Автобіографія [Майк Йогансен] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]
  [Оглавление]







Майк Йогансен

АВТОБІОГРАФІЯ








АВТОБІОГРАФІЯ МАЙКА ЙОГАНСЕНА,


того Йогансена, що оздобив прологом, епілогом та
інтермедіями 133 книгу «Літературного ярмарку»

Син Гервазіуса я, Майк Йогансен, — прямий нащадок діда свого діда, що був писарем у селі Екау Митавської губернії, — перші свої вірші вирізав ножем на дверях льоху. І, хоч опускалось коріння мого генеалогічного дерева в сиву запорізьку старину, все ж перші вірші свої я, Майк Йогансен, вирізав на дверях льоху німецькою мовою і, мавши вже 9 літ з дня народження, дуже розумно філософствував там про старість і смерть. Проте, не дивлячись на це, я ріс і ріс вгору і маю тепер один метр і 44 сантиметри заввишки.

Дід мого діда був, таким чином, за писаря, а мати Ганна Федорівна Крамаревська була старобільська козачка, що дід її діда не був у дружніх стосунках із Тарасом Бульбою і разом з ним не ясирував українських дівчат до Кафи і Стамбулу, до Килії й Козлова. Отже, це було у віки, коли, за словом поета, на Україні «ревіли гармати» і коли безрукий Сервантес, — ім’я котрого Мігуель записане незабутніми літерами в анналах історії людства, — писав свого незабутнього Дон-Кіхота Ламанчського і плакав, згадувавши у самоті днів своїх турецькі каторги. Мігуель Сааведра Сервантес плакав, згадувавши турецькі каторги, і сестру свою полонянку донну Анну, і чубатого друга свого Грицька із далекого невідомого йому краю — з краю України. І, згадувавши їх, Мігуель Сервантес Сааведра зідхав тяжко і думками своїми летів кінець світа, у той кінець світа, де гомоніла пишна Візантія і де слалась країна козаків і каторжан — Україна. І ось тут, у цій країні, у хаті кінець столу сиділа в задумі українська жінка, ждавши і ніколи не дождавшися козака Грицька, свого мужа і, водночас, найбільшого друга найбільшого з людей — Мігуеля Сааведри Сервантеса. Але вона не знала ні найбільшого із людей — Мігуеля Сервантеса, як не знала вона й долі Грицькової, що, бувши дванадцять разів втікачем із турецьких каторг, зазнав, зрештою, лютої смерті, посаджений на криваву палю. Українська жінка, що кінець українського столу, — сиділа низько схиливши голову. І десь у другому кінці світу так само сидів великий Мігуель Сааведра Сервантес. Вони сиділи печально і думали багато печального. І сльози їм поволі котились з очей. І от в цей час молодий Грицько, син Грицька Скараного, запаливши в Стамбулі козацькі вогні, розбивав ґрати у гареми й в’язниці. І коли він уже летів назад на Україну, оздоблений якнайкращими квітами — гроном бранців і бранок, — в душі його і в серці запалали враз дивні вогні. А чорноока бранка, сидівши серед ночі в козацькім човні і світивши йому тоді ясним і прекрасним сонцем, сказала йому чужою, але чудовою мовою: «Любий козаче, я, донна Анна Сааведро. Я люблю тебе, скільки любити може сестра великого із найбільших, сестра Мігуеля Сааведра». І віддала вона йому свою руку і своє серце. І звідціль пішов мій Майка Йогансена, рід по лінії моєї матері. І ось я, Майк Йогансен, стою своїми двома ногами і росту разом із трьох європейських культур, я, що дев'ятьох літ з роду написав свій перший твір німецькою мовою і що свій останній твір присвячу своїй, колись вільній в майбутньому, голубій і прекрасній Еспанії.

Тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий. Палю люльку, маю прозоре серце і ясні очі. Я не ношу ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго. Мій фах — грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні на більярді.

Отже, я, Майк Йогансен, умру в 1942 році і, оселившися в царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Гезіодом, Гайне і Мігуелем Сааведро Сервантесом.

