Деревянко Кузьма [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ДЕРЕВ’ЯНКО Кузьма Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Воєначальник, дипломат. Від імені СРСР підписав акт капітуляції Японії (1945).

З робітничої родини. Батько, Дерев’янко М., – каменотес.

Народився 14 листопада 1904 р. в с. Косенівці Уманського повіту Київської губернії (нині –

Уманський район Черкаської області).

Помер 30 грудня 1954 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі. Надгробок руйнується і потребує реставрації.

Навчався в Уманській 1-й українській гімназії ім. Бориса Грінченка, Київській військовій

школі, Харківській школі червоних старшин імені ВУЦВК, закінчив Московську військову

академію ім. Фрунзе.

Служив командиром взводу, роти, помічником начальника штабу полку, помічником

начальника відділу Українського військового округу, начальником штабу особливої лижної

бригади(1939-1940), заступником начальника розвідвідділу Прибалтійського військового

округу (1940-1942), начальником штабу 53-ї армії (1942-1943), 57-ї армії (1943-1944), 4-ї

гвардійської армії (1944-1945), представником Верховного Головнокомандування у Союзній

раді по Австрії (1945), при штабі Союзних військ на Тихому океані (1945),представником

СРСР в Союзній раді для Японії (1946-1952), начальником кафедри збройних сил іноземних

держав Військової академії (1952-1953), начальником управління інформації ГРУ Генштабу

(1953-1954).

Кавалер американського ордена «За заслуги офіцерського ступеня», угорських – «Мадьяр

Сабадшаг I срібного ступеня» і «За заслуги в боротьбі за свободу III ступеня», радянських –

Леніна, Хмельницького, Суворова, Кутузова, Бойового Червоного Прапора.

Життю та долі нашого земляка присвятили свої книги син та небога: В. Дерев’янко «Солдат,

генерал, дипломат» і Л. Трохименко «Легендарний генерал».

Іменем Д. названо вулиці в м. Умань і с. Косенівка Черкаської області, а в с. Косенівка –

відкрито меморіальний музей і на дворищі встановлено камінь-пам’ятник.

Меморіальну дошку встановлено на фасаді будинку по вул. Пушкінській, 23 у Києві, де

мешкав воєначальник (2012).

Іменем Д. названий один з Курильських островів (2017).

Посмертно удостоєний звання «Герой України» (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – С. Тимошенко, П. Ротмистров, Г. Жуков, М. Ватунін,

В.Соколовський, І. Конєв, О. Василевський, Р. Малиновський та ін.


***

МИ РОЗУМІЛИ, з професійного кредо К. Дерев’янка

Я брав участь у звільненні Софії, Бухареста, Будапешта, Відня... Там уціліли майже всі старовинні

будівлі і палаци. Ми розуміли, що такі міста не повинні лежати в руїнах.


ФОТО ПЕРЕДАВ СТАЛІНОВІ, зі спогадів К. Дерев’янка

Сталін поцікавився наслідками вибухів атомних бомб... До відповіді я був готовий, оскільки встиг

відвідати постраждалі міста і бачив все своїми очима. Передав Сталіну і альбом фотографій, на

яких були відображені руйнування...

Наступного дня мене повідомили, що доповідь в Політбюро схвалена і що моя робота в Японії

отримала позитивну оцінку.


ОСОБИСТО ОРГАНІЗУВАВ ОБОРОНУ, з книги «Велика Вітчизняна війна Радянського

Союзу 1941-1945»

Третій удар (18-26 січня 1945 р.), нанесений з північного боку від озера Балатон, виявився

найсильнішим і найнебезпечнішим. За короткий термін ворог вийшов до Дунаю в районі

Дунапєнтєлє й розчленував 3-й Український фронт на західному березі ріки на дві частини.

Керування військами вкрай ускладнилося. ...Коли до командного пункту 4-ї гвардійської армії

прорвалися ворожі танки, управління нею вдалося зберегти лише завдяки тому, що начальник

штабу цієї армії генерал К. М. Дерев’янко особисто організував оборону, діяв мужньо й

уміло.


АМЕРИКАНСЬКІ МОРЯКИ ЗААПЛОДУВАЛИ, з статті В. Шевченка «Останню крапку в

Другій світовій поставив українець»

30 серпня 1945 року К. М. Дерев’янко разом з Д. Макартуром літаком прибуває в Японію. 2

вересня 1945 року до американського лінкору «Міссурі», який стояв в Токійській затоці,

підійшов катер з найвищими військовими чинами. Постукуючи ціпком по металічному трапу,

на палубу корабля піднявся уповноважений імператора Японії, міністр закордонних справ М.

Сігеміцу, за ним начальник генерального штабу І. Умедзу.

В повній тиші підписали Акт, в якому визнавалася поразка Японії, а її війська і народ

зобов’язались негайно припинити військові дії, безумовно