Альбертини Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
АЛЬБЕРТІНІ Микола Вікентійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Публіцист, журналіст. Псевдонім – Н. Старик.
З чиновницької родини.
Народився 12 (24) серпня 1826 р. в м. Остері Чернігівської губернії Російської імперії (нині –
Козелецький район Чернігівської області України).
Помер 31 липня (12 серпня) 1890 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург
РФ).
Закінчив Остерське повітове училище (1839), третю московську гімназію (1846), юридичний факу-
льтет Московського університету (1851).
Працював викладачем у 2-му московському кадетському корпусі (1851-1859), літредактором
журналу «Московський огляд» (1859), політичним оглядачем журналу «Вітчизняні нотатки»
(1859-1863), завідуючим відділом газети «Голос» (1863-1864), кореспондентом газети «Санкт-
Петербурзькі відомості» (1864-1866),чиновником Архангельського присутствія (1869-1871) та
ревельської губернаторської канцелярії (1872-1873), асесором губернського правління (1873-1876),
директором естляндського тюремного комітету (1876-1879), чиновником Міністерства внутрішніх
справ Росії (1880-1883).
Зарахований до кабінету його Величності (1883-1888).
Друкувався в газетах «Північний вісник», «Голос», «Санкт-Петербурзькі відомості», журналах
«Вітчизняні нотатки», «Північні вісті», «Московський огляд», «Новий час».
Як літератор дебютував рецензією в журналі «Вітчизняні нотатки» (1857).
Потім настала черга статей «Політичні ідеї Токвіля і відгуки про нього в «Сучаснику», «Відповідь
«Сучасникові» (обидві – 1861),»Особливі напрямки в науці і журналістиці» (1863).
Поділяючи погляди французького соціолога А. Токвіля, настійливо пропагував те, що ми сьогодні
називаємо «західними цінностями», вважаючи за зразок британську суспільну систему. На цьому
підґрунті різко полемізував не тільки з владою, але й з т. зв. революційними демократами, в тому
числі з М. Чернишевським та М. Добролюбовим.
Внаслідок цього з владою стосунки у нашого земляка були більш ніж складними. Публікації
«Англійське державне та общинне облаштування й управління» (1860), «Про причини слабких
успіхів в деяких справах», «Особливий напрямок в науці та журналістиці» (обидві – 1863)
викликали незадоволення. В результаті А. зазнав не лише жорсткої критики з боку слов’янофілів,
а й постійних переслідувань з боку правлячого режиму.
Перший арешт стався 1861 р. Після звільнення за нашим земляком встановили таємний нагляд. І
він виїхав за кордон, де за власним зізнанням, почувався самотньо. Та «примусова еміграція» на-
довго не затяглася – публіциста незабаром відкликала в Росію… Слідча комісія.
Вчинивши психологічний тиск, знову заарештували і знову звільнили. Щоб 1866 р. кинути за гра-
ти – уже у т. зв. «справі гейдельберзької читальні» (декілька десятиліть вона була місцем
концентрації молоді, що не могла зреалізувати себе в Росії). Паралельно А. судили за статтю «Су-
дові порядки в прибалтійських губерніях», яку влада розцінила як таку, що підриває «устої».
Певний час А. таємно утримували в Петропавловській фортеці, а потім відправили у заслання в
Архангельськ. З забороною друкуватися.
Наш земляк не змирився і продовжував надсилати «незручні статті» в «Санкт-Петербурзькі
відомості». За порушення наказу «мовчати» непокірного вислали ще далі – у богом забуте м. Шен-
курськ (1867). Поліцейський нагляд тривав до кінця 1873 р.
Після повернення в Петербург А. знову пише, проте уже не з такою гостротою.
Серед друзів та близьких знайомих А. – К. Бестужев-Рюмін, М. Огарьов, М. Бакунін, М. Соловйов,
В. Корш, П. Лавров, К. Арсенєв, С. Громека, О. Герцен, С. Дудишкін та ін.
***
НЕ ТАКИЙ ЧАС
, з політичного кредо М. Альбертіні
Ми живемо не в такий час, щоб з народності робити релігію.
