КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 393344 томов
Объем библиотеки - 510 Гб.
Всего авторов - 165338
Пользователей - 89434
Загрузка...

Впечатления

Stribog73 про Лавкрафт: Вселенная Г. Ф. Лавкрафта. Свободные продолжения. Книга 1 (Ужасы)

Добавлено еще восемь рассказов.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ZYRA про Юм: ОСКОЛ. Особая Комендатура Ленинграда (Боевая фантастика)

Понравилось. Живой язык, осязаемый ГГ. Переплетение "чертовщины" и ВОВ, да ещё и во время блокады Ленинграда, в общем, книгу я прочел не отрываясь. Отлично.

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
irina.lu@mail.ru про Шатохина: Княжна (СИ) (Любовная фантастика)

Все произведения автора, которые я прочитала, очень ярко эмоционально окрашены, вызывают ответную реакцию, заставляют сопереживать героям. спасибо за такие истории!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
АРАХНА про серию Косплей Сергея Юркина

КНИГИ КЛАСС ПРОЧИЛ 1 ДЫХАНИЕ ВСЕМ СОВЕТУЮ--- НАРОД КТО ЗНАЕТ
а будить продолжение книги Косплей Сергея Юркина Айдол-ян (часть вторая) 5--6--7-трек или новая книга .А то я дочитал 5 трек
Президент СанХён будет ругаться. - говорит БоРам Продолжение следует...подскажите кто знает заранее СПАСИБО

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Резанова: Золотая голова (Фэнтези)

Как уже было (наверное) понятно по моим предыдущим восторгам (по поводу открытия данного автора и данной СИ) я специально «докупил» эту часть в варианте «давно угаснувшего издательства» времен конца 90-х...

Единственное о чем я жалею — так это о том, что я читал их «не по порядку» (первым у меня пошел «Открытый путь»). Но в целом, я все же рад что удалось собрать и эти части...
Во «главе угла» тут (как и в другой известной мне книге «Открытый путь») два героя (мужского и женского пола)). И как всегда автор буквально с первых 2-3 страниц «заводит сюжет с полпинка» и эти два персонажа (хотя «героиня» конечно больше) обретают жизнь. У других же (коллег автора) на это порой уходит до полу-книги...

Сам сюжет — с одной стороны прост, но не так однозначен: некая преступница (по совместительству «бывшая дворянка угаснувшего рода») отправляется на плаху и... нежданно обретает не только жизнь, но и «некую миссию» по возврату долгов. Далее: дворцовые интриги, сражения по пути «туда и обратно» и некие предопределенные тайны «обретающие плоть» по мере повествования романа. Конечно кто-то наверняка сочтет этот роман «бабским», однако при всех схожих условиях (данного жанра) я б лично его таким не назвал. По своему содержанию он напомнил мне творения Дяченко («Ритуал» и «Магам можно все») где все тоже «не так просто» и однозначно (как кажется)...

Концовка данного романа так же неоднозначна. Впрочем это же касается и другой (не связанной) повести в данной книге.
P.S Данная книга куплена мной "на бумаге".

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Свержин: Трехглавый орел (Альтернативная история)

Честно говоря читать эту книгу я начал только ввиду того, что у меня в библиотеке накопилось уже 5 книг данной СИ (разных издательств) — и если уж читать, то в соответствии с хронологией.

Вся проблема — в том что собрать «всю линейку данной СИ» не удалось даже у меня (хотя я честно старался)... Плюс к этому не все «тома на руках» идут друг за другом (некоторые «в разнобой»), вот я и решил — начать читать в online (недостающие тома) и не ждать больше случая их докупить...

Сразу скажу некоторые части данной Си я читал давным-давно... В целом сюжет данной СИ мне был понятен: некая структура (типа НИИ) занимается изучением «узлов бифуркации» и засылает во всякие «интересные места и времена» своих сотрудников, дабы они что-то узнали, вынюхали или просто «подшурупили правильную нить истории». Разумеется данный процесс сопровождается «массовыми приключениями», поскольку события «имеют место» (как правило) во времена «былинные» (средневековья там всякие и тп).

