КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 405332 томов
Объем библиотеки - 535 Гб.
Всего авторов - 146547
Пользователей - 92105
Загрузка...

Впечатления

ZYRA про серию Александр Агренев

Читывал я сие творение. Поддерживаю всех коментаторов по поводу разводилова в четвертой части. Общее мое мнение на писанину таково: ГГ какой-то лубочнокартонный, сотканный весь из порядочно засаленных и затасканных штампов. Обязательное владение рукомашеством и дрыгоножеством. Буквально сочащееся презрение к окружающим персоналиям, не иначе, как кто-то заметил, личные комплексы автора дали о себе знать. В целом, все достаточно наивно, особенно по части накопления капиталов. Воровство в заграничных банках, скорей всего по мнению автора, оправдывает ГГ. Подумаешь, воровство, это ж за границей! Там можно, даже нужно. Надо заметить, что поведение нынешнего руководства россии, оставило заметный след на произведении автора. Отравление в Англии Сергея Скрипаля с дочерью и Александра Литвиненко, в реальной истории, забавно перекликается с отравлениями и убийствами различных конкурентов ГГ на западе в книге. Ничего личного, это же бизнес, не правда ли? И учителя хорошие, то есть пример для подражания достойный. Про пятую часть ничего сказать не могу. Вернее могу - не осилил. В целом, устал вычитывать буквенные транскрипции различных звуков. Это отдельная песня претендующая на выпуск отдельного приложения, ну как сноски в конце каждой книги. Всякие "р-рдаум!", "схыщ!", "грлк!" и "быдыщ!" просто достали. Резюмируя вышесказанное - прочитать один раз и забыть. И то, только первые три книги. Четвертую и пятую можно не читать.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
nga_rang про Штефан: История перед великой историей (СИ) (Боевая фантастика)

Кровь из глаз и вывих мозга. Это или стёб или недосмотр психиатров.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Аист: Школа боевой магии (тетралогия) (Боевая фантастика)

осталось ощущение незаконченности. а так вполне прилично, если не считать что ГГ очень часто и много кушает...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Конторович: Черный снег. Выстрел в будущее (О войне)

Пятая книга данной СИ... По прочтении данной части поймал себя на мысли — что надо бы взять перерыв... и пойти почитать пока что-нибудь другое... Не потому что данная СИ «поднадоела»... а просто что бы «со свежими силами» взяться за ее продолжение...

Как я уже говорил — пятая часть является (по сути) «частью блока» (дилогии, сезона и т.п) к предыдущей (четвертой) и фактически является ее продолжением (в части описаний событий переноса «уже целого тов.Котова — в это «негостеприимное времечко»). По крайней мере (я лично) понял что все «хроники об очередной реинкарнации» (явлении ГГ в прошлое) представленны здесь по 2-м томам (не считая самой первой по хронологии: Манзырев — 1-я «Черные Бушлаты», Леонов — 2-3 «Черная пехота» «Черная смерть», Котов — 4-5 «Черные купола», «Черный снег» ).

Самые понравившиеся мне части (субъективно) это 1-я и 3-я части. Все остальное при разных обстоятельствах и интригах в принципе «ожидаемо», однако несмотря на такую «однообразность» — желания «закрыть книгу» по неоднократному прочтению всей СИ так и не возникало. Конкретно эта часть продолжает «уже поднадоевший бег в сторону тыла», с непременным «убиВством арийских … как там в слогане нынче: они же дети»)). Прибывшие на передовую «представители главка» (дабы обеспечить доставку долгожданной «попаданческой тушки») — в очередной раз получают.... Хм... даже и не «хладный труп героя» (как в прошлых частях), а вообще ничего...

Данная часть фактически (вроде бы как) завершает сюжет повествования «всей линейки», финалом... который не очень понятен (по крайней мере для того — кто не читал «дальше»). В ходе череды побед и поражений из которых ГГ «в любой ипостаси» все таки выкручивался, на сей раз он (т.е ГГ) внезапно признан... безвести пропавшим...

Добросовестный читатель добравшийся таки до данного финала (небось) уже «рвет и мечет» и задается единственно правильным вопросом: «... и для чего я это все читал?». И хоть ГГ за все время повествования уничтожил «куеву тучу вражин» — хоть какого-то либо значимого «эффекта для будуСчего» (по сравнению с Р.И) это так и не принесло (если вообще учесть что «эти вселенные не параллельны»... Хотя опять же во 2-й части «дядя Саша» обнаружил таки заныканные «трофейные стволы» в схроне уже в будущем...?). В общем — не совсем понятно...

Домой не вернулся — это раз! Линию фронта так и не перешел — это два! С тов.Барсовой (о которой многие уже наверно (успели позабыть) так и не встретился — это три... Есть конечно еще и 4-ре и 5... (но это пожалуй будет все же главным).

Однако еще большую сумятицу в сознанье читателя привнесет … следующий том (если он его все-таки откроет))

P.S опять «ворчу по привычке» — но сам-то, сам-то... в очередной раз читаю и собираю тома «вживую»)

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
lionby про Корчевский: Спецназ всегда Спецназ (Боевая фантастика)

Такое ощущение что читаешь о приключениях терминатора.
Всё получается, препятствий нет, всё может и всё умеет.
Какое-то героическое фентези.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
greysed про Эрленеков: Скала (Фэнтези)

можно почитать ,попаданец ,рояли ,гаремы,альтернатива ,магия, морские путешествия , тд и тп.читается легко.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
RATIBOR про Кинг: Противостояние (Ужасы)

Шедевр настоящего мастера! Прочитав эту книгу о постапокалипсисе - все остальные можно не читать! Лучше Кинга никто не напишет...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
загрузка...

