Марсіанські "зайці" [Олесь Павлович Бердник] (pdf) читать постранично

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Олесь Бердник

НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНІ
ОПОВІДАННЯ

Державне видавництво
ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ УРСР
Київ 1962

...Від підступної космічної хвороби раптово гине весь
екіпаж зорельота «Серце», що мчить до невідомої пла­
нети. Лише двоє немовлят — сини капітана зорельо­
та — випадково залишаються живими. Здавалось би,
що безпорадні діти неминуче загинуть без догляду.
Але ні. Металева нянька — електронний робот — вихо­
вала з них сміливих юнаків, які досліджують нововід­
криту планету і повертають зореліт на Землю. На Зем­
лі їх чекає велике щастя — лікарям вдається поверну­
ти життя всім членам екіпажу «Серця».
Про все це, юні друзі, ви і дізнаєтесь із оповідання
«Міжзоряна нянька».
А прочитавши оповідання «Марсіанські «зайці», ви
разом із героями твору побуваєте на Марсі, зазнаєте
багато неймовірних пригод.

МАЛЮНКИ Й. ЮЦЕВИЧА

МІЖЗОРЯНА НЯНЬКА
І

Зореліт «Серце» летів
до зірки Епсілон Ерідана.
Екіпаж одержав надзви­
чайно важливе завдання.
Два роки тому міжпланет­
на обсерваторія виявила у
радіоспектрі цієї системи
пульсуючі сигнали. Видат­
ні вчені вважали, що ці
сигнали штучного похо­
дження. Вони, безумовно,
йшли з якоїсь планети — су­
путника Епсілона. Після
багатомісячних
дискусій
Космічна Рада Землі від­
рядила зореліт вищого кла­
су «Серце» для перевірки

цього припущення. Експедицію очолив досвідчений
космопілот Сергій Полум’яний. З ним полетіло ще
одинадцять вчених та інженерів, у тому числі й дру­
жина командира — Марія.
Два місяці могутні двигуни розганяли корабель
до субпроменевої швидкості1. Спеціальні каюти захи­
щали космонавтів від шкідливого впливу переванта­
ження. На третій місяць двигуни вимкнулись і зоре­
літ помчав по інерції. Тоді автоматично вступила до
ладу система штучного тяжіння, і на кораблі почалося
нормальне життя.
Одного дня (хоча дні на кораблі рахували умов­
но) члени екіпажу зібралися в кают-компанії, щоб
відсвяткувати радісну подію. Дружина командира
Марія народила двох близнят, двох красенів синів.
Розчулений, щасливий батько приймав поздоровлен­
ня. Космонавти забажали побачити нових членів екі­
пажу, але Полум’яний запротестував — новонародже­
ні ще знаходилися у спеціальному ізоляторі. Вони му­
сили пройти медично-біологічну підготовку перед тим,
як жити у спільних приміщеннях.
І ось трапилося лихо — Всесвіт послав підступний
удар. Він був нечутним, невидимим. Космонавти ра­
зом відчули одне: могутня, невблаганна ворожа хви­
ля владно пронизує їх тіло, паралізує мозок, нищить
клітини. Біолог Софія, вже на грані непритомності,
поглянула на контрольні автомати і схопила коман­
дира за руку. Полум’яний, заплющивши очі, блідий,
мов мрець, лежав, знесилено відкинувшись у кріслі.
Софія з останніх сил струснула його, закричала:
— Капітане! Ми потрапили в потік радіації... Він
перевищує норму... в мільйони разів...
1
Субпроменева швидкість
променя — 300 000 км на секунду.

4

майже

рівняється

швидкості

— Значить... кінець, — прошепотів Сергій.
Згасаючим поглядом він подивився навколо. То­
вариші лежали в кріслах, на підлозі кают-компа­
нії. Вони помирали, і не було такої сили у світі,
яка могла б урятувати їх. Софія знеможено заплю­
щила очі:
— Прощайте, капітане... Не забудьте дітей...
Полум’яний безтямно розплющив очі. Що вона
сказала? Про дітей? Про його синів? Вони теж заги­
нуть? Ні, ні. Ізолятор оточений потужним магнітним
полем, радіація туди не проникла. Яке щастя! Марія
з ними. Вона теж уміє вести зореліт... Вона доведе
його до Землі... і збереже синів...
Сергій напружив останні сили, звівся і, пересту­
паючи через тіла товаришів, добрався до пульта
зв’язку. Слабіючою рукою ввімкнув сигнал тривоги.
І в ту ж мить почув болісний вигук за спиною:
— Сергійку! Що трапилося?
Полум’яний різко повернувся, тримаючись рука­
ми за пульт.
У дверях кают-компанії стояла Марія. її обличчя
було блідим і нажаханим. Вона дивилася на тіла то­
варишів і нічого не могла зрозуміти.
— Тікай... — прохрипів Полум’яний. — Тікай в
ізолятор...
Марія, не розуміючи попередження, кинулася до
чоловіка, схопила його за плечі. Її сині очі були спов­
нені відчаю і болю.
— Сергійку... Що з вами? Сергійку! Чому ти
мовчиш?
Полум’яний поволі сповзав на підлогу. Тіло його
важніло, синява повзла по обличчю. Марія відчула,
як хвиля млості і безсилля передається їй від чоло­
віка. А командир шепотів, ледве ворушачи пересохли­
ми вустами:
5

— Радіація... Страшний потік... Тікай в ізолятор...
Там безпечно... Сини... Сини... Земля...
Сергій замовк. Останнє болісне зітхання вирвало­
ся з його грудей. І все. Більше не чути нічого. Марія
закам’яніла над тілом чоловіка, не в силі думати, ро­
зуміти, діяти.
Та ось до її свідомості дійшли слова Сергія. Сини...
Їх треба врятувати. Вони — єдина