Вообще-то это не совсем мой любимый жанр (непонятно: то ли «попаданцы», то ли АИ, то ли просто «приключения дяди Васи в Корнуолле»)... Но поскольку книги куплены и ожидают своей очереди на прочтение (некоторые уже лет 5-6) то и … надо соответствовать!
Конкретно эта часть (как ни странно) была написана гораздо позже имеющихся у меня частей («Власть Единорога», «Ищущие битву», «Колесничие фортуны» и других) — но по хронологии значится первой! Хм... Ну допустим...

Далее (собственно при самом чтении) становится понятно что эта часть (призванная расставить все по местам), только вконец запутывает читателя... Так настроившись на более-менее серьезное чтиво (в рамках «прошлых чтений») Вы возможно удивитесь тому что «тут разговор пойдет» в очень легкомысленном тоне: ГГ предстоит встретиться не только с интригами «большого двора» (Екатерины и пр), но и принять некое участие «в расколдовывании» своих спутниц, встретиться с Бабой Ягой и прочими фольклорными персонажами...

В общем данный сюжет «постепенно скатывается» на юмористический... плюс «лучшие традиции» изд. «В вихре времен», где «устоявшаяся история» меняется как перчатка, и где Емельян Пугачев с казаками отправляется «освобождать» (по просьбе английских товарищей) Американскую Ново... (пардон) Малороссию)) и тут же заявляют о своем полном неподчинении Британской империи...

Далее «каша» иных последствий (такого изменения истории), первый съезд «мирового пролетариата» и... собственно не совсем понятно что собственно хотел сказать (автор). Если конечно ничего и это лишь «развлекательное чтиво»... то претензий собственно и нет.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Symbolic про Фролов: Цивилизация страуса (Социальная фантастика)

Прочтите обязательно эту книгу, если вы россиянин по духу и вас ещё не воротит от всего нашего русского дурдома. Если автор старался показать нам русский дурдом в недалёком будущем, то у него это получилось. Честное слово, такого поворота в истории представить было невозможно, даже если одурманить мозги какой-нибудь дрянью. А вот у Виталия Фролова эта безумная смена приоритетов в России получилась и выглядит вполне реально.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
загрузка...

Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес (fb2)

- Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес 1.77 Мб (скачать fb2) - Віктор Рафальський

Настройки текста:




Віктор Рафальський

Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес




ВІКТОР РАФАЛЬСЬКИЙ


НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ ТРЬОХ ОБОРМОТІВ У КРАЇНІ ЧУДЕС




А щоби серце від журби не згіркло, –

Не будь рабом і смійся, як Рабле.

Ліна Костенко* [1]



ЧАСТИНА ПЕРША




РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Скандал у кінотеатрі «Мундіаль»


Коли все було перебито і знищено вщент, Хуан Лопес сказав... Втім, оскільки вже віддано належне сучасній манері починати розповідь з кінця чи середини (див. перший рядок), – далі все піде виключно в класичному дусі: від альфи до омеги.

Отже, Хуан Лопес поки що нічого не сказав. Він скаже трохи пізніше.

А було це так...

Над Буенос-Айресом сяяло пекельне сонце, і задуха була така, що добру половину крамниць було зачинено, а їх власники повтікали, хто куди: на море, у пивні льохи, а чи просто заховалися за шторами. Спека – річ неприємна, від неї не втечеш, і я, правду кажучи, віддаю перевагу доброму морозові. Там хоч піч порятунок *. Але оскільки в події, про яку йтиме мова, спека, як на мою думку, відіграла не останню ролю, я не можу оминути цей сакраментальний факт і повинен хоч-не-хоч притулити якийсь опис цього природного явища, в якійсь мірі характерного для такого міста, як Буенос-Айрес.