Але я буду з ним говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишусь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі, що я, вовік невтомний, словом і ділом ніс призначений мені прапор гордо і високо. І скажу там також, у тому царстві тіней, що я, бувши поетом, сценаристом, романістом, лінгвістом, новелістом, автором граматик, поетик, словників, численних перекладів із мов усіх народів світу, в середині життя свого написав також і великі коментарі до коментарів великого філософа Авероеса і тим ще раз обезсмертив своє ім’я.

Так ішли дні мого життя, Майка Йогансена. Це все, що я, син Езопа, міг сказати, підвівши голову од своїх многотомних і тяжких трудів. Амінь.


___________________________________






АВТОБІОГРАФІЯ


Майк (Михайло) Йогансен народився 1895 року в передмісті Харкова 16 жовтня старого стилю. Батько був учителем німецької мови Gervasius Johannsen, він був син волосного писаря в селі Екау недалеко Мітави. Мати Ганна Федорівна Крамаревська, дочка рахівника, з роду старобільських козаків. Народився М. Йогансен з тієї причини, що майбутній батько його Гервазіус Йоганнсен, уникаючи військової служби, спішно поступив на посаду учителя німецької мови (хоч сам був історик) у приватній харківській гімназії Філіпс. У Харкові Гервазіус Йоганнсен випадково познайомився і одружився з Ганною Крамаревською, і скоро народився з тих причин Майк (Михайло) Йогансен. При народженні доктор Спадені Ромуальд рекомендував назвати хлопця Югуртою, чого, на жаль, не зробили.

Славнозвісних людей у роду не було, коли не рахувати баби письменника з батьківського боку, що була жінка дуже хазяйновита, тож, ідучи на базар, брала з собою дві кошівки. В одній кошівці вона несла на продаж брюкву та сельдерей, а в другу збирала по дорозі маленькою лопаточкою коров’ячий та конячий гній, яким надалі угноювала город. З свого боку, Гервазіус Йогансен був відомий у Харкові як дуже хороший учитель німецької мови. Що ж до матері, то від неї М. Йогансен дістав у спадщину «…Die Vrohnatur and Lust zum Febulieren»[1], а також фотографічний портрет Шевченка, гостроносий профіль і блискучі очі.

Учився Майк Йогансен вдома, а далі в казенній гімназії. Батько удосконалював німецьку мову його й сестри його Тетяни в той спосіб, що садовив їх обіруч себе й примушував читати «Фавста» Гете. Це він називав «грати в архангелів», залишаючи собі ролю Саваофа.

У гімназії М. Йогансен учив тільки математику, а інші науки постигав з читання усіляких книжок. Пристрасно любив грати в футбол, хоч був на зріст малий і слабосилий. Бувши в гімназії, не пив, не курив і не знав жінок.

Далі учився в університеті, заробляв собі на всякі потреби гроші репетиторською роботою. Був на класичному відділі філологічного факультету і скінчив його в 1917 році. Читав гносеологів-філософів і авантурні романи. З 1918 року провадив голодне життя аж до року 1922-го — вкупі з батьком садовив картоплю, й нею живилася вся сім’я. Почасти в результаті цієї одноманітної їжі вмерло троє з шести душ сім’ї, а саме батько, брат і сестра. З 1918-го ж року уперше зацікавився політикою і почав читати марксистські книжки: читав Плеханова, Маркса, Енгельса, Кавтського, Гільфердінга, а далі переважно Леніна. Весь час учителював, а далі переїхав до Полтави, де, живучи в нетопленій хаті всю зиму, пройшов словесний відділ, склав за нього іспити в Харкові (але диплома не вибирав) і дістав доручення читати історичний курс української мови на Полтавському філологічному факультеті. Після того з перервами викладав у Харківському ІНО.

Уже бувши гімназистом, писав вірші — російською і німецькою мовою. Ці вірші автора не задовольняли і були спалені купно щось у 1916 році. Року 1918 почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше.

