КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 400439 томов
Объем библиотеки - 524 Гб.
Всего авторов - 170287
Пользователей - 91011
Загрузка...

Впечатления

ZYRA про Юрий: Средневековый врач (Альтернативная история)

Начал читать, действительно рояль на рояле. НО! Дочитав до момента, когда освобожденный инженер-китаец дает пояснения по поводу того, что предлагаемый арбалет будет стрелять болтами на расстояние до 150 МЕТРОВ, задумался, может не читать дальше? Это в описываемое время 1326 года, притом что метр, как единица измерения, был принят только в семнадцатом веке. До 1660года его вообще не существовало. Логичней было бы определить расстояние какими нибудь локтями.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Stribog73 про Епплбом: Червоний Голод. Війна Сталіна проти України (История)

2 ZYRA & Гекк
Мой дед таких как вы ОУНовцев пачками убивал. Он в НКВД служил тоже, между войнами.
Я обязательно тоже буду вас убивать, когда придет время, как и мои украинские друзья.
И дети мои, и внуки, будут вас убивать, пока вы не исчезнете с лица Земли.

Рейтинг: +1 ( 3 за, 2 против).
Гекк про Епплбом: Червоний Голод. Війна Сталіна проти України (История)

Успокойтесь, горячие библиотечные парни (или девушки...).
Я вот тоже не могу понять, чего вы сами книжки не пишите? Ну хочется высказаться о голоде в США - выучил английский, написал книжку, раскрыл им глаза, стал губернатором Калифорнии, как Шварц...
Почему украинцы не записывались в СС? Они свободные люди, любят свою родину и убивают оккупантов на своей земле. ОУН-УПА одержала абсолютную победу над НКВД-МГБ-КГБ и СССР в целом в 1991, когда все эти аббревиатуры утратили смысл, а последние члены ОУН вышли из подполья. Справились сами, без СС.
Слава героям!

Досадно, что Stribog73 инвалид с жалкой российской пенсией. Ну, наверное его дедушка чекист много наворовал, вон, у полковника ФСБ кучу денег нашли....

Рейтинг: -1 ( 2 за, 3 против).
ZYRA про Епплбом: Червоний Голод. Війна Сталіна проти України (История)

stribog73: В НКВД говоришь дедуля служил? Я бы таким эпичным позорищем не хвастался бы. Он тебе лично рассказывал что украинцев убивал? Добрый дедушка! Садил внучка на коленки и погладив ему непослушные вихры говорил:" а расскажу я тебе, внучек, как я украинцев убивал пачками". Да? Так было? У твоего, если ты его не выдумал, дедули, руки в крови по плечи. Потому что он убивал людей, а не ОУНовцев. Почему-то никто не хвастается дедом который убивал власовцев, или так называемых казаков, которых на стороне Гитлера воевало около 80 000 человек, а про 400 000 русских воевавших на стороне немцев, почему не вспоминаешь? Да, украинцев воевало против союза около 250 000 человек, но при этом Украина была полностью под окупацией. Сложно представить себе сколько бы русских коллаборационистов появилось, если бы у россии была оккупирована равная с Украиной территория. Вот тебе ссылочки для развития той субстанции что у тебя в голове вместо мозгов. Почитаешь на досуге:http://likbez.org.ua/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byi-germaniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html И еще: http://likbez.org.ua/bandera-never-fought-with-the-germans.html И по поводу того, что ты будешь убивать кого-там. Замучаешься **овно жрать!

Рейтинг: -3 ( 2 за, 5 против).
pva2408 про Епплбом: Червоний Голод. Війна Сталіна проти України (История)

Никак не могу понять, почему бы американскому историку (родилась 25 июля 1964 года в Вашингтоне) не написать о жертвах Великой депресссии в США, по некоторым подсчетам порядка 5-7 млн человек, и кто в этом виноват?
Еврейке (родилась в еврейской реформисткой семье) польского происхождения и нынешней гражданке Польши (с 2013 года) не написать о том, как "несчастные, уничтожаемые Сталиным" украинцы, тысячами вырезали поляков и евреев, в частности про жертв Волынской резни?

А ещё, ей бы задаться вопросом, почему "моримые голодом" украинцы, за исключением "западенцев", не шли толпами в ОУН-УПА, дивизию СС "Галичина" и прочие свидомые отряды и батальоны, а шли служить в РККА?

