Чернышев Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ЧЕРНИШОВ Олександр Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик, електротехнік, радіотехнік. Винахідник радіолампи з катодом, що підігрівається (1918); фундатор першої у світі ЛЕП (на 500 кВ); організатор першої в СРСР лабораторії радіотехніки. В

радіотехніці існує науковий термін «радіолампа Чернишова».

З правничої родини. Батько, Чернишов О., – юрист.

Народився 9 (21) серпня 1882 р. в с. Ловіні Городнянського повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – Ріпкинський район Чернігівської області України).

Помер 18 квітня 1940 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Вінницькому початковому училищі (1891-1894), закінчив Немирівську гімназію (1894-

1902), електротехнічне відділення Петербурзького політехнічного інституту (1902-1907),

стажувався в США (1913-1915).

Працював лаборантом електротехнічної лабораторії (1908-1913), викладачем Петербурзького

політехнічного інституту (1913; 1915-1940).

Академік академії наук СРСР (1932).

Голова Всесоюзного наукового інженерно-технічного товариства енергетики (1935-1940).

Лауреат Ленінської премії (1930).

Кавалер медалі Російського технічного товариства (1912).

Володар премії ім. К. Ф. Сіменса (1912).

Спеціалізувався з проблем техніки високих напруг, радіотехніки, електроніки, електричних

вимірювань, телебачення, дальності радіотелефонного зв’язку, електрифікації залізниць,

планування і організації наукових робіт, історії електротехніки.

Ч. запропонував трубку з внутрішнім фотоефектом, яку можна вважати прототипом відікону

(1925).

Сконструював низку приладів для вимірювання в ланцюгах високої напруги (абсолютний

електрометр, високовольтний ватметр); вивчав проблеми захисту від перенапружень і передачі

електроенергії на великі відстані змінним і постійним струмом; розробляв методи отримання

постійного струму високої напруги, а також методи зв’язку дротами електропередачі за

допомогою струмів високої частоти.

Брав участь у створенні першої в Росії дослідницької високовольтної лабораторії.

Ч. – власник 43 патентів і авторських свідоцтв на винаходи.

Друкувався в журналах «Автоматика і телемеханіка», «Вісті Санкт-Петербурзького

політехнічного інституту», «Вісник академії наук», «Техніка зв’язку».

Як вчений дебютував в «Вістях Санкт-Петербурзького політехнічного інституту» статтею «До

питання про закони пробою діелектриків» (1908).

Потім настала черга монографії «Абсолютні вимірювання в високовольтних ланцюгах» (1913).

Всього перу нашого земляка належить близько 100 наукових праць.

У Москві вийшла книга В. Рогінського і М. Чернишової «Олександр Олексійович Чернишов»

(1998).

Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Капіца, А. Іоффе, П. Калантаров, М. Дев’ятков, Я.

Френкель, Ю. Кобзарєв, М. Папалексі, Д. Рожанський, Б. Шембель, М. Ситников, М. Семьонов, В.

Міткевич, М. Шателен та ін.


***

НЕ ПЛАЗУВАТИ

, з наукового кредо О. Чернишова

Ми часто недооцінюємо власні ідеї і надмірно схиляємося перед закордоном

МАЙМО МІРУ, з статті О. Чернишова в газеті «Вісті» від 2 квітня 1936 р.

Зрозуміло, ми повинні прислухатися до новітніх досягнень закордонної техніки, повинні

використовувати її досягнення, повинні вчитися на кращих зразках іноземної техніки і науки.

Проте це повинно робитися в міру.

Треба уважніше придивлятися до того, що діється в наших власних інститутах і вміти вчасно

підтримувати нові пропозиції, не чекаючи, поки вони будуть розроблені за кордоном і потім

імпортовані до нас.


ВИПЕРЕДИВ НІМЕЦЬКИЙ «TELEPHUNKEN», з виступу А. Іоффе на засіданні вченої ради

ЛФТІ від 23 квітня 1940 р.

