3001: Остання одіссея [Артур Чарльз Кларк] (pdf) читать постранично

Arthur С. Clarke

3001:
The Final Odyssey

a novel

Артур Кларк

3001:
Остання одіссея

роман

ХАРКІВ
2021

УДК 821.111
К47

Жодну з частин цього видання
не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі
без письмового дозволу видавництва

Перекладено за виданням:
Clarke A. C. 3001: The Final Odyssey : A Novel / Arthur C. Clarke. —
London : Harper Voyager, 1997. — 288 p.
Переклад з англійської Віталія Ракуленка

Дизайнер обкладинки Владлен Трубчанінов

ISBN 978-617-12-8794-5 (PDF)

© Arthur C. Clarke, 1997
© DepositPhotos.com / gran­
deduc, обкладинка, 2021
© Hemiro Ltd, видання укра­
їнською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб
Сімейного Дозвілля», пе­
реклад і художнє оформ­
лення, 2021

Присвячую Шеріні, Тамарі й Мелінді.
Будьте щасливі у сторіччі, набагато кращому за моє

Пролог

ПЕРВІСТКИ

Кличте їх Первістками. Хоч вони й близько не люди,
а все одно були з плоті й крові, і коли зазирали вони
в глибини космосу, то відчували захват і цікавість…
і самотність. Щойно оволодівши потрібною здатніс­
тю, вони почали шукати між зірок товариства.
Під час експедицій вони натрапляли на багато форм
життя і спостерігали за еволюцією на тисячі планет.
Вони бачили, як часто перші тьмяні іскри інтелекту
блимали й затухали в темряві космічної ночі.
І через те що в усій Галактиці вони не знайшли
нічого дорогоціннішого за розум, вони скрізь заохо­
чували його появу. Вони стали фермерами на зоряних
полях; вони сіяли й іноді пожинали.
А іноді їм доводилося безпристрасно полоти.
Коли їхній дослідницький корабель, мандрівка
якого тривала вже тисячу років, увійшов до Сонячної
системи, великі динозаври вже давно згинули — ця
рання надія була знищена випадковим ударом моло­
та з космосу. Корабель проскочив повз замерзлих
зовнішніх планет, трохи затримався над пустелями

8

вмирущого Марса й незабаром дивився згори на
­Землю.
Дослідники побачили, що під ними простерся світ,
у якому вирувало життя. Вони роками вивчали, зби­
рали, складали каталоги. Дізнавшись усе що мож­
на, вони почали модифікувати. Вони втрутилися
в долю багатьох видів, у морях і на суходолі. Але
котрі з їхніх експериментів принесуть плоди, а котрі
ні — цього вони не могли дізнатися раніше, ніж че­
рез мільйон років.
Вони були терплячі, але на той час ще не безсмерт­
ні. Серед сотень мільярдів зірок Всесвіту було ще так
багато роботи, їх кликали інші планети. Тож вони
знову рушили в безодню, знаючи, що ніколи більше
не пройдуть цим шляхом. І в тому не було потреби:
решту зроблять слуги, яких вони залишили на місці.
На Землі з’являлися й зникали льодовики, над яки­
ми мовчав про таємниці зірок незмінний Місяць.
У ще повільнішому за полярну кригу ритмі рухалися
Галактикою припливи й відпливи цивілізацій. Дивні,
прекрасні й жахливі імперії підносилися й занепада­
ли, передаючи знання своїм наступникам.
А там, між зорями, еволюція штовхала до нових
цілей. Перші дослідники Землі на ту пору вже давно
підійшли до межі, доступної плоті й крові; щойно
їхні машини стали кращими за тіла, настав час пере­
селятися. Спочатку мозок, а тоді й самі лиш думки
перебиралися в нові блискучі домівки з металу й са­
моцвітів. У них вони й бродили Галактикою. Вони
більше не будували космічних кораблів. Вони самі
стали космічними кораблями.

9

Але ера машинних істот швидко минула. У невпин­
них експериментах вони навчилися записувати зна­
ння в саму структуру космосу, на цілу вічність збері­
гати думки в застиглих світлових структурах.
Отож незабаром вони перетворили себе на чисту
енергію, і на тисячі планет відкинуті ними порожні
оболонки трохи посмикалися в бездумному танку
смерті, а тоді осипалися на порох.
Тоді вони стали Володарями Галактики й змогли
довільно блукати між зірок або проникати, як легень­
кий туманець, крізь найменші шпаринки простору.
Хоч вони й звільнилися нарешті від тиранії матерії,
а не забули повністю свого походження з теплої ка­
ламуті давно зниклого моря. І їхні дивовижні інстру­
менти продовжували працювати, спостерігаючи за
експериментами, початими стільки років тому.
Але самі інструменти тепер не завжди слухняно
виконували настанови своїх творців — як усе мате­
ріальне, вони не були захищені від псування Часом
і його невсипущою прислужницею — Ентропією.
Й іноді вони визначали й переслідували власні цілі.

Частина I

ЗОРЯНЕ МІСТО
Розділ 1. Кометний ковбой
Капітан Дімітрі Чендлер [Ч2973.04.21/93.106//Марс//
І КосмАкад3005] — або «Дім» для найближчих друзів —
був роздратований зі зрозумілої причини. Повідомлен­
ня з Землі йшло сюди, до космічного буксира «Голіаф»
за орбітою Нептуна, шість годин. Якби воно прибуло
на десять хвилин пізніше, він міг би відповісти «Да­
руйте, вже не можу, ми щойно почали розгортати со­
нячний екран».
Такий аргумент був би цілком прийнятний: обгорну­
ти ядро комети полотном дзеркальної плівки