Почему, наконец, не поинтересоваться вопросом, по какой причине у немцев не прошла голодоморная тематика в годы Великой Отечественной войны? А заодно, почему о "голодоморе" больше всех визжали и визжат западные украинцы и их американские хозяева?

Рейтинг: +5 ( 8 за, 3 против).
Serg55 про Головина: Обещанная дочь (Фэнтези)

неплохо

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Народное творчество: Казахские легенды (Мифы. Легенды. Эпос)

Уважаемые читатели, если вы знаете казахский язык, пожалуйста, напишите мне в личку. В книгу надо добавить несколько примечаний. Надеюсь, с вашей помощью, это сделать.

Рейтинг: -1 ( 1 за, 2 против).

Жабомишодраківка (fb2)

- Жабомишодраківка 163 Кб (скачать fb2) - Костянтин Думитрашко

Настройки текста:



Костянтин Думитрашко


Жабомишодраківка


Перш ніж начну, попрошу лишень муз, панночок геліконських,

Щоб, прилинувши до мене, навчили, як вірші складати –

Вірші, которі задумав співать про побоїще славне,

Лютую драку, діло страшне забіяки Арія.

От чим задумав я, добрії люди, вам уші подрати,

Як то колись пани миші на жаб страшну рать піднімали,

Мовби дражнили лицарство тих гайдамаків-гігантів,

Що вспоминати любила бабуся. Нум же з начала!

Миш колись, давши от кішки драла, напиться схотіла

І у калюжу свою устромила маленьку борідку,

Дуже бажавши хлиснути водиці, як ось і уздріла

Страшна єї жабалуха і так до неї промовляла:

«Хто ти, козаче, відкіль ти прибіг і якого ти роду?

Правду скажи мені всю і мене не мороч ти брехнею,

Бо як тепер розпізнаю, то буду просить до господи,

Дам тобі їсти і пити, іще й хороше походити.

Ми ж, щоб ти знав, єсть пан Фізігнат, старшина у калюжі,

Дуже давно величаюсь отаманом в жаб'ячій Січі.

Батько у мене Пелей, а матусенька Гідромедуза,

Бог їм послав мене, кажуть, біля Ериданського ставу.

Бачу, що й ти парубіка завзятий і хлопець вродливий,

Може, козаче, з Батурина, може, й гетьманського роду?

Ну лишень, швидше скажи мені, хто твої батько та мати?»

Против сієї мови Псіхарпакс так промовляє:

«Що, пане-брате, питаєш породу, усякому звісну?

Наші й не наші, єї і сороки й ворони всі знають.

Я по іменю Псіхарпакс, щонайменший син, коли знаєш,

Батька Троксарта, коронного пана гетьмана, а мати –

Миш Ліхомила Ляхиня, дочка короля Птернотрокта,

Та породила мене в дуплі і, сама годувавши,

Фигів, родзинків, оріхів і ласощів всяких давала.

Як же нам буть в товаристві, що ми не вживемся з тобою?

Ти, пане-брате, калюжишся все у болоті, а наш брат

Їсть, хоть і крадучи, всячину, і не сховають од мене

Ні паляничок м'якеньких, пшеничних, на листу печених,

Ні буханців, ні попівських книшів, як примазані маслом.

Ні ветчини, ні ковбас (з часником не люблю), ні печінки,

Не спускаю і вареникам, хоть у сметані, хоть з маслом, –

Славная їжа! Бо, кажуть, єї і боги укладають.

Всякії страви я їм, і усе, чим ласують люди,

Мелеться і на мишиних зубах, як на доброму камню,

Із баталії я не показував п'ят супостату,

А заривав з сотниками, як хвабрий москаль або лицар,

І не боюсь я людей, хоть вони і з дзвіницю завбільшки,

Од чоловіка, як ловить, втечу, укусивши за пальці,

Або, як спить він, то сміло шкаповий гризу його чобіт,

Чобіт, намазаний смальцем, а той собі спить і не чує.

Двох тілько гемонів славний мишиний рід наш боїться:

Страшно шуліки да кішки, бо дуже вони нас жахають,

І як піймають у кігті, то там тобі й вічная пам'ять,

Дужче ж я кішки боюся, сильне страшної звірюки,

Бо од єї і в норі не минає лихая година.