Олександр Олексійович був найбільшим електротехніком. ... Він створив виробництво, яке в

перші роки було пов’язане з інститутом, – виробництво рентгенівських трубок і радіотехнічного

устаткування, для виготовлення яких заводів тоді не існувало.

Однією з перших крупних робіт, виконаних ним вже в стінах інституту, була розробка

передавання зображень на відстань. Ця система була не лише здійснена на півтора-два роки

раніше, ніж німецька система «Telephunken», але за своїми технічними показниками була не

нижчою, а значно вищою останньої.

Поступово, розвернувши дослідження електротехнічних проблем, проблеми газових розрядів і

низки інших технічних питань, Олександр Олексійович очолив велику область робіт, котрі

розрослися до настільки значного ступеня, що разом з групою своїх співробітників йому довелося

виділитися в самостійний Електрофізичний інститут.

Олександр Олексійович вирішував надзвичайно різноманітні завдання в області автоматики,

сигналізації, зачіпав в своїх дослідженнях цілі галузі радіотехніки, випрямлячів і особливо

високовольтної техніки.


ДОБРОВІЛЬНО ПОСТУПИВСЯ ПРІОРИТЕТОМ ФІРМІ «ERICSSON», з розвідки А.

Кисельова «Російського Едісона» звали Олександр Олексійович Чернишов»

Вперше я дізнався про О. О. Чернишова, коли працював над дипломною роботою, присвяченою

катодам. На той час я вже немало знав і про оксидні, і про L-катоди, і про Венельте, і про

знаменитого академіка С. Векшинського. Але, почувши десь назву «Ерикссонівські катоди», ніяк

не міг розібратися, що ж це таке. І лише мій керівник диплому, відомий в «катодних колах»

професор Б. М. Царьов пояснив, що це звичайні підігрівні катоди, винайдені ще 1918 року О. О.

Чернишовим. Чому ж їх називають ерикссонівськими, а не чернишовськими? На це питання я

одержав відповідь багато пізніше, коли працював в державній експертизі винаходів.

...Як показати студентам осцилограму змінного струму, якщо у вашому розпорядженні лише

електронно-променева трубка, і навіть люмінофор ще не винайдений? Олександр Олексійович

ставить замість скляного дна трубки алюмінієву фольгу, випускає електронний пучок на

атмосферу і фіксує його в товстоплівковому фотографічному шарі! Так в 1909 році вперше була

знята осцилограма, і електронний пучок, сформований і розігнаний у вакуумі, свідомо випущений

в атмосферу.

...У 1918 році професор Чернишов створює свій знаменитий «ерікссонівський» винахід –

еквіпотенціальний, тобто підігрівний термокатод. Грунтом для виникнення цієї ідеї стали не

тільки глобальні проблеми електроніки і зв’язку, а й цілком реальні потреби, зокрема великі

пульсації напруги на електростанціях тих років. Якщо американці для боротьби з пульсаціями

удосконалювали електростанції, то Чернишов використовував абсолютно новий фізичний

принцип – теплову інерцію підігрівного вузла, значно більшу, ніж у пануючих прямонакальних

катодів.

На російські патенти Чернишова, що захищають ці винаходи (№159 від 31 серпня 1918 р. і №263

від 24 травня 1921 р.), я натрапив в патентному фонді, проводячи чергову експертизу. Там же

виявив патент Великобританії №131680, заявлений 31 липня 1918 р. Російським акціонерним

товариством L.M.Ericsson & Co без вказівки автора. На мій подив, креслення до всіх трьох

патентів виявилися ідентичними і були виконані... однією і тією ж рукою.

Сумнівів бути не могло: у британському патенті йшлося про винахід Чернишова, переданий ним

фірмі Ericsson. Своє авторство Олександр Олексійович підтвердив в статті «Катодне реле великої

потужності», опублікованій в третьому номері журналу «Техніка зв’язку» за 1921 рік. Отже,

загадка перетворення «чернишовського» катода на «ерікссонівський» розгадана.

