Андриевский Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

розумник, кіт сивовусий: «Не вірю в безумства ваші, – цілує він ручку Гіппіус, – все у вас

ламання; щирий – ось хто, – кивок на мене, – та зате він – з глузду з’їхав: пробачте», – до мене.

ДОТЕПНИЙ НЕОБГРУНТОВАНИЙ ГУЛЬТЯЙ, з книги «Спогади» С. Вітте

Мені тепер часто доводиться чути від поляків і євреїв про те, що коли Дрентельн був в Києві

генерал-губернатором, то – говорять поляки і євреї – ми на нього постійно скаржилися, а зараз ми

про нього постійно згадуємо і вважаємо, що то був для нас один з кращих часів, тому що хоча

Дрентельн був відносно нас жорстокий, проте в той же час він був украй справедливий.

Я був майже свідком смерті Дрентельна. Це сталося таким чином. Я не пам’ятаю, з якої нагоди у

Києві був парад військ, і ось Дрентельн верхи робив огляд військам; він був порівняно невеликого

зросту, надзвичайно повний, майже зовсім без шиї. Коли він проводив огляд, то з ним раптово

стався апоплексичний удар, він повалився з коня і помер. В той час, коли привезли Дрентельна до

під’їзду його палацу, я якраз виходив з своєї квартири; і ось я бачу, везуть Дрентельна. Я зараз

підбіг до екіпажу і бачу, що його привезли два ад’ютанти; один ад’ютант – Трепов, нинішній

генерал-губернатор Київський (він займає те місце, яке тоді займав Дрентельн) і інший ад’ютант

Афонасопуло, який нічим невідомий, нічим не відрізнявся, окрім свого украй високого зросту.

Отже я був свідком, як Дрентельна внесли до кабінету, я увійшов услід за тими, що несли його

(тобто услід за його тілом) і був присутній при першій панахиді.

Кажучи про Дрентельна, я пригадав наступний потішний епізод, який стався в Києві з

номінальним редактором тамтешньої ліберальної газети, – «Зоря», присяжним повіреним

Андрієвським, в той час, коли я і Дрентельн жили там.

Дійсним редактором цієї ліберальної газети був присяжним повірений з євреїв – Куперник (донька

якого – досить відома літераторка), а фіктивним редактором цієї газети «Зоря» був, як я вже

сказав, Андрієвський, який писав до цієї газети фейлетони.

Андрієвський був надзвичайно дотепною людиною, проте украй необґрунтований, гультяй. Він

одружився на доньці антрепренера тамтешньої опери, колишнього петербурзького тенора Сетова;

вона була дуже красива. Андрієвський весь час скаржився своїм знайомим, говорив, що він

одружувався на Сетовій зовсім не тому, щоб вона йому особливо подобалася, а тому, що він

думав, що батько її Сетов має багатство і дасть за своєю донькою велике придане, а тим часом, він

абсолютно нічого не дав, окрім декорацій 4-го акту опери «Аїда».

Ось цей самий Андрієвський і писав в «Зорі» недільні фейлетони, причому завжди зачіпав когось з

київського товариства.

В цей час в Києві жив дуже поважний артилерійський полковник; у нього була дружина дуже

красива, до якої постійно хтось залицявся і залицявся успішно. І ось між іншими залицяльниками,

котрі мали у неї успіх, з’явився і князь Горчаков (про якого я вже говорив і який приїжджав до

Києва і певний час там жив).

Ось цей Андрієвський почав писати роман, в якому зображав дружину цього полковника, її

пригоди і осіб, що залицялися до неї, – між іншим, і того залицяльника, який саме у той час мав

успіх (ледве чи це не був князь Горчаков).

Цей роман абсолютно вивів з терпіння бідного чоловіка цієї пані. Полковник пішов до Дрентельна

і поскаржився на Андрієвського. Тоді Дрентельн наказав покликати до себе Андрієвського (у той

час розправа з журналістами була така ж, яка практикується і нині, за часів Столипіна, тобто, якщо

якийсь журналіст напише щось неприємне, то його закликають до начальника друку. Начальник

друку говорить йому: краще припиніть, а якщо не припините, то ми з вами зробимо те-то і те-то і,

врешті-решт, ви провалитеся в під землю) і говорить йому:

– Правда, що ви пишете там у вашому романі, у фейлетонах всілякі гидоти про панів і пані

порядних? Так ось, я вам наказую, щоб ви більше не сміли писати, щоб ви цей роман припинили, а

інакше я вчиню з вами, як ви цього і не чекаєте!

Тоді Андрієвський і говорить Дрентельну:

– Ваше превосходительство, ви знаєте – я завжди виконую ваші накази, і цей ваш наказ я також

виконаю, лише вас прошу – будьте такі ласкаві, – дозвольте, – говорить, – моєму героєві роману

спокійно померти. Я вам даю чесне слово, що в наступному фейлетоні він помре і цим кінчиться

весь роман.

Дрентельн засміявся і цього Андрієвського прогнав...