От не люблю ще чого: часнику, гарбуза да цибулі,

І не вживаю трави, лопуху, не вживаю й петрушки,

Ваше ж браття так тим, мабуть, пельку собі набиває?»

Пан Фізігнат осклабнувсь по сій мові і так промовляє:

«Тільки і світа хіба, що в вікні? Ох, єсть і в болоті.

І на сухому багацько і жабам усього в потраву,

Скачемо ми по землі, і в воді ми уміємо плавать.

Щоб же ти знав, що я не брешу, то хоть зараз побачиш.

Сядь лиш на спину мені та держись, щоб у воду не впасти

І щоб у добрім здоров'ї приплинуть до мене в господу».

Пан Псіхарпакс здуру на жаб'ячу спину і зскочив,

Дуже стрибнув він, і лапками за Фізігната вчепився,

Перше зрадів був, що плаває так, мов у човні,

І чудовався, що плава, дальше з ляку як ухне:

«Ох, мені лишенько, – каже, – вода підплеснула під мене!»

За Фізігната держиться і воду з шерсті стряхає,

Ніжками тріпа об черево, а у душі похололо.

Думає: «Гарно у гостях, а дома, як кажуть, ще краще».

Труситься тіло і тьохкає серце, бо дуже злякався,

Хвостик у воду впустив, як весло впускають із човна,

Молиться всім богам, щоб душі не занапастили,

Кається вслух у гріхах і ридає дрібними сльозами,

Рюмає гірко і так крізь сльози неборак промовляє:

«Мабуть, що Тавр не так умостив на спині коханку,

Як перевозив у Крим по синьому морю Явропу,

Ох, не так, як мене попросив Фізігнат у господу,

Да й скупав усього і зробив, як ту мокру ворону!»

Де ж під сей час не візьмись страшна й велика гадюка!

Голову зуздрівши зверху води зубату й ротату,

Пан Фізігнат упурнув, а того з переляку й не здумав,

Що пане-брат його плавать уміє так, як сокира,

Та упурнув аж на дно, щоб минула лихая година.

Сторч полетів Псіхарпакс, мов вивернувсь з човна,

Бився й руками й ногами, од смерті хотів він одбиться;

То впуринав, неборак, захльобнушися добре водою,

То виринав зверх води і кричав скільки сили:

«Рятуйте!» Шкура обмокла на нім і тягла у глибоку ковбаню.

Тут, потопавши, Псіхарпакс такії слова промовляв:

«Ну, постривай, Фізігнате. Ізвів ти шляхетськую душу!

Москаля ти підвіз, так тим я отут загибаю,

А якби на землі се було, то й тобі, ледащиці,

Дав би я маку; а то як жидюга мене одуривши,

Пхнув ти, як з мосту. Щоб тебе божая сила побила,

Щоб вашу жаб'ячу Січ татарва зруйновала!»

Так проклинавши, сердега впурнув та й назад не вертався.

Поки аж жовч рознесло, і уп'ять він над озером вирнув.

Сеє ж побачивши, Ліхопінакс, край болота стрибавший,

Швидше чкурнув і, засапавшись, все розказав товариству.

Тут, його слухавши, миші прийшли у азарт не на шутку,

Зараз пан маршал своїм жовнірам звелів до схід сонця

Скликать до ради все посполитство в будинки Троксарта,

Батька того мишука, що недавно втонув у калюжі

І догори черева розплатавшись, з пузом обдутим

Плавав сердюга не з берега, а посередині ставу.

От зібрались, як ще і чорти навкулачки не бились,

Встав Троксарт, що за сина ярився, і так промовляє:

«Ох, мосьпанове! Хоть жаби мене й одного підцьковали,

Ну, да і всім нам од їх не минути лихої години

А безталанніший я, бо вже трьох паруб'яток ізбувся,

Первого, був він щонайстарший, згамкала каторжна кішка,

Вирвала аж із нори, ухвативши сердегу за хвостик,

А середульшого занапастили проклятії люди

Тим тараном, що розносять по селам кургузі цесарці

І що попросту зовуть його пасткою в деяких селах.

