Дебагорий-Мокриевич Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДЕБОГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ Володимир Карпович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист, публіцист. Псевдоніми – Кара, Каблуков.

З дворянської родини.

Народився 12 (24) травня 1848 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 10 листопада 1926 р. в м. Чирпані (Болгарія). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Немирівській, Кам’янець-Подільській гімназіях, на фізико-математичному та

медичному факультетах Київського університету (1866-1971), яких з ідейних міркувань не

закінчив.

Друкувався в журналах «Вільна Росія», «Вісник «Народної волі».

Перу Д.-М. належать історична поема «Дебагорій-Мокрієвич» (1894), «Спогади» (1894-1898),

нариси «За Байкалом» (1892), «Бунт в Горанах» (1902),

статті «Політична свобода в революційних програмах» (1889), «Відступництво і народництво»

(1899),

Під впливом брата Івана присвятив життя встановленню справедливого суспільного ладу.

Закінчувати університет відмовився на ній підставі, що чесна людина повинна жити фізичною

працею. Разом з декількома однодумцями мріяв організувати комуну в США. Прискіпливість

жандармів змусила емігрувати до Швейцарії (1873).

В рідні краї наш земляк повернувся нелегально, став одним з керівників «Київської комуни». Від

переслідувань з боку влади знову врятувала Швейцарія (1974).

Чергове повернення – задля організації селянського заколоту в Київській губернії. Заарештований

і відправлений етапом до Сибіру, де мав відбути майже 15-річний термін покарання (1879).

Дорогою зумів обмінятися документами з не політичним ув’язненим Павловим. Залишившись,

відповідно до нових паперів, не поселенні, менше, ніж за рік, втік. І знову – еміграція: Болгарія, Великобританія, США, Франція, Швейцарія.

Після Лютневої революції повернувся до Росії, проте більшовицький режим не сприйняв і знову

вирушив до Болгарії, громадянином якої на той час уже був впродовж чверті століття (1922).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Драгоманов, Л. Дейч, М. Бакунін, М. Ковалевська, В.

Бурцев, Г. Мачтет, І. Петрункевич, М. Фроленко, І. Дробязгін, В. Маслов-Стокоз, І. Бохановський,

Е. Серебряков, І. Добровольський, В. Засулич, В. Осинський, Я. Стефанович та ін.

***

МІЙ ІДЕАЛ – СВОБОДА

, з життєвого кредо В. Дебогорія-Мокрієвича

Мій світогляд зазнав багатьох змін, проте сутність свободи, як вона була удмухнута в мене

бакунінським вченням, залишилася назавжди моїм ідеалом.

НОЧУВАЛИ ПРОСТО НЕБА, зі спогадів В. Дебогорія-Мокрієвича

Чимало учнів поляків (Немирівської гімназії – авт.) ...відкрито ганили російський уряд,

розмовляли про політику, відверто співчували польським повстанцям.

…Більшість немирівських гімназистів за походженням українці та росіяни підтримували поляків.

Тільки декілька учнів з нашого гімназичного середовища … схилялися на бік російської поліції і

вважалися шпигунами.

…Комуна стверджувала, що до практичної Справи треба приступити негайно... Тому вчитися

надмірно – марна витрата часу; а деякі добалакалися навіть до того, що було б непогане забути й

те, чому раніше вивчилися, оскільки інтелігентність тільки заважає омужиченню.

…Ми знали про недовірливе ставлення селян до тих, хто все носить панське, тобто, європейський

костюм, і тому вважали, що чим бідніший одяг надінемо на себе, тим з більшою довірою стануть

вони ставитися до нас. І в цьому помилилися.

Усюди зустрічали нас підозріло і до того неохоче давали притулок, мабуть, боячись, щоб ми не

вкрали що-небудь, що пошуки місця для ночівель зробилися скоро для нас справжньою карою... не

одну ніч проводили ми просто неба.

ЗАРАДИ ПРАВДИ І СПРАВЕДЛИВОСТІ, з розвідки Ю. Бойка «Українське громадівство в

імперському соціальному регламенті ХІХ ст.»

Соціалістичними називали в цей час себе течії й організації різноманітного політичного

спрямування. Цією назвою вони прагнули підкреслити свою тенденцію до розв’язання проблем

через досягнення соціальної справедливості.

Найвидатніші революціонери-соціалісти цієї доби тим чи іншим чином були пов’язані з Україною:

талановитий організатор «Народної волі», колишній учасник Одеської громади Андрій Желябов

був родом із Таврії; Микола Кибальчич був сином священика з Чернігівщини; Сергій

Кравчинський – родом з Єлисаветградщини,