О Буенос-Айрес! О, о, о!

Отже, була спека, спека і люта задуха. Здавалося, кисень вичерпано, дихати нема чим, очі лізуть на лоба, – ну хоч бери і простуй відразу на цвинтар (щоб не завдавати зайвого клопоту рідним і знайомим).

Незважаючи на задуху, а може, шукаючи прохолоди, того дня до найбільшого в місті кінотеатру «Мундіаль»* наперлася така сила народу, що дирекція з радощів тільки руки потирала – прибуток, мон Діос! прибуток, Свята Марія! пезос!

Але, як кажуть, людина гадає, а Бог визначає, або ще: не кажи гопки, поки не перескочиш. Отож побачимо, що далі було.

Потужна вентиляція кінотеатру ганяла спеку по всій залі, але вигнати була неспроможною, і з сотень людських облич так рясно котився піт, що підлога була мокрою, як у лазні.

Треба сказати, що в «Мундіалі» з широкою помпою (маючи на увазі рекляму) ось уже третій день ішов фільм «Балада про госпи»*.

Це був бойовик сезону, з Терезою Рід і Пабло де Веґа в головних ролях, і дирекція заздалегідь смакувала солідні прибутки. У цьому вона не помилилась, бо публіка валила валом. Фільм був не аби що таке, але політична спрямованість його була чіткою і ясною, а арґентинці запеклі політикани, – і все це зумовило успіх.

На екрані рухалися госпники, розмовляючи еспанською мовою (чомусь на андалузькому діалекті), і співали українських пісень в еспанському стилі, з деяким українським акцентом, на взірець:


Продай, кум міа, ряба теліса,

Вип'єм, кум міа, чако п'ятніця*...


або (вже зовсім незрозуміле):


Ревета стогне в Дніпр сіроко,

Сердіта вітер бон-віван*...


А голова госпу (його грав огрядний Філіпо Аресто) дудлив самогон з пляшки фірми «Дон-Педро» і раз-у-раз кричав «Каррамба!». Загалом, усе було на своєму місці, якщо не брати до уваги деякий еспанізм в українському колориті.

Арґентинці – народ експансивний. Дивитися спокійно фільм, та ще й з політичним забарвленням – їм не властиво. Не дивно, що в залі тільки й чути було: «каспіта!», «діабло!», «мон-Діос!», «ох, добре де мі!» і таке інше. А оскільки в залі було досить і українців*, то, охоплені загальним збудженням, вони й собі піддавали гарту: «а щоб тебе!», «трясця твоїй мамі!», «бодай тебе!», «стонадцять болячок тобі в печінки!» – і далі в тому ж дусі. А хтось навіть заволав «курва єго маць!», – з чого можна було зрозуміти, що то був якийсь переселенець з Галичини. Загалом «не весело було і так не скушно, – на великодніх як святках»*.

Раз по раз, тут і там, виникали суперечки, гашені загальним шиканням чи навіть погрозою дати по щелепі. Атмосфера, безперечно, розпалювалася. Зі свого боку, спека і задуха робили своє. Гаряча південна кров вирувала і, здавалося, шукала виходу. Мозок тьмарився від випитого вина й горілки (бо багато хто прийшов з баклагами і час від часу присмоктувався), а події на екрані збуджували нерви. Вже подекуди тріщали стільці, і хтось з кимось гучно лаявся, хтось щось доказував, і хтось чи щось верещало. Стурбований Хуан Лопес, директор кінотеатру (вводимо тепер його в дію), на всякий випадок подзвонив до поліції. Хто-хто, а Лопес знав характер і звичаї публіки і ніколи не давав застукати себе зненацька. Отже, Лопес подзвонив до поліції. Вчасно чи невчасно – зараз побачимо. Саме в цю мить, коли дзеленькотів телефон, на всю залю проревло, мов з єрихонської труби:

– Протестуємо!




загрузка...