Третього ж, був він мізинчик мій і мазунець у матусі,

Пан Фізігнат піддурив і втопив у глибокій ковбані.

Ну, то давайте ж, дернем їх, одігшися в шори та вбори».

Всі мишуки по сій мові в поход снаряджатися стали

І одяглися, немов москалі, у казенну муницю.

Перше всього натягли чобітки з острогами на корках, –

Ті ж чобітки понакроювали із лушпиння квасолі,

Бо од вечері учора його багатенько зосталось.

Кунтуші та жупани натягли із кошачої шкури,

З ґудзиків мідних побрали щити собі в лівії лапки,

Ратища ж в правих держали, ковав же їх мишачий циган,

Деякі ж і пукалки з бузини та з пір поробили,

Замість шапок із оріхів лушпиння міцне надівали.

Так снаряджалися мишачі лицарі. Се і почули

В жаб'ячій Січі і стали скорійше збирати громаду,

Щоб об войні з супостатом гарненько гуртом раховатись.

От, як вони мірковались, ціпки повстромлявши у землю,

Де не візьмись машталір, од мишей за гінця прискакавший,

Ембісохитр Тигролихович (так його, бач, величали),

Звістку об распрі привіз він і так промовляв на все горло:

«Ей гов, вашеці! Мене до вас миші, панове, прислали,

Щоб об'явить вам війну. Руйновати вас швидко ми прийдем,

Дехто із наших побачив, як ваш Фізігнат у калюжі

Пана Псіхарпакса занапастив ні за цапову душу.

Ну, так виходьте ж, которі храбрійші із вас, на страження!»

Сеє ж сказавши, удрав, поки жаби, роти роззявлявши,

Слухали. Мову ж його розчовпавши, пристали до Фізігната.

Тут, поклонившись громаді, сказав він:

«Слухай, панове громадо! Не я утопив у калюжі

Миш ту мізерну, сама вона смерті своєї шукала,

Бо впуринати і плавати так, мовби жаба, хотіла.

Чим же я тут согрішив і за що мене всі виноватять?

Лучче ж давайте і ми їм дамо од лукавого з перцем.

Що ж нам почать, так ось би якую дав я вам раду:

Нуте вдягнімось усі, в кого єсть, у козацькую збрую,

Станем над самою кручею тих супостат піджидати.

Тільки ж вони на нас кинуться, мовби скажені собаки, –

Тут ми накинем арканом мишей за уражую шию

І пострибаєм у воду з ними, де найглибше, у самую кручу.

Так-то ми їх одуривши, поучимо в озері плавать.

Хто ж не зуміє плисти, то нехай впурина на здоров'я».

Так він сказав, почали рештоваться у збруї всі жаби:

Зараз наділи сап'янці з червоної дуже бутвини,

А з різаку та із ряски зробили мережані лати.

Лист із латаття, скусненько зібгавши, побрали щитами;

Замість списів –– ситнягу й спичаків із води натягали,

А водяних маківок на козацькі шапки назривали,

І, городок обкопавши біля щонайглибшого виру,

Позасідали в ровах і мишей піджидали до драки.

Сеє ж Зевес (бач, мишиний і жаб'ячий бог) як побачив,

Зараз богів у будинки цвяховані зорями кличе,

Силу велику показує жаб і мишей леєстрових.

Що, мов песиголовці, примогли б, одні других поїли,

Зареготавсь і богам на війну мандрувать дозволяє,

Хоч за мишей, хоч за жаб, а далі до Паллади і каже:

«Доню моя! За мишей чи за жаб оступатися будеш?

Правда, що миші в твоїх походжають, як дома, каплицях,

Ласують там вони добре над свічками і над книшами».

Так-то Сатурнович мовив, йому ж як одріже Афіна:

«Татку! Навряд чи я мишам паскудним піду помагати,

Дуже багацько вони наробили дочці твоїй шкоди.

Всі каганці вивертають, якось же й очіпки погризли,

Саму ж найбільшу давненько мені заподіяли пакость:

Нову сорочку льняну з полотна чи з московського чи що,

Що мережками ще заполочі я сама вишивала,

Так помережали зубками всю, що як решето стала.

Так щоб я їм помагала – не діжде їх гемонів батько!