ЧЕРНИШЕВСЬКИЙ – ВОРОГ НАУКИ, з статті М. Альбертіні «Політичні ідеї Токвіля і відгук
на них в «Сучасникові»
Невже ...наважитеся ще вимагати від нашої молоді, щоб вона серйозно вчилася? Облиште! Ви
(Чернишевський М. – авт.) гордитеся, здається, що вас читають із задоволенням. Чи знаєте, хто
читає вас з дійсним задоволенням?
Всі пани Якубовичі та Кондиреві (неграмотні перекладачі Токвіля). Тому-то вони й переклали так
потворно Токвіля, що вас вони читають із задоволенням і запліднилися від вас тією зневагою до
науки, до серйозної думки і до серйозної праці, проповідник якої завжди знайде собі прихильних
адептів.
Чому ж ви настільки несправедливі до свого адепта п. Якубовича? Чому ж ви його звинувачуєте в
нісенітниці? Якби ви були послідовними, ви його повинні були б погладити по головці за те, що
він так абсурдно переклав письменника, за вашим розмірковуванням, сумбурного.
СТИХІЯ ЯК БУДІВЕЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ, з статті М. Альбертіні «Про залежність розумового
стану суспільства від характеру державних установ»
Народність одним своїм боком є стихійною силою; справа цивілізації, розвитку – знищувати
стихійний стан в стихійній силі, із стихійної перетворювати її на розумну. Таким чином, цим своїм
боком народність є негативною для цивілізації...
...Іншим своїм боком народність є будівельний матеріал для подальшого розвитку. Це – її
позитивний бік, але значення його ...не варто перебільшувати.
ЗУСТРІЧІ НЕ ДОЧЕКАЮСЯ, з листа М. Альбертіні А. Краєвському від 1 серпня 1862 р.
Чекаю – не дочекаюся того часу, коли знову буду з Вами, із Степаном Семеновичем, Степаном
Степановичем, Костянтином Миколайовичем (Дудишкіним, Громекою, Бестужевим-Рюміним –
авт.). Там хоч ми і сперечалися часто, але якось все йшло і закінчувалося до душі. З іншими не так,
– посперечаєшся, ось вже і розійшлися зовсім, і вже важко зустрітися і протягнути руку один
одному.
СПОХОПІТЬСЯ, ПАНЕ АЛЬБЕРТІНІ, з книги Д. Писарєва «Схоластика XIX сторіччя»
Пан Альбертіні захищає Кавура, соромить Чернишевського його незнанням і радить йому більше
читати і вчитися.
...Якщо ви, п. Альбертіні, здатні піднестися до синтетичного погляду на особу Кавура, тоді
доводьте нам осоружне; ми вас послухаємо. Проте якщо ви любите вивчати факти, не володіючи
здатністю узагальнення, тоді вам не можна сперечатися з Чернишевським; та він і не стане з вами
сперечатися.
Звичка зупинятися на голому факті, на заголовку проявляється також у тому місці, де п.
Альбертіні говорить про Пальмерстона і Брайта. ... Вся тирада спрямована не проти п.
Чернишевського, а проти якогось уявного супротивника, завершується так: «Про такі речі, про
азбуку сучасної політики, совісно тлумачити порядним людям, а ви мене хочете запевнити, ніби
Пальмерстон тоді лише й сильний, коли слухається Брайта. Як вам не совісно?».
... Совісно-то повинно бути, мабуть, не п. Чернишевському.
Далі йде стаття того ж п. Альбертіні про Токвіля, як значиться в заголовку, однак героєм статті є
все той же п. Чернишевський. ...Автор намагається довести, що Токвіль – прекрасна людина, а
Чернишевський – нахаба і неук; проте, прочитавши його статтю, читач не виносить ніякого
поняття про французького публіциста, і навіть звинувачення в сумбурності, необґрунтовано
зведене на нього п. Чернишевським, не виявляється знятим. Боже борони від захисників, подібних
п. Альбертіні! Вони здатні затемнити найчистішу справу і заплутати найпростіше питання.
... Спохопіться вчасно, п. Альбертіні! Ви марнуєте перед нами скарби вашої рицарської
літературної чесності!
ОБУРЛИВІ РЕЧІ, з книги М. Добролюбова «Критика»
Зрозуміле також наступне місце: «Ми могли б трактувати його (Чернишевського), як трактували
колись п. Благосвєтлова, як звичайно трактують балаганних паяців; все завдання яких – викинути
штуку спритнішу, закомарливішу». І Чернишевський, і Благосвєтлов відомі як ваші літературні
супротивники, ergo: треба лаяти.
