Острогорский Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОСТРОГОРСЬКИЙ Павло Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач.

З родини священика.

Народився в 1764 р. в слободі Мерефі Російської імперії (нині – Харківський район Харківської

області України).

Помер 8 (20) серпня 1834 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Харківському колегіумі (1776-1783), Санкт-Петербурзькій учительській семінарії

(1783-1786).

Працював учителем приватного казанського училища в Санкт-Петербурзі (1786), Санкт-

Петербурзького головного народного училища (1786-1796), Юнкерської школи при Сенаті (1797-

1805), Санкт-Петербурзької губернської гімназії (1805-1811), столоначальником в департаменті

державного господарства та публічних приміщень Міністерства внутрішніх справ (1812-1816),

начальником 2-го відділу департаменту мануфактур та внутрішньої торгівлі (1816-1834).

Друкувався в газеті «Санкт-Петербурзькі відомості».

Як літератор О. дебютував перекладом книги «Анекдоти, або Достопам’ятні історичні потаємні

діяння Оттоманського двору» М. Пуассон де Гомеса (1787).

Цього ж року вийшов і твір «Випробування властивостей чаю та кави, а також інших напоїв, які

замість чаю й кави можна з користю вживати» К. Меєра.

Проте головним доробком О. слід вважати збірник «Театр надзвичайних пригод століття, що

добігає кінця» (1790). За свідченнями очевидців, московський тираж видання розійшовся в один

день. Книгу, перекладену нашим земляком, мав у власній бібліотеці О. Радищев.

Єдиною відомою плямою в біографії О. залишається його звільнення з посади викладача Санкт-

Петербурзької губернської гімназії (разом з іншими членами господарського комітету) у зв’язку з

виявленою нестачею матеріальних цінностей.

Серед друзів та близьких знайомих О. – М. Гнідич, Г. Державін, Ф. Булгарін, М. Греч, Ф. Шредер

та ін.


***

СПОКОЮ НЕ БУДЕ

, з політичного кредо П. Острогорського

Держава, керована владою, котра поневолена пристрастями, не може мати постійного спокою.

НЕЩАСТЯ ДЛЯ ПІДДАНИХ, з передмови П. Острогорського до книги «Анекдоти, або

Достопам’ятні історичні потаємні діяння Отоманського двору»

Государ, задовольняючи власні пристрасті, не опікується добробутом підданих. Часто без

суспільної потреби розпалюються війни, які супроводжуються згубними наслідками для народу; а

іноді міжусобне обурення, що відкидає скіпетр правління, спалахує.

У цій історії видно приклади цього.


НАКЛАД РОЗІЙШОВСЯ ЗА ДЕНЬ, з розвідки В. Рака «Острогорський Павло Петрович»

У перекладі є доповнення, в т.ч. вигадана авантюрна історія, ніби «Анекдоти...» були таємно

витягнуті з секретних літописів, які зберігалися в кабінеті турецького султана. Томи 3 і 4

оригіналу залишилися не перекладеними. Том 2 був перевиданий під заголовком «Цікаві вісті про

чудових султанів: Магомета Великого і його синів з чадами».

Одночасно з томом 2 «Анекдотів...» вийшла у вересні 1787 р. перекладена О. з німецької книга К.

Меєра «Випробування властивостей чаю та кави, а також інших напоїв, які замість чаю й кави

можна з користю вживати»; переклад також неповний (відсутній, зокрема, розділ про каву); разом

з тим О. значно доповнив текст, додавши низку приміток і написавши передмову, в якій виклав

біографію автора, зупинившись особливо на епізодах його перебування в Росії в 1760-их рр., в т.ч.

в діючій російській армії під час війни з Туреччиною. Емоційно-піднесений переказ сторінок

книги Меєра, де мовилося про патріотичний підйом духу армії, був, поза сумнівом, відгуком О. на

події нової російської-турецької війни.

Судячи з однієї з приміток, О. в 1787 перекладав або самостійно компілював книгу під заголовком

«Історичний, фізичний, хімічний і медичний опис винограду».

У рекламному оголошенні про вихід «Анекдотів...» і «Випробування властивостей чаю і кави...»

О. сповіщав, що в Санкт-Петербурзькому головному народному училищі «незабаром буде

виданий чудовий опис життя Ісуса Христа, і «Епохи єства, творіння славного Бюффона»; цей

задум, котрий належав, очевидно, самому О., не був здійснений.

Останньою і головною працею О. була збірка розповідей «Театр надзвичайних пригод століття,

що добігає кінця» . З п’ятнадцяти «споглядань», що складають книгу, дванадцять були, поза

сумнівом, перекладені з німецької мови; вони розповідають про реальні події, що трапилися в

Німеччині, Франції й Австрії. Джерело, з якого вони перекладені, було, мабуть, протестантським,

полемічно загостреним проти католицької церкви, про що свідчить викриття монастирської

розпусти, користолюбства католицьких священиків, інквізиції. Об’єктами насмішки в декількох

розповідях були неуцтво і марновірство. У російських умовах актуальним було сатиричне

«споглядання» про розпусного вчителя-француза. Деякі тиради проти неуцтва й марновірства,

заклик до наставників юнацтва дотримуватися «благородної чесності» і ряд інших повчальних

міркувань і зауважень відносяться, мабуть, до доповнень і вставок О.

Три розповіді написано, напевно, самим О. В одній з них («Принижена гординя») висміюється

пихатий іспанський дворянин, який, знаходячись в гостях у російського поміщика, «заплямував

взагалі всю Росію» і стверджував, що «російською мовою тільки з папугами можна говорити».