Бо заклялася на їх, як латала я тую сорочку,

Ну, та не буде й того, щоб дала я підмогу і жабам,

Бо у тих жаб, як я бачу, чортмає десятої клепки.

Раз, із війни я вернувшись і дуже втомившись, хотіла

Трошки спочить: не дали ж достогемонським кваканням жаби!

Як узяли скрекотать на все горло та квакать, та кукать,

То не звела я очей ні на волос до самого світа.

Знаєш, паноченьку, що? Ось нехай лишень всім їм абищо!

Хто б то з богів захотів із-за їх свої руки паскудить!

Іноді ще і безсмертного деякий п'яний улущить.

Лучче дивитимось з неба на жаб'ячу з мишами драку».

Всі боги сподобали розумну Палладину мову,

Повитріщали на землю баньки і рядком полягали.

Цитьте ж! Бо вже два гінці на сраженіе лицарів кличуть.

От уже чуть, – комарі затрубили по війську тривогу,

Дибом у деяких лицарів встали із ляку чуприни,

Та і боги таки трохи либонь поховались за хмари.

Первий Песибоєць списом шпигнув навкид Ліхенора,

Щоб навісний не вискакував поперед батька у пекло.

Сторч полетів Ліхенор і понюхав землі, мов кабаки.

А Троглодит після його улучив у бік Пеліона,

Ратиця вгрузла до самого серця, звалився із нею,

Мовби той сніп, Пеліон та швидко і ноги одкидав:

Дядько Саміло з Перехитром, збігшись, вхопилися вручки,

А Сітофаг Пеліфону надбив таки добре печінки,

Бо, ухватившись за пуп, покотився, немов от завіни.

Як же уздрів Лімнохаріс, що збили з ніг Поліфона,

Зараз вхватив каменюку, шпурнув та й попав Троглодита,

В тім'я улущив його, розколов і лушпиння з оріха.

Тут Ліхенор, очвалавши, наскочив на Лімнохаріса,

Списом його проколов і одправив к батькам на вечерю,

А Кнамбофаг злякавсь та мерщій накивав і п'ятами,

Та недалеко й утік, – наздогнала лихая година,

З списом, що в спину вгруз, він стрибнув у глибокую кручу,

Кров'ю своєю зробив всю калюжу, як тую варену,

Тельбухи з його в воді полоскались, немовби ті хляки.

Пан Лімоніс Тигролиха у пузо під пупом поранив,

А Каламінх як уздрів Птерногліфа, то з ляку й не стямивсь.

Швидше в калюжу впурнув і ратицю з берегу кинув,

Гідрохаріс же, храбріший од його, убив Птернофага,

І на тім місці, мовляв той, дала йому жаба і цицьки.

Ліхопінакс же стригнув бородатого Барбарокита,

Прямо в горлянку шмигнув, не ковтнув він списа, як галушки,

А Прассофаг подивився, що Книшодіоктрен женеться,

З ляку у воду стрибнув у козацькій, як був, усій збруї,

Тут-то Харпак, спересердя за вибите все товариство,

Влущив Пелузія списом знечев'я у самі печінки,

Тричі чи що перекинувсь Пелузій і там же дав дуба,

А Пелобат, ухвативши повнісіньку жменю грязюки,

Пику тому заліпив і скорійше од його дременув,

Та недалеко й учхнув, бо Харпак наздогнав його швидко,

Дав він йому тришия і потилицю добре намилив,

Знівечив і ізом'яв його з серця на терту кабаку.

Жалко було Лімонісу товариша вбитого, кинувсь

Він за його відомстить, так баї Не на того наскочив,

Бо Харпак, настромивши його на спис, як галушку,

Бандури випустив з його і з гряззю змішав, як онучу.

А Сітофаг, як побачив Троксарта, то так ізлякався,

Що із баталії навтікача поскакав у болото,

Сів у лепеху да відтіль не показував більше і носа.

Пан же Троксарт Фізігната як вчистить назустріч по жижках,

Сторч полетів Фізігнат у калюжу од його навтіки.

Ну, да й Троксарт забісований: де б то його вже й покинуть,

Ні, так погнався був зопалу за урагом аж у воду.

