Телефонна пригода [Андрій Крижанівський] (fb2) читать постранично
- Телефонна пригода (а.с. Бібліотека Перця -246) (и.с. Бібліотека Перця-246) 2.01 Мб скачать: (fb2) читать: (полностью) - (постранично) - Андрій Крижанівський
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (12) »
Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ ТЕЛЕФОННА ПРИГОДА (Ілюстрації В. Гливенка)
По-своєму
Зчепилися За ромба та Лимар. Третейським суддею, як завжди, виявився Середнянський. — Проект без очисних споруд — це містика! — кричав Заремба. — По-своєму, Заремба правий, — включився Середнянський. — Допроектуємо у процесі будівництва, — захищався Лимар. — Лимар правий, по-своєму, — погодився Середнянський. — Це окозамилювання! — По-своєму, Заремба правий, — зазначив Середнянський. — Зате будівництво розпочнеться в строк! — Лимар правий, по-своєму, — вставив Середнянський. — Розпочнеться, але потягне додаткові мільйони! — По-своєму, Заремба правий, — сказав Середнянський. — Не обідніємо! — Лимар правий, по-своєму, — підтвердив Середнянський. — Позиція демагога і марнотратника! — По-своєму, Заремба правий, — підтримав Середнянський. — Від ідеаліста чую! — Лимар правий, по-своєму, — почухав потилицю Середнянський. — А по-моєму… — почав Заремба. — А по моєму… — перебив Лимар. — А по-моєму, ви обидва праві. По-своєму, — розсудив Середнянський. Заремба приклався правицею до лівого вуха Середнянського. Лимар дістав лівицею праве вухо Середнянського. 1 вони мали рацію. По-своєму.
P.S. — По-моєму, у цій репризі щось є, — сказав я, простягаючи вищенаведений твір редакторові. — По-своєму, ти правий, — відповів редактор, відправляючи мій опус до кошика зі сміттям…
Виховний момент
— Івасику… Івасику, вставай! — Ух… Ще рано… Спатоньки хочу… — Прокидайся, бо хлюпну води! — Ой! Встаю, встаю… Дай пиріжок! — Ось тобі по руках, невмивахо! Марш митися! — Бр-р-р… Знову гарячої нема… — Гартуйся! Зубки почистити не забудь! — Емаль стирається, треба яблуками зуби чистити… — Не знаю, як емаль, а штани ти стер… На тебе не напасешся! Ні, щоб тихо сидіти, либонь, крутишся-вертишся… — А на сорочці… той… чорнила нема? — Ой, лишенько, звичайно, є, промокашка нещасна! Вуха шатир — там, мабуть, чорнильні озера. — Все! Помився! Чистий аж бридко… — Не колупайся в носі! Вчиш тебе, вчиш… — То я думаю… Думаю з пиріжків почати… — Ага! Циганське весілля обійдеться без марципанів… Поклади пиріжок! Берись за манну кашку… Ну! Ложечку за себе, ложечку за мавпу… — Бр-р-р… Що я — маленький? — Дурненький… — Чого ти, чого? — А того! Цукерки нишком з шафи потяг? — Взяв… — Не взяв, а поцупив! — Чого ти, чого? — А того! Не тягни капусту рукою — виделка є. — Я пішов… — А що сказати треба? — Спасибі! — Будь ласка! — Що я забув? — Звичайно, портфеля. Забудько! — Набрид той портфель — зошити, підручники… — Івасику! Щоб я цього не чула! — Добре, добре… — Обережно через вулицю… На зелене світло… — Та знаю! Побіг, бо сам директор сьогодні на дверях чатуватиме… — Дожилися! Вже до науки вас палкою заганяють! — Біжу! — Щасливо, Івасику! Івасик, а коли офіційно, — кандидат педагогічних наук Іван Іванович Пацанівський, — поцілував дружину і стрілою полетів до інституту.
Щось треба робити
Уперше відчув себе обікраденим. Відчуття було гостре, як радикуліт. «Тебе обікрали!» — тьохнуло серце. «Обі-кра-ли!» — пащекувало гайвороння. Я приречено опустився на лаву в скверику. Де портмоне? Ось портмоне. Посвідчення, права, резервний п’ятдесятник однією асигнацією. Ось він, рідненький! Порядок! Більше красти нічого. «Обікрали, обікрали, обікрали!» — цвірінькали у мозок горобці. Так… Вимикаю емоції, вмикаю здоровий глузд. «Такого обікрадеш, аякже! — посміхнувся здоровий глузд. — А втім — аналізуй». Аналізую. Спочатку — громадське, потім — особисте. У чині нібито не ошуканий. «Не ошуканий? — включився здоровий глузд. — Перевищений! Передрав ідею друга і вліз у крісло, яке належало іншому». Так… У чині справді не ошуканий. Беру день нинішній. Зіпхнули плановий проект. «З масою недоробок», — підказав здоровий глузд. У всіх недоробки. Зіпхнули у строк. Подяки не треба — премія забезпечена. «Подарував шоферові запальничку», — нагадав здоровий глузд. А! Прекрасна запальничка! Оздоблена перламутром. Подарував! Передав куті меду… «Ну, артист! — хихикнув здоровий глузд. — Навзаєм новенький скат перекотиться зі службового автоландо на твоє власне, а твій підтоптаний — на службове». Так… Хто ж мене обікрав? Може, дружина? Скупердяйка. І взагалі
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (12) »
Последние комментарии
4 часов 45 минут назад
4 часов 47 минут назад
11 часов 29 минут назад
11 часов 38 минут назад
17 часов 50 минут назад
17 часов 54 минут назад