В 1920-1921році були надруковані перші вірші: в збірникові «Жовтень» і в окремій книжечці «Д’горі». Склав маніфеста для збірника «Жовтень» («універсал») у конструктивістському дусі (Коряк[2] переправив відповідні місця, і цей маніфест став інакший — з формального став переважно агітаційним). У «Шляхах мистецтва» знову писав «конструктивістські» статті, будучи абсолютно незнайомим з тодішнім конструктивізмом і вкладаючи в це слово свій зміст. На зборах літературної організації (установчих) пропонував примкнути до футуристів (рік 1920-ий), але скорився більшості. Був одним із фундаторів «Гарту».

Ввесь час перебував у «Гарті», (хоч) почував хибність того погляду, ніби література «організує» людей, але, бувши дисциплінованим членом «Гарту», у друкові не протестував. Після розпаду «Гарту» був одним із фундаторів Вапліте і перебував там аж до розпаду цієї організації, хоча не раз сварився з керівниками її, головне на тему про ролю футуризму; конкретно, мало не вийшов з Вапліте разом із Слісаренком, обстоюючи Бажана і Шкурупія...

Написав книги віршів «Д’горі», «Доробок» і «Ясен», що закінчується друком. Написав книжечку слабеньких оповідань («17 хвилин») і добру прозу «Подорож філософа під кепом» та «Подорож доктора Леонардо ets». У протилежність загальнопоширеному поглядові ніколи на ділі не обробляв віршів, а просто бракував чи пускав у друк. Узагалі на свої вірші дивився як на юнацькі спроби. Дальшу поетичну діяльність мислив собі в інакшому плані, а саме — замість туманного романтизму намірявся дати яскраві образи «речей». Задумав філософський роман «Майборода» й довго збирав матеріали. Написав (укупі з Юртиком) кіносценарій «Звенигора» (надалі змінений і поставлений Ол. Довженком), а також сценарій «Марево землі». Написав і надрукував «Фонетичні етюди», книжку «Як будується оповідання». Написав 3/4 тексту оперети «Мікадо» і ревю «Алло на хвилі 477». У році 1926 — 1926 вивчився англійської мови і надалі прочитав дві тисячі книжок цією мовою.

І у віршах своїх, і в прозі, і в теоретичних статтях неуклінно старався підняти українське слово до європейського рівня. Не дбав за гроші, і не дбав за славу, і не шукав дешевих ефектів.


Майк Йогансен


____________________________________










ДОДАТКИ



ПЕРЕДМОВИ ДО КНИЖОК ПОЕЗІЙ


ДО ЧИТАЧА


(Передмова до кн. «Збірка вибраних віршів», 1930)


Нема порадку, щоб поет писав передмову до своїх віршів. Але ми порушили вже стільки традицій — порушимо ж і цю.

Ці вірші про любовний сад природи є лише одна з книг мого життя, я кінчив її, мені здається, що я її скінчив.

Друга книга допіру почалася. Її перший розділ — вірші про Комуну — виходять окремо. Байдуже, що ті дві книги писалися одночасно — бо перша з них умирала, а друга народжувалась.

Як Лютер Бербанк[3], я плекав першу, оцю книгу. В галуззя, листя і кору словорослів я ловив хлорофіл неголосних, заглушених променів звукового сонця. Я виростив яблука, що мали смак діезу, і кактуси з тріольним соком. Так скінчився сільськогосподарський період моєї творчості і почався період індустріальний. Замість вирощувати звукові сади, я спробую перетворити звукову енергію на електричну. Коли звук мій замовкне в скляних стінах елементу і почне крутити якорі — я виготую другу — і останню — книгу вибраних віршів.


Майк Йогансен


ПЕРЕДНЄ СЛОВО


(Передмова до кн.: «Поезії», 1933)


Як усякий сильний поет, я написав багато слабих віршів, чимало середніх і небагато сильних. У цій книжці я зібрав усі. Читаючи її, ви перейдете від стихійної революційності юнацьких літ через манівці романтики чистого слова до балад активного учасника великої соціалістичної будови.