Бачить з кручі Прассей Сітофага – на купку той дрався, –

Добре прицілившися, запустив в його гострую стрілку,

І пришпилив його до куп'яка, як пришпилюють квітку.

Був же між мишами лицар, над всіма завзятий і вищий,

Злий, немов біс, а хороший, як той намальований янгол,

Дужий, проворний і хитрий, а звали його Мерідарпакс;

Стоїв один він поганої сотні татарів,

Жаб він трощив, як косар очерет або білка оріхи,

Клав, як снопи, урагів і, як ціпом, так списом їх лущив;

Мабуть би всіх перебив, бо здоровий був на печінки,

Ну, так Зевес не хотів, щоб дощенту він жаб передіяв.

Став жалковать над сердешними жабами так, як би батько:

Усом моргає і крутить і так до богів промовляє:

«Е, да воно, бачу, справді завоїсте коїться діло!

Трошки тривожить мене Мерідарпакс, отой розбишака,

Нівечить дуже він жаб, – так, мабуть, скорійше із неба

Пошлем Палладу туди, а як треба, то й самого Марса».

Марс щось не був у куражі і Юпітеру так одвічає:

«Ні, мабуть, ми із Палладою чорта з два що удієм

Против завзятих мишей, бо не так вони щось розхрабрились.

Підем, хіба, усі лусом на їх або от що ти зробиш:

Вшквар лишень блискавкою мишей, як шкварив гігантів,

Знаєш, що протав тебе колись бунт галасні піднімали,

Так проучи і тепер лиш мишей, щоб не хвастали дуже».

«Noxe!» – Юпітер сказав і швирнув на їх блискавку з неба.

Страшно загуркало в хмарі, аж Лиса гора затряслася,

Зевс же, як вовк посередині ночі, блискав страшними очима,

І засліпив як богів, так і жаб, і мишей. З переляку

Жаби в болото, а миші у нори хотіли ховаться.

Тілько ж недовго од блискавки миші завзяті жахались.

Дружно взялися уп'ять, щоб жаб укінець доконати.

Те б і було, та Сатурнович жабам велику підмогу,

Мов би із неба, із озера вислав мишам на погибель.

Вийшов шкадрон карасирів страшних, як марюка пекельний.

В чорних мундирах і штанях, а хто гарячіший – в червоних.

Спина – ковадло, а ноги, як кліщі, а в роті два списи,

М'яса чортмає зверху, одна шкаралупа із кістки,

Тихо пішли клишоногі, хоть ніг до стогаспида мали.

То були раки, мишей вони кліщами дуже щіпали,

І поламали їх ратиці, і покололи муницю.

Бас увірвався мишам, од раків дали вони драла.

Сонечко в дальній байрак спочивати лягало, а раки

Жаб і мишей пороспуджували і війну порішили.


___________________



Примітка


Бурлескно-травестійна поема Костянтина Думитрашка «Жабомишодраківка» є пародією на відносно невеликий за обсягом давньогрецький епос «Батрахоміомахія» («Війна жаб з мишами»), котра, у свою чергу, є пародією на «Іліаду» Гомера. В античні часи довгий час вважалося, що спародіював таким чином «Іліаду» сам Гомер (тому навіть на барельєфі «Апофеоз до Гомера» III сторіччя до нашої ери Гомер зображений із мишею та жабою), але зараз вважається, що «Війну жаб з мишами» склав інший, більш пізній автор. Одним із ймовірних авторів називають Пігрета. «Батрахоміомахія» неодноразово перекладалася українською (наприклад, є переклад Степана Руданського за назвою «Омирова війна жаб з мишами»). В багатьох європейських літературах були створені переспіви та пародії на цей давньогрецький твір.

Український поет Костянтин Думитрашко (1814-1886) написав свою пародію за прикладом «Енеїди» Котляревського, ввівши в античну казку про жаб і мишей реалії українського життя. До речі, цей твір Думитрашка був першим в українській літературі, написаний гекзаметром. Надруковано його було у Санкт-Петербурзі в 1859 році, під заголовком «Жабомишодраківка, на нашу руську мову перештопав К.Д.». «Жабомишодраківка» дуже подобалася Тарасові Шевченку.


Оглавление

  • Костянтин Думитрашко
  • Жабомишодраківка
  • Примітка

  • загрузка...