Поезії [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Олесь Бердник ПОЕЗІЇ

МОЛИТВА ДО ТАЙНОГО ДУХУ ПРАБАТЬКА

Понад світами погляду і слуху,
Над царствами і світла, й темноти —
Прийди до нас, преславний Отче Духу,
Прийди до нас і серце освяти.
Під громи зла, в годину надзвичайну,
Коли душа не зна, куди іти,
Зійди до нас, преславний Отче Тайни,
Зійди до нас, і думу освяти.
Відкрий нам Браму, де злагода дише,
Дозволь ступить на райдужні мости!
Прийди до нас, преславний Отче Тиші,
Прийди до нас, і Дух наш освяти.

ПІСНЯ ЗОЛОТОГО ЧОВНЯРА

Човен золотий в океані див,
Зоряне вітрило напинається.
Воротар Життя знов у путь відплив,
До Землі закохано всміхається…
Слався, ясний човен кохання,
Ти пливи, пливи в далину.
Даруй надію, даруй світання,
Даруй нам вічную весну!
Пломінний потік радісно струмить.
Поспішай з відкритими долонями,
Неповторна мить сповнює блакить
Вогняної пісні передзвонами.
Розриває міх зоряний гінець,
Щедро сипле диво-самоцвітами,
А Земля спліта сонячний вінець
З травами, деревами і квітами…

ЯКЩО ХОЧЕШ — ПРИЙДИ!

Якщо можеш — прийди…
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
Якщо чуєш — іди!
У смерековий гомін,
У тривогу і втому,
У серця невідомі,
Як додому — іди!
Якщо хочеш — прийди…
Тільки нині, негайно!
І відкриється тайна
На стежках незвичайних…
Якщо можеш — прийди!..
Якщо можеш — прийди —
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!

ПІСНЯ НЕБЕСНИХ ЛЕБЕДІВ

Вічна Тайна кличе нас,
Вічна Тайна кличе!
Птаха-Вожака наказ
В просторі курличе!
Вилітай у Рідний Край
Всі, хто має крила.
Жде нас ясний небокрай,
Жде Вітчизна мила.
Таємниці поклик чуть
Понад сонним містом,
Крила Лебедів несуть
У висоти чисті…
Розривай завісу сну,
Ніби павутину,
Линь у неба глибину,
В долю Лебедину…
Вічна Тайна кличе нас,
Вічна Тайна кличе…
Птаха-Вожака наказ
В просторі курличе!

ПІСНЯ КОРСАРА

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,
Ти ступи у колиску моєї душі.
Я готую для Тебе початок нового світання,
Тої казки, Кохана, яка не лягла у вірші.
Довгі ночі і дні, а Тебе все немає, немає,
В скелю серця вдаря галактичний прибій…
Мою душу охоплює туга безкрая,
Розгортає у Вічність тривоги сувій.
Де Ти, де? Чи прийшла Ти на Землю із казки?
Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?
Без очей Твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,
А без слова Твого небуття.
Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,
Блискавиці небесні обпалюють серце моє.
Я чекаю Тебе над безоднею світу,
Де безжалісний птах Прометея клює…
Де Ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,
Люта втома байдужістю душу вбива.
Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,
Щоб були непотрібні слова!
Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,
Сколихнеться від жаху Кривава Гора!
Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…
Нам пора… Нам пора…

ВСЕОХОПЛЕННЯ МИТІ

Бачу, бачу —
Мріє хмарка в блакиті…
Плачу, плачу —
Хочу її зупинити…
Ох, кому це під силу —
Всеохоплення миті?
Не вмирай, білокрила,
Дай тебе полюбити!
Не для тебе
Ніжноплинні цілунки,
Хмари в небі
Для вогнистого трунку…
Сонце ясне
Обійма їх жагуче,
Доля щасна
Їх чека неминуче —
Ніжні громи,
Блискавиці єднання,
Тиша втоми
І дощі віддавання…