ЛЕДАЧИЙ АВТОР


(Відповідь на анкету «Універсального журналу», 1929)


Писав хороші вірші й погану прозу до 1928 року. В 1928 р. отямивсь й почав писати хорошою прозою. Не перемінивши своєчасно прізвища на «Грецюк» або «Стецюра», бисть замовчан від щирої української критики. Уперше став відомий і проклят людьми як редактор кіно-написів. Написав укупі з Юртиком сценарій «Звенигора» і бисть старанно замовчан. Бисть обікраден многократнє і многообразнє від багатьох поетів. Сам, бувши чоловіком ледачим, не управився нікого обікрасти. Ні одного твору свого не опрацьовував, а писав одразу начисто, керуючись принципом економії часу.

Прийоми творчості дуже оригінальні й чудернацькі. Творю, сидячи коло столу і вмочаючи перо в атрамент. Пишу на чистому папері. Органічно не можу писати на повістці з житлокоопу, що мене позивають у суд за неплатіж грошей. Найбільшого натхнення зазнаю в сонливому й голодному стані. На протязі одного друкаркушу управляюсь прогризти два чубуки від люльки. Поголившися пишу елегантно, а неголений пишу могутнє.

Із чого читач може справедливо заключити, що зараз у мене вуса виголені, а борода росте.


Майк Йогансен


Примітка редакції «У. Ж.»: За останніми відомостями, Майкову Йогансенову бороду знову поголено. Редакція.


_________________________________________





АВТО-АНКЕТА


1. Коли ви народилися? — Року 1895-го.

2. Соціяльне походження? — Син учителя німецької мови Гервазія-Еміля-Наполеона Йогансена.

3. Чим ви займаєтеся? — Раніше писав вірші для поетів, а тепер пишу прозу для них же.

4. Ким ви хотіли б бути? — Мій син хотів би бути червоноармійцем або кондуктором; я хотів би бути моряком або хіміком.

5. Скільки ви збираєтесь прожити? — Я гадаю дожити до того часу, коли в нас буде серйозна марксистська критика.

6. Коли ви збираєтесь умерти? — За день перед тим, як мене будуть ховати і оберуть за академіка.

7. Який театр ви найбільше любите? — Кінотеатр.

8. Чому ви не ходите в оперу? — Не маю часу на середньовічні розваги.

9. Ким би ви були за Середньовіччя? — Особистим секретарем в Еразма Роттердамського.

10. Чому ви пишете українською мовою? — Бо я не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові.

11. Яке ваше відношення до пролетаріяту? — Я ріс з пролетарями і грав з ними в футбол. Пролетарі пояснили мені, що хімія корисніша од віршів.

12. Чому ви тричі прочитали Салтикова-Щедрина? — Бо я ще не почав перечитувати його вчетверте.

13. Чому ви раніше називались Михайло, а тепер Майк? — Бо немає нічого вічного на світі.

14. Чому ви смієтесь? — Хай плачуть недолуги, боягузи й лицеміри.


_______________________________________





МАЙК ЙОГАНСЕН ПРО СЕБЕ (УРИВКИ)


Коли в 1922-ім році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші — щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців — от як зараз Максиму Горькому.

Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: «поет». Поети, вважав я тоді, це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак.

Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, — тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І те, що я майстер добрий і майстер чесний, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано.

Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його некорисливою любов’ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене.

……………………………………..


Я дуже люблю вірші Бажана. Цей футурист, що став тепер клясиком — не нафіксатуареним псевдоклясиком, що напинає лавровий вінок з учорашнього супу на позавчорашній оселедець на голові своїй, а таким диким і потужним клясиком, яким був дід Шекспір або грек Есхіл (тепер уже покійник) — цей поет написав «Кров полонянок» і він же написав «Гофманову ніч». Що більше їх читаєш, то краще вони стають. В них стільки винаходів, що бюро винахідців мусило б видати Бажанові з десяток премій.