Хоча ця історія видається за дійсну подію, котра трапилася нібито в 1767р. в Слобідській губернії

в маєтку якогось П. Ш., не виключена вірогідність, що вона є русифікованим іноземним

анекдотом.

Традиційна для анекдотичної літератури тема пихи іспанських дворян дала О. привід для різкого

заперечення станової нерівності…

Сюжет «споглядання» «Осоромлене неуцтво» – історія про «лейб-компанця», котрий перепив чаю

і запідозрив свого господаря в намірі його отруїти, – О. також видає за дійсну подію. Проте,

мабуть, він запозичений з літературного джерела (так само в одній з приміток до цієї розповіді

справжнім випадком з вказівкою навіть точної дати представлений фольклорний анекдот про

господиню, що варила з чаю суп).

Третьою оригінальною розповіддю є «Молодецька хоробрість: рос безстрашний до крайнощів».

Архаїзований стиль «Театра...», на який, ймовірно, вплинула семінарська риторика, викликав

різкий осуд М. М. Карамзіна. Сучасники, мабуть, сприйняли книгу як збірник непристойних

розповідей, і вона мала, здається, скандальний успіх: Карамзін вказує, що в Москві екземпляри 1-

го видання були розпродані в один день.

У науковій літературі стверджувалося (без вказівки джерела ), що «Театр...» заборонявся

цензурою, оскільки містив епізоди з життя розпусних ченців і священиків. Цьому суперечить факт

появи в 1792 р. титульного видання. Друге видання було у О. М. Радищева, який 1800 року

подарував його О. І. Самаріну.

«Зведений каталог» приписує О. драму «Друзі суперники» (1782); тим часом, вона, згідно вказівки

на титульному листі, була «складена в Санкт-Петербурзі 1781 року»; в цей час О. ще вчився в

Харківському колегіумі.


ВИКЛИКАВ ПОВАГУ, з мемуарів М. Греча «Нотатки про моє життя»

У третьому класі викладав логіку і красномовство Павло Петрович Острогорський, людина

недурна, яка вміла чудово говорити. Він вселяв в учнів повагу і необхідний страх. Ми його дуже

боялися, хоч він не був суворий, ні навіть строгий.

Острогорський в молодості своїй надумав стати письменником і надрукував 1790 року книгу в

двох томах під заголовком: «Театр надзвичайних подій століття, що минає, відкритий і

представлений очам світу». Книга ця складена була з анекдотів...

Карамзін розкритикував її у «Московському журналі»: незважаючи на це, вона в 1793 р. вийшла

другим тисненням.

Острогорський на уроках ніколи про неї не згадував.

Ми вирішили якось процитувати в шкільних роботах книгу, але не зважилися...


ОДНИМ З ПЕРШИХ ВИДРУКУВАЛИ ОСТРОГОРСЬКОГО, з розвідки «Друкарня

Глазунових»

Глазунов Матвій Петрович, який поклав початок видавничій діяльності сім’ї Глазунових, відкрив

свою лавку ще 1782 року. Спочатку він друкував книги в друкарні Академії наук, а в 1803 р.

відкрив власну друкарню, де видавалися книги з історії, географії, права, медицини.

Серед перших видань Глазунова були «Театр надзвичайних подій» П. Острогорського і «Шлях до

порятунку Еміля». У 1805 р. розпочалася підготовка до друкування видання «Пам’ятник законів»

в 15 томах, до редагування якого залучили співробітників Сенату.

У 1836 р. фірма Глазунових приступила до випуску серії мініатюрних видань. Перша книга серії –

«Євген Онєгін» вийшла в 1837 р. Останню коректуру читав О. С. Пушкін. Одними з перших

Глазунови випустили «Героя нашого часу» М. Ю. Лермонтова (1840).

Глазунови почали випуск каталогу книг («Розпису»), який налічував 2602 назви. Між сторінками

були вкладені чисті листи, на яких можна було оформити замовлення.

Фірма книговидавця Глазунових проіснувала аж до 1917 року.


ЗБІРНИК АНТИКЛЕРИКАЛЬНИХ САТИР, з дослідження А. Бровіної і Л. Рощевської

«Особисті бібліотеки Півночі Росії (кінець XVIII – початок XX століття)»

Відомий духовний письменник і проповідник єпископ Арсеній (Дмитро Тодорський – авт.)

регулярно передавав семінаристам книги, що стали йому непотрібні, серед яких: роман А. Ф.

Прево д’Екзиля «Настоятель Килерінський» або «Виправдання графа Калліостро». У своєму

заповіті Арсеній вказав 247 книг (188 російською, 59 – латинською і грецькою мовами), котрі

після його смерті повинні були надійти в бібліотеку Вологодської семінарії.

…Семінарія їх одержала. Назвемо тільки деякі: «Православне вчення» ієромонаха Макарія,

«Йосип Флавій про війну іудейську», «Життя і діяння дванадцяти перших царів римських»,

«Книга Статечна царського родоводу», «Зображення історії європейських государів», «Історичні

розшуки про час хрещення кн. Ольги», «Історичне дослідження Тмутараканського князівства»,

«Опис всіх народів в Російській державі», «Денні записки» І. І. Лепехіна, «Установи для

управління губерній Всеросійської імперії», «Ботанічний словник або Травник». У бібліотеці була

заборонена Синодом книга В. Стратемана «Феатрон, або ганьба історична»; журнали, видавані М.

Новиковим «Вечори», «Живописець»; збірка антиклерикальних сатир П. П. Острогорського

«Театр надзвичайних подій» і роман Ж. Ф. Мармонтеля «Веліссарій».

Виявлені книги дозволяють міркувати про виняткову різноманітність особистої бібліотеки

єпископа Арсенія. Вони наочно свідчать про широту й неординарність його інтересів.