Дайте час, м. Альбертіні. Напишіть ще дві-три статті, подібні тим, які ми аналізуємо,
пробрешіться ще разів зо три так, як пробрехалися тепер, і ваша лайка стане такою ж почесною, а
похвала так само ганебною, як лайка і похвала редактора «Домашньої бесіди», який юродствує.
Ось ще одна цитата, в якій наведений той же моральний погляд. «Люди «Сучасника» знаходять, що авторитет Токвіля може завадити сприйняттю і засвоєнню в нашому суспільстві ідей, про які
розміркує сам Токвіль; ось чому і знадобилося розтрощити його авторитет. Інакше навіщо б їм
було збирати грозу на голову Токвіля, доводити його сумбурність, переконувати своїх читачів не
читати Токвіля?».
М. Альбертіні намагався кинути в Чернишевського велику грудку бруду і сам по лікоть забруднив
собі руки; найсмішніше те, що він сам цього не розуміє і що це сторонні повинні говорити йому:
«Подивіться на себе! Що ви з собою зробили? На що ви схожі?». Адже по-вашому виходить, що
назвати біле білим, а чорне чорним можна тільки тоді, коли це вам вигідно, коли ви в цій справі
маєте власні розрахунки.
Представник серйозної науки, служитель ідеї, поборник істини, що ви проголошуєте!
Після цього чесній людині не можна сперечатися з вами, тому що ви у відверненій суперечці
переслідуєте тільки ваші вигоди і переконані, що співрозмовник ваш має такі ж позиції. Ви
говорите обурливі речі, і на вас не можна сердитися тільки тому, що ви самі не розумієте значення
власних слів.
Ви недосвідчені, як дитина, проте – як розбещена дитина; ви говорите голосно те, про що
більшість думає про себе; але те, що ви говорите, – все-таки погано.
Ви своєю безпосередністю знищуєте осудність злочину, й публіці залишається лише дивуватися,
як це несвідома дитина може писати і друкувати серйозні статті? Втім, в наше століття дивних
винаходів можливо все. Є молотильна, швейна, друкарська машина. Хто його знає, може п.
Краєвський прославиться винаходом машини, яка доставляє за помірну плату журнальні статті
довільного обсягу і напрямку!
Про п. Альбертіні досить. Його, ймовірно, достатньо зрозуміли мої читачі.
ПРЕДСТАВНИК ПОМІРНОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ, з інтернет-ресурсу funplanet.ru
У 1866 році сталася шестирічна перерва в його журнальній роботі, унаслідок арешту і
адміністративного заслання в Архангельську губернію. Пізніше він знову став одним з
найближчих співробітників «Голосу», в якому працював до самого його закриття, поміщаючи
щодня передові статті під заголовком «Інтереси дня» і іноді фейлетони без підпису або за
підписом Н. Старий.
Після закриття «Голосу» короткий час співробітничав в «Новому часі».
М. Альбертіні був представником помірного лібералізму; йому доводилося вести полеміку на два
фронти: на початку 1860-х років на нього різко нападали представники радикального напряму,
Чернишевський і Писарєв, і в той же час він захищав прогресивний рух 1860-х років від нападок,
котрі виходили з протилежного табору.
МАЛО ПРИВЕРТАЛИ ПУБЛІКУ, з статті С. Венгерова «Російська література»
Невизначену позицію займали «Вітчизняні нотатки», де тоді головними діячами були сухуватий
критик С. С. Дудишкін, публіцист М. В. Альбертіні, туманний естет Микола Соловйов, – а також
«Бібліотека для читання» П. Д. Боборикіна.
Обидва ці журнали, котрі мало привертали публіку, яка читала, то виступали як представники
західно-прогресивних традицій сорокових років, то різними витівками проти молодого покоління
[(«маленьких б’ють!» – наскрізний мотив Венгерова)] наближалися до реакційної преси. Не мала
також успіху помірно-прогресивна «Російська мова», заснована в 1861 р. графинею Є. В. Сальяс
(псевдонім – Євгенія Тур).
Последние комментарии
5 часов 35 минут назад
5 часов 55 минут назад
6 часов 20 минут назад
6 часов 24 минут назад
15 часов 55 минут назад
15 часов 58 минут назад