...Зарубіжні ж патенти, котрі використали «чернишовський» прототип, з’явилися в 1927 році, а

електронний підігрів – лише в 50-х.

Треба сказати, фірма Ericsson протягом 20 років справно платила авторові винагороду, яку

Олександр Олексійович цілком віддавав на потреби своєї лабораторії.

...А роботи в області телебачення, яким в 20-х роках присвячено 13 патентів і авторських свідоцтв

Чернишова? Система передачі нерухомих зображень, удосконалення механічної розгортки,

винахід електричної розгортки, ідея передавальної телевізійної трубки з використанням явища

внутрішнього фотоефекту (перші експлуатаційні зразки таких трубок під назвою «відікон»

з’явилися тільки через 25 років).

Масштаби пошуку і знайдені рішення справді вражають!


НЕ КУЛІДЖ, А НАШ ЗЕМЛЯК, з статті Л. Грінберга «Про один забутий винахід О. О.

Чернишова»

У всіх оглядах з історії розробки прискорювачів заряджених частинок віддається належне У. Д.

Куліджу (дослідницька лабораторія фірми «Дженерал Електрик», м. Скенектаді, США), який

знайшов спосіб прискорювати електрони до енергії, у багато разів більшої, ніж 300 кэВ.

...Виявляється, описану конструкцію трубки до Куліджа запропонував відомий радянський

електротехнік і електрофізик О. О. Чернишов – на той час професор, завідувач відділом зв’язку

Ленінградської фізико-технічної лабораторії.

Вперше на пріоритет О. О. Чернишова вказав М. Я. Лапіров-Скобло в статті, опублікованій в

малопоширеному журналі, що видавався в Москві впродовж всього 2 років. Ймовірно, тому

відомості, повідомлені Лапіровим-Скобло, надалі ніде не цитувалися.

Стаття була написана у зв’язку з публікацією роботи Куліджа «Застосування дуже високої

напруги у вакуумних трубках», яка є викладом промови, проголошеної ним 15 лютого 1928 р. при

отриманні медалі ім. Т. Едісона.

М. Я. Лапіров-Скобло вказує, що О. О. Чернишов «4 січня 1926 р. одержав у Комітеті у справах

винаходів свідоцтво № 6124 на особливий тип складної рентгенівської трубки і спосіб її живлення

від ланцюга високовольтного трансформатора». Патент виданий О. О. Чернишову 30 листопада

1927 р.

...Відзначимо, що єдина відмінність каскадних трубок, незалежно винайдених Чернишовим і

Куліджем, полягає в тому, що в трубці Чернишова отвори в проміжних електродах не затягнуті

фольгою.

Як стало зрозуміло зараз, фольгові віконця не потрібні для нормальної роботи каскадної трубки.

Понад те, вони відіграють несприятливу роль, розсіюючи прискорювані електрони, внаслідок чого

за кожною фольгою розходження пучка збільшується.

Кулідж мав намір боротися з цим недоліком за допомогою магнітних лінз.


ДО СМЕРТІ ДОВІВ СТАЛІНСЬКИЙ РЕЖИМ, з «Щоденників» В. Вернадського

18.IV.1940 помер акад. Олександр Олексійович Чернишов, мені трохи довелося з ним стикатися.

Доповіді його були цікаві.

Мені здається, смерть його сталася у зв’язку з великими неприємностями на «політичному» ґрунті

(можл., «політично-філософському»), які зруйнували його роботу, здається в Електрофізичному

[інституті]. Він за короткий час змінився до невпізнання і через декілька місяців помер ще повний

сил.

У офіційній біографії його М. А. Шателена у «Віснику Акад. наук (СРСР)», 1940 № 7, стор. 58-61

– про це нічого не немає.