Пригадую, як я марно силкувався розрішити дощ у слові. Я забракував стільки віршів, а деякі надрукував. Мені здавалося, що я так близько підійшов до дощу, як Нансен до полюса. Але Бажан, ідучи з Гофманом на його кватирю, мимохіть і граючись устромив свій папірець на полюсі дощу…


______________________________________









ПРИМІТКИ


Публікації дають змогу уявити творчий процес поета, його самооцінку окремих віршів і всього шляху. «Автобіографія Майка Йогансена», як і вміщена далі «Відповідь на анкету», написані в іронічному, гумористичному дусі, з елементами містифікації в дусі старих інтермедій. Отже, й в біографічних відомостях, поданих тут, є неточності. Так, у першій автобіографії говориться «тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий». В цей час М. Йогансену було 34 роки. Власне, й вимагати точності у цій містифікованій автобіографії (нібито написаній І. Сенченком, хоч автобіографії пишуться авторами) було б марно...

Автобіографія Майка Йогансена. Опублікована в альм. «Літературний ярмарок», 1929, кн. 3.

Автобіографія. Друкується вперше. З архіву М. Плевако (XXVII, 937). Рукописний відділ ЦНБ АН УРСР.

Судячи з деяких ознак, ця автобіографія, як і попередня, писалася 1929 року. Так, про книжку віршів «Ясен» сказано, що вона «закінчується друком». Книжка вийшла 1930 року. В автобіографії трапляються й інші неточності. Згадана тут книжка «Подорож філософа під кепом» насправді вийшла під назвою «Подорож людини під кепом» (1929). Про філософський роман «Майборода» — тут єдина згадка; очевидно, задум реалізований не був. «Написав (укупі з Юртиком) кіносценарій«Звенигора»... Юртик — Юрій Тютюнник, відомий націоналістичний військовий діяч, поплічник С. Петлюри, згодом амністований радянськими органами. Брав участь у роботі «Українфільму» то як автор сценаріїв, то граючи у фільмах «самого себе». Автобіографія закінчується «Бібліографією», в якій згадано (намальовано) тринадцять книжок, з деякими неточностями. Так книжка «Пролог до комуни» вийшла не 1925, а 1924 року, книжка «Як будується оповідання» не 1927, а 1928 року, відповідно «Ясен» не 1929, а 1930. Сторінка бібліографічна завершується словами: «Переклади з Леніна, Едгара По, Шекспіра («Отелло», вкупі з Щербаненком). Газетних і журнальних статтів, критики своєї і на себе і т. п. автор не пам’ятає. Майк Йогансен».

До читача. Передмова до кн. «Збірка вибраних віршів», X., 1930.

Переднє слово. Передмова до кн. «Поезії», X., 1933.

Ледачий автор (відповідь на анкету «Універсального журналу») вміщена в ж. «Універсальний журнал», 1929, № 2.





_________________________________________



Тексти «Автобіографія Майка Йогансена», «Автобіографія», «До читача», «Переднє слово» і «Ледачий Автор» з примітками представлено тут за виданням «Майк Йогансен. Поезії», Київ, Радянський письменник, 1989. «Авто-анкета» – з публікації у журналі «Шквал», Одеса, 1929. Текст «Майк Йогансен про себе» (уривки) – з публікації у газеті «Вечірнє радіо», № 3, 1929, Харків.


В оформленні обкладинки даної публікації використано дружній шарж на Майка Йогансена, нарисований художником Самумом (Самуїлом Уманським).


1

Скромність і нахил до творчості.


(обратно)

2

Коряк Володимир Дмитрович, справжнє ім’я Блюмштейн Волько Давидович (1889-1937), літературознавець, літературний критик і викладач.

(обратно)

3

Лютер Бербанк (1849-1926), видатний американський садовод-селекціонер.

(обратно)

Оглавление

  • АВТОБІОГРАФІЯ
  • АВТОБІОГРАФІЯ МАЙКА ЙОГАНСЕНА,
  • АВТОБІОГРАФІЯ
  • ДОДАТКИ
  • ДО ЧИТАЧА
  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО
  • ЛЕДАЧИЙ АВТОР
  • АВТО-АНКЕТА
  • МАЙК ЙОГАНСЕН ПРО СЕБЕ (УРИВКИ)
  • ПРИМІТКИ
  • *** Примечания ***