У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів (fb2)

- У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів (а.с. Історія без цензури) (и.с. Історія без цензури) 2.86 Мб (скачать fb2) - А. Галушка - І. Гирич - І. Глизь - В. Масненко - I. Монолатій

Настройки текста:




А. Галушка та ін. У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації. Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів

Вступ

На тлі буремних історичних періодів української минувшини XIX століття сприймається дещо нуднуватим: немає ні виразних національних повстань, ні героїчних звитяг. Усі близькі до нас війни — лише «зовнішня політика» Російської імперії, де український чинник не має чіткого власного обличчя. Марудний перебіг життя, у якому справжні національні здобутки губляться в «садках вишневих» або тихих університетських кабінетах малоросійських провінцій Російської імперії. Після виступу Івана Мазепи лівобережна Гетьманщина протягом решти XVIII ст. лише втрачала залишки декоративної автономії, а в 1790-ті рр. ввійшла як зовні цілком поглинена і перетравлена периферійна частина величезної держави. У 1793 та 1795 рр. внаслідок другого та третього поділу Речі Посполитої Росія увібрала в себе ще один великий шмат українських етнічних земель, на яких отримала як «проблему» не українство, а гонористу польську шляхту. Після кількох російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст. давня дистанція між Наддніпрянською Україною та Чорним морем була подолана: утворилася частково новоколонізована територія, поліетнічна та зорієнтована на середземноморський економічний простір. Врешті це прислужилося до розширення українських етнічних теренів (бо більшість Північного Причорномор’я становили українці), але то був лише прихований наслідок активної зовнішньої експансії Петербурзької імперії.

Щодо України часто пишуть, що вона мала «довге XIX століття». Не очевидну хронологію 1800—1900, а час тривалості характерних рис доби — 1795 — 1914, від третього поділу Речі Посполитої до початку Першої світової війни, яка змінить усе, що асоціювалося із XIX ст.

На відміну від попередніх часів, землі, які від 1991 р. становлять 600 тис. квадратних кілометрів Української держави, опинилися поділеними не між кількома державами, а лише між двома великими імперськими утвореннями — строкатими, але зовні могутніми державами Габсбургів та Романових. Ні перша, ні друга на початку XIX ст. й гадки не мали про якусь навіть імовірну «Україну». Але в 1917—1921 рр. ця Україна для багатьох несподівано, але впевнено виринула на поверхню історії. Тому в будь-якому разі те, що ми сьогодні звемо «Україною» та «українством», сформувалося у нетрях саме цих двох імперій, з усіма позитивами й негативами. Отже, нинішнє українство, попри всі сумніви, є продуктом дійсно довгого XIX століття.

Контекст східноєвропейський: націоналізм і модернізація. Сучасні науковці скажуть, що в епопеї становлення українського національного руху немає чогось помітно унікального. Інші бездержавні народи Центрально-Східної Європи також у цей час ставали на шлях формування національних вимог. Це були й уже «призабуті історією» чехи, словаки, хорвати, словенці, білоруси, латиші, литовці, естонці та більш «помітні» угорці й поляки. Різниця між першими й другими полягає у тому, що другі зберегли власну еліту, яка поділяла деякі, принаймні етнокультурні та мовні риси свого селянського оточення, уникнувши асиміляції титульною імперською нацією (германізації чи русифікації). Місце угорської та польської знаті в соціальній та адміністративній структурі Австрії (Австро-Угорщини) і Росії завжди було помітним. Вона постійно перебувала у стані готовності до взяття на себе «більших владних повноважень», повної чи часткової суверенізації. Угорцям вдалося навіть створити «імперію в імперії» після компромісу 1867 р., за хвилину перетворившись із нації «пригнобленої» на «гнобительську». Поляки приблизно в той самий час здобули адміністративний контроль в австрійських володіннях у Галичині. Інша частина польських патріотів мала постійний фронт опору Російській імперії, якій так і не вдалося «розчинити» поляків у «російському морі».

«Селянським народам» було значно важче: безправний статус гречкосіїв не готував для них високих культурних та владних перспектив. Проте поступова й повільна модернізація європейської периферії породила прошарок гуманітарної інтелігенції, яка захоплювалася європейською інтелектуальною модою: романтичним націоналізмом і лібералізацією. Це робило безальтернативною більшу увагу до долі (соціальної, громадянської, політичної, культурної) соціальних низів, які виявилися потужним резервуаром архаїчної етнічної ідентичності. Економічний підйом з розвитком промисловості та урбанізації готував ґрунт для швидкої асиміляції селянства під час міграції з сіл до іноетнічних міст. Але національна інтелігенція перехоплювала ініціативу в анонімних соціальних потуг молодого капіталізму, беручи селянина «під руку» в справі освіти та збереження своєї самостійності. Натомість селянин, що приходив до міста, отримував від «опікунів» сурогат світогляду модерного