За дверима [Ельфріда Єлінек] (fb2) читать постранично

ЕЛЬФРІДЕ ЄЛІНЕК

за дверима

ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ 2004

Ельфріде Єлінек

Удостоєна Нобелівської премії

«За музичний потік голосів у романах і п'єсах, які з надзвичайним лінґвістичним запалом розкривають абсурдність соціальних кліше та їхньої поневолюючої сили»

Ельфріде Єлінек

За дверима

З німецької переклала Оксана Курилас

© А видавництвожупанського Київ 2013 УДК 821.112.2(436) 31 ББК 84(4Авт=Нім)6-44

Є51 «За дверима», можливо, один з найжорстокіших

романів Ельфріде Єлінек, лауреатки Нобелівської премії з літератури за 2004 рік. Хоча твір був написаний ще 1980 року, ті зловісні суспільні проблеми, які в ньому зачіпаються, актуальні й донині. Єлінек спокійно й відсторонено оповідає про підлітків, які бажаючи вийти з тіні старшого покоління, яке вони не розуміють і зневажають, поночі нападають на випадкових перехожих. Попри це, всі вони великі поціновувачі мистецтва, цікавляться новітньою філософією: Сартр дав їм «Нудоту», Камю навчив зовсім протилежному, ніж намагався вчити у своїх творах — він зробив їх «сторонніми», геть позбавленими моральних принципів. У Камю один з героїв убиває араба, «як набридливу муху». Молоді герої Єлінек у своїх екзистенційних пошуках заходять набагато далі...

Редакційна колегія:

Тетяна Деиисони, Олег Жупаиський, Дмитро Наливайко, Вадим Скуратінський, Ольга Сепюк, Григорій Халимоненко, Леонід Череватенко

Художнє оформлення:

Оксани Баратинсі.кої

(tberset/.ung ins llkrainische, Druck und Herstellung dieser Ausgabe wurde von folgendcn Institutionen untcrstiitzt:

Bundesministerium lur Untcrricht. Kunsl und Kultur (Osterreich) Huropaisehes Uberset/ei-Kollegiuni Slraelen (Deutschland)

Видання здійснено ta нідгримки:

Федеральноїо Міпістереїна освіїи, мистецтва іі культури (Австрія) Європейського колегіуму перекладачів у 1111 ралені (Німеччина)

Originally published under the title DIE AUSGESPERRTEN Copyright © 1980 by Rowohlt Verlag GmbH, Reinbek bei Hamburq © Видавництво Жутіанського;

О. Курилас, переклад;

О. Баратинська, художнє оформ-ISBN 978-966-2355-41-3 лення, 2013.

Якось уночі, наприкінці п'ятдесятих років, у міському парку Відня стався напад з метою пограбування. В одного перехожого вчепилися такі особи: Райнер Марія Вітковскі і його сестра-близнючка Анна Вітковскі, Софі Пахгофен, у минулому фон Пахгофен, і Ганс Зепп. Райнер Марія Вітковскі названий іменем Райнера Марії Рільке. Всім десь близько вісімнадцяти, Ганс Зепп на кілька років старший, однак і йому іде далеко до зрілости. З обидвох дівчат Анна злостивіша. Виражається це в тому, тцо до жертви вона підступає передусім спереду. Потрібна неабияка відвага, щоб роздряпати обличчя людині, котра бачить -тебе перед собою (хоча вона побачить небагато, бо навколо темрява), ба прагнути влучити в очні яблука. Адже очі — дзеркало душі, яке по можливості мас залишатися неушкодженим. Інакше подумають, що ця душа пропаща.

Саме Анна мала б залишити чоловіка у спокої, позаяк його характер ліпший, ніж Аннин. Бо він — жертва. Анна ж — винуватиця. Жертва завжди краща, вона невинна. Правда, станом на цей час усе ще живо безліч невинних винуватців. Вони, віддаючись воєнним спогадам, привітно поглядають на публіку із заквітчаних підвіконь, кивають або обіймають високі посади. Стовбичать серед вазонів герані. Нарешті треба все простити і забути, аби почати зовсім по-новому.

Згодом, коли мудрий по шкоді, стає, відомо, що жертва була прокуристом в одній невеликій фірмі. Жертва провадила напрочуд затишне життя, ведучи до дрібниць упорядковане хатнє господарство, до чого і! Анни особлива відраза. Чистота не в її вдачі, внутрішньо і зовнішньо спаскудженій.

Молоді люди заволодівають портмоне чоловіка. Попри це його ще й жахливо збивають.

Анна місить напропале і думає, як добре, що нарешті може виплеснути назовні люту ненависть, а не мусить спрямовувати її всередину себе, де їй не місце. «Непогано ще й збагатитися. Сподіваюся, там багато (насправді ж не дуже)». Так само й Ганс молотить кулаками, що звикли до фізичної праці. Як чоловік він обмежується чоловічими різновидами насильства: ударами кулаком під ребро і підступними ударами головою (йде на таран); копняки в гомілку, відомі кожному лихою славою, він залишає на Софі, яка вдається до них знову і знову. Немов, почергово змінюючи один одного, виштовхуються поршні складної машини.

— Скидалося на те, ніби ти не хотіла забруднювати руки, перекладаючи справу на ноги, — скаже їй потім Райнер і ніжно обійме її. Однак, отримавши копняка в над-колінник, відлетить від неї геть із приглушеним отруйним шипінням. їй це не до вподоби.

Райнер, який вважає себе одним-єдиним другом Софі (через те він і обійняв її), нишпорить в одязі жертви в пошуках портмоне, знаходить його не відразу (але все ж дістає його). Тоді завдає чоловікові, який вже майже не обороняється, удар коліном у живіт, у відповідь на що жертва булькоче і випускає з рога цівку слизу. Крови не видно, бо надто темно.

— Брутальність щодо беззахисного зайва, — каже Софі і вчіплюється у волосся жертви, яка валяється на землі, аж