Експедиція «Гондвана» [Леонід Михайлович Тендюк] (fb2) читать постранично
- Експедиція «Гондвана» (а.с. Пригоди. Фантастика) 2.51 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Леонід Михайлович Тендюк
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (70) »
Леонід Тендюк Експедиція «Гондвана»
«Садко» стояв над глибоководною западиною в Індійському океані. Минав останній місяць далекого плавання. Пасатний вітер стиха лопотів довкола, обціловуючи засмаглих, одягнутих у тропічні шорти матросів, що з самого ранку поралися на палубі. Ще недавно я теж відчував його пестливий дотик. Потім мене й трьох моїх товаришів для компресію ванн я помістили в барокамеру. Спливло трохи більше доби. З житлового відсіку того гіпербаричного комплексу ми перейшли у так званий дзвін-ліфт. Стріла кран-балки, описавши розгонисту дугу над кормою, вивалила підводний апарат за борт. — Майна! — пролунав наказ. Тугі металеві троси послабились, і дзвін, немов на долоню велетня, м'яко сів на зморшкувату поверхню води. Прикріплені з боків понтони, два майже такі завбільшки, як і сам апарат, поплавки, утримували його на плаву — корпус занурився лише наполовину. З човна, що стояв осторонь, у воду, не роздягаючись, скочила людина. То був наш підшкіпер. Помах мускулястих рук, і от він уже коло нас. Скинув зі скоби гак, вивільнив нейлонові захвати. Баста! Тепер дзвін лишався один на один з океаном, дитя, яке відпустило руку од спідниці матері, щоб зробити перший крок у загадкову невідомість. — Вибир… райте кінці! Чого рота роззявили, кра…кра…краби камчатські? — обтираючи спітніле чоло, гримнув боцман. Степанович — господар палуби, двометровий, русявочубий велет — на «Садко» прийшов із краболова. «Краб камчатський» (з деяких пір боцман почав заїкатися і окремі слова вимовляв, розтягуючи їх) в його устах завжди іронічне, але не зле, як от і нині. Матроси поспіхом кинулися вибирати з води трос. Ось уже кілька місяців, долаючи опір океану, спускаємось ми в його глибини. Сьогодні знову збиралися на штурм. Чудасія! Я, матрос палубної команди, завдяки випадку став підводником. А трапилось таке. Одного разу, коли готувалися до спуску, покалічив руку молодший океанавт. Він надовго вибував із строю. Капітан, Гордій Гордійович, зібрав екіпаж. — Чи є серед вас такі, — запитав він, — хто хоче помандрувати в царство Нептуна? Бажаючих виявилось чимало. Та взяти усіх підводники не могли: батискаф розрахований на чотирьох. Вибір припав на мене, Василя Гайового. Боцман бурчав: — Видри морські, кра…крабові душі! Нікому пра…рацювати, а тут, бач, забира…рають людей. Проте штурман його заспокоїв: — Облиш жалкувати, Степановичу! Баба з воза — кобилі легше. І в'їдливо, як те умів робити тільки він, додав: — Краще б вони взагалі переселилися під воду — користі з них ніякої. Все ж, незважаючи на безкінечні боцманові докори й злостивість, мене з палубної команди забрали. Дрібні хвилі, помереживши гладінь океану, злегка погойдували нашу підводну домівку. Я припав обличчям до ілюмінатора, але жаданої прохолоди не відчув — товсте скло було недоступне ніякій силі. Вдалині, на тлі високого неба, окато пломеніло сонце. Встелена іскристим промінням доріжка, неначе звивистий трап, вела від корабля до дзвона. Та нараз океан, небо — все зникло. Нас огорнула темрява. Не встиг пілот увімкнути прожектор, як шалений поштовх знизу струсонув апарат. Глибочінь забарвилася в багряне. — «Садко»! «Садко»!! — закричав у мікрофон передавача ведучий. — Нас поглинає безодня… Це було останнє, що я запам'ятав. Далі наступила ніч, безкінечний, непроглядний морок.
СЕРЕД РИФІВ
Відтоді, як «Садко» залишив гавань, здається, минула вічність. У морі вимір часу особливий: години, дні, місяці плинуть повільно, а помисли моряків подібно магнітній стрілці, що неухильно повертає в бік полюса, спрямовані до отчого краю. Навіть сни наповнені тим заповітним. От і мені часто сниться поле та ще — відгомін недавно пережитого — пригоди під водою і в джунглях. Схопившись за ліану, я точнісінько так, як роблять мавпи, розгойдуюсь між баобабами: після океанологічних робіт у відкритому морі «Садко» причалював до тропічного острова, і ми набачились тих витівниць. Потім був Сінгапур. Потім порт на півдні Суматри. Власне, рейс почався за виробленим маршрутом, як і годиться плавати дослідному кораблю. …Увечері, коли учасники експедиції повернулися на судно, воно відійшло від причалу і стало на зовнішньому рейді. Побувати на березі мені не вдалося. Стомлений корабельними клопотами (цілий день ми фарбували каюти), я заліз у напнутий на палубі намет і заснув. Мавпи, баобаби, пальми… Солодкий сон раптом обірвався — мене кликали на вахту. Продерши заспані очі,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (70) »
Последние комментарии
14 часов 3 минут назад
14 часов 12 минут назад
3 дней 9 часов назад
4 дней 1 час назад
4 дней 10 часов назад
4 дней 10 часов назад