КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 570390 томов
Объем библиотеки - 849 Гб.
Всего авторов - 229123
Пользователей - 105732

Впечатления

zaraza2 про Chigis: Замерзшее блюдо (Детективная фантастика)

Хорошая книга, жаль коротка. Автор молодец!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Хоменко: Справочник по теплозащите зданий (Справочники)

Уважаемые читатели! Качайте научно-техническую литературу именно у нас. У нас самое лучшее качество книг. Я лично очень много работаю над этим вопросом.
Надеюсь, пройдет совсем немного времени и мы станем одной из ведущих библиотек по научно-технической литературе. И хоть и не по количеству, но по качеству книг мы даем другим библиотекам большую фору.

Рейтинг: +5 ( 5 за, 0 против).
Arikchess про Веселовский: Введение в генетику (Биология)

Генетика, лженаука?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
SubMarinka про Эппле: Неудобное прошлое. Память о государственных преступлениях в России и других странах (Публицистика)

Печальный вывод из этой книги — мы живём в "стране невыученных уроков"... Обратите внимание, что книга издана в 2020 г., то есть написана ещё раньше!
Тем, кто заинтересуется этим историко-философским произведением, очень рекомендую посмотреть интервью Николая Эппле на канале "Скажи Гордеевой"
https://youtu.be/T7UEcXDZiWU

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Stribog73 про Слюсарев: Биология с общей генетикой (Биология)

В книге отсутствуют 4 страницы.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Stribog73 про Веселовский: Введение в генетику (Биология)

Как видите, уважаемые мухолюбы-человеконенавистники, я и о вас не забываю. Книги по вашей лженауке у меня еще есть и я буду продолжать их периодически выкладывать.
Качайте и изучайте.

2 Arikchess
Да я же шучу. Вы что - шутку юмора не понимаете?

- Вот приедет Сталин,
Сталин нас рассудит.
Почти Некрасов

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Stribog73 про Асланян: Большой практикум по генетике животных и растений (Биология)

И еще одну книгу для мухолюбов-человеконенавистников выкладываю.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Щоденники Ієрихар. Ваза [Володимир Лис] (fb2) читать постранично

- Щоденники Ієрихар. Ваза (и.с. Горизонти фантастики) 498 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) - Володимир Савович Лис

Настройки текста:




Володимир Лис Щоденники Ієрихар. Ваза

Щоденники Ієрихар Роман

Розділ перший Світлана Ігорівна

21 серпня
Сьогодні вночі до мене прийшла Іринка. Розбудила — я відчула спершу її подих — притулилася і стала мене обціловувати.

— Що з тобою, Ірусю?

— Мені страшно, мамо.

Її таке рідне, пахуче тільце тремтіло. Дрібно-дрібно. Наче маленький листочок на вітрі, на самотньому дереві. Так подумала трохи пізніше, коли вона заспокоїлася. А спочатку спитала:

— Що сталося, маленька? Чого тобі страшно?

І донька стала розповідати — гарячково, пошепки — що прокинулася і побачила, як у вікно зазирає зірка. Велика блакитна зірка. Що та зірка раптом наче почала рости. Наближатися. Що у неї, Ірочки, невідь-звідки виникло відчуття — ця зірка стане такою великою, що поглине її. Або схопить у свої холодні обійми.

— Схопить чим? — Я мимоволі посміхнулася.

— Може, руками, — цілком серйозно сказала Іринка. — Не смійся, мені так здалося.

— Я не сміюся.

— Може, променями, — сказала моя страхопудка.

Я обняла доньку, пригорнула. Маленька моя і беззахисна. Тільце худеньке, про таких кажуть — аж ребра світяться.

— У тебе світяться ребра, — посміхнулася я. — Справді. Бачиш, у кімнаті посвітлішало.

— У тебе теж. — Іринка навіть полоскотала мій бік і тихенько-тихенько засміялася. Чи мені здалося?

Моя наймолодша донька має привілей — звертатися до мене на «ти». За це звертання мені досі періодично дорікає Петрова мати.

— У селі діти так не кажуть батькам, — ось її залізний аргумент.

— Мамо, а коли повернеться тато? — повертає мене до дійсності Іринка.

— Завтра. Тобто, вже сьогодні. Вранці.

— Знову п’яний?

— П’яний? Чому п’яний? — обурююся я. — Він поїхав до дядька Павла на храмове свято.

— Храмове свято... О-о-о, — голос у Іринки мрійливо-сонний. — У нашому селі більше так ніхто не каже. Тільки ти.

— А як кажуть? — розгублююся я.

— Празник.

— Спи вже, філологине...

— Філо... ло... ло...

Іринка кошеням тулиться до мене. Я гладжу її по голові. Вона справді незабаром засинає під моєю рукою. Мені ж не спиться. Після години чи скільки там боротьби з безсонням тихенько відсуваюся від доньки і встаю.

Надворі доволі прохолодно. Майже кінець серпня. Кутаюся в халата, якого накинула наопашки, дивлюся на зоряне (де-не-де хмари) небо. Цікаво, яка ж це зірка так налякала Іринку? Ось ця, велика? Здається, це Венера. Ранкова зірка. Чи навпаки, вечірня?

Зненацька приходить думка — я маленька піщинка. Піщинка перед безмежжям Космосу. Маленька сільська вчителька. Філологиня. Господи, хоч би справді нічого не трапилося з Петром. Місяць тому, на другий день після Петра й Павла, в нього, здається, були перші ознаки білої гарячки. Як він тоді мучився!

Він просив мене поїхати на те свято — Спаса, Преображення Господнє — до свого двоюрідного дядька. Сердився, що я відмовилася. Крім того, родичі ці далекі, казала я.

— Які ж то далекі родичі... Він запрошував...

— Тобі аби випити..

— Ти хочеш сказати, що я алкоголік?

— Нічого я не хочу сказати.

— Раніше ти не відмовлялася йти кудись зі мною.

— Я не відмовляюсь і тепер ходити.

— А їхати?

— Сьогодні — не хочу.

Ось така розмова. Як каже наш фізкультурник, Андрій Филимонович, кінець абзацу.

Враз я відчуваю, як одна із зірок справді починає ніби наближатися.

«Ну от іще», — кажу я собі подумки.

У мене теж біла гарячка. Зовсім біла. Посеред темної серпневої ночі. Як же мені було тоскно серед цієї ночі та цього безсоння. Мале порося Іринка. Розбудила, а сама спить.

22 серпня
Не вранці, а опівдні, після триденного гостювання (каже, що заїхав ще до одного родича) повернувся мій чоловік. Я дивилася на його пом’яте обличчя, сутулу постать (нащо він згинається?), синяк під оком.

«Ось що лишилося від твого красивого чоловіка», — казав хтось мені.

«Він ще не пропащий», — заперечила я тому невидимцю. Але хтось заморозив мою душу.

— Будеш лаятися? — спитав Петро.

Я мовчала. Не було ні сліз, ні роздратування, ні бажання докоряти.

— Чого ти мовчиш? — сказав мій чоловік. — Вже ліпше свари. Обзивай п’янюгою.

— Ти з кимсь мене переплутав, — сказала я.

— Переплутав?

— П’янюгою я тебе ніколи не обзивала.

Я обминула його і вийшла на двір. Біля тину стояв Ігор. Я не посміла підійти до сина. Вже за хлівом подумала, що, може, треба було поїхати з Петром на те свято. Повернулися б якщо не того ж дня ввечері, то наступного. І пити стільки я би не дозволила. Подумала, що десь я його навіть розумію.

Він таки був добрим