КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 605342 томов
Объем библиотеки - 923 Гб.
Всего авторов - 239783
Пользователей - 109716

Последние комментарии


Впечатления

Stribog73 про Соколов: Полька Соколова (Переложение С.В.Стребкова) (Самиздат, сетевая литература)

Еще раз пишу, поскольку старую версию файла удалил вместе с комментарием.
Это полька не гитариста Марка Соколовского. Это полька русского композитора 19 века Ильи А. Соколова.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Лебедева: Артефакт оборотней (СИ) (Эротика)

жаль без окончания...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Рыбаченко: Николай Второй и покорение Китая (Альтернативная история)

Предупреждаю пользователей!
Буду блокировать каждого, кто зальет хотя бы одну книгу Олега Павловича Рыбаченко.

Рейтинг: +8 ( 9 за, 1 против).
Сентябринка про Никогосян: Лучший подарок (Сказки для детей)

Чудесная сказка

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Ирина Коваленко про Риная: Лэри - рыжая заноза (СИ) (Фэнтези: прочее)

Спасибо за книгу! Наконец хоть что-то читаемое в этом жанре. Однотипные герои и однотипные ситуации у других авторов уже бесят иногда начнешь одну книгу читать и не понимаешь - это новое, или я ее читала уже. В этой книге герои не шаблонные, главная героиня не бесит, мир интересный, но не сильно прописанный. Грамматика не лучшая, но читабельно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Ирина Коваленко про серию Академия Стихий

Самая любимая серия у этого автора. Для любителей этого жанра однозначно рекомендую.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Поправка на Ікс (збірка) [Валентина Журавльова] (fb2) читать постранично

- Поправка на Ікс (збірка) (пер. Феодосій Динько) (а.с. Бібліотечка пригод та наукової фантастики ) 471 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Валентина Миколаївна Журавльова

Настройки текста:






Переклад з російської Ф. М. Динька



ПОПРАВКА НА ІКС

1
Кораблі гинуть так само, як і люди. Часом — зовсім молодими, у вогненній сутичці з ворогом. А іноді — спокійно постарівши в тихій, схованій від негоди гавані. Та коли б кораблі могли вибирати, вони б кінчали свій вік тільки в єдиноборстві з штормом: корабель створений для боротьби з бурею. Він може покірно іеревозити хоч який непоказний вантаж, може здаватися повільним, неповоротким, ніби поринув у ліниву дрімоту. Але в шторм, коли море стискає тендітні борти, вся істота корабля — од завжди прихованого у вирі важкого кіля до піднятого в небо клотика — сповнюється веселою дзвінкою злістю і до краю напружується, щоб побороти натиск хвиль і вітру. І навіть приречений — за всіма законами природи й розуму — корабель тримається до кінця. В одвічнім поєдинку кораблів із штормами нема таких, щоб здалися. Є переможці і переможені.

Дизель-електрохід “Сміливий”, експедиційний корабель академії, був переможений штормом. Не знати звідки взявся цей шторм — налетів, раптово змішав море з небом, здибив водяні гори і кинув їх на невеличке суденце. У кормовий відсік увірвалась вода. Її стримували перебірки, її відкачували електропом-пи, але море з тупою люттю вгризалося в корабель. Машини були безсилі проти стрімкого вітру, що ломився нездоланною стіною знаменитого на Каспії норду. Корабель відносило до скелястих берегів Апшерону.

Капітан не думав про цю небезпеку. Він розумів: “Сміливий” піде на дно миль за десять од берега. І від ясного усвідомлення приреченості корабля, на якому він плавав дванадцять років, капітан ледве стримував лють. Нахиливши голову, він був такий товстий, що займав майже всю невеличку рубку, він спідлоба дивився Вперед, туди, де за товщею штормового скла метався по здибленому морю прожектор. Тоненький промінь бузкового кольору то зникав у мутній безодні ночі, то впирався в хвилі, що вперто лізли з моря, киплячи білою піною. Дивовижна сила шторму горою підіймала гребені хвиль і, коли вони нависали над кораб лем, капітан морщився і ще нижче схиляв голову. Він не тримався за поручні, і молоденький штурман, який обома руками вчепився в нактоуз, не міг зрозуміти, як це вдається капітанові.

— А може, стихне, Миколо Олександровичу? — спитав штурман: капітанова мовчанка лякала його.

Капітан скосив око, ковзнув поглядом по картушці компаса, що несамовито металася, по спотвореному напруженням обличчю стерничого і поцяткованій олівцем навігаційній карті. Глухо сказав:

— Перевір рятувальну шлюпку. Приготуй червоні ракети.

Штурман, квапливо піднявши кришку люка (до рубки увірвався дрібний стукіт дизелів, терпкий запах нагрітого масла}, пірнув по трапу вниз.

— Стій! — Капітан шарпнув тугий комір плаща; обличчя його налилося кров’ю, глибокі зморшки стали багровими, як шрами. — Подивись… якщо Никифоров полагодив рацію, нехай передасть: більше як годину нам не протриматися. Все!

Він розкрив судновий журнал, навалився на столик, вивів:

“14 жовтня. О 19.30 нас захопив норд за п’ятдесят дві милі на північно-північний схід від…”

Ззаду почувся шум, хтось невправно піднімався по трапу. Капітан обернувся.

На трапі, притиснувшись до поручнів, стояла дівчина в шкіряній куртці і спортивних брюках. Кучеряве попелясте волосся спадало їй на очі. Вона труснула головою, усміхнулась:

— Гарна погодка!

— Погодка… гарна… — Капітан задихнувся від люті. Гаркнув (стерничий злякано здригнувся): — Шторм! Розумієте?..

— Шторм? Можливо. — Голос був веселий. — Це мене не стосується. Через десять хвилин я починаю передачу. Розпорядіться, будь ласка, щоб радист оповістив базу.

На багровому обличчі капітана проступили сині плями.

— Шановна Ларисо Павлівно! — Капітан крізь зуби цідив слова. — Через годину-півтори “Сміливий” піде на дно. Так! Рація, пробачте, не працює… І взагалі…

Капітан осікся. На нього пильно дивилися продовгуваті сірі очі — втомлені, злі. Він машинально опустив капюшон плаща, поправив картуза.

— Гаразд, робіть як хочете… І ось що… — Капітан одвів погляд убік. — Я моряк. Передача думок на відстань для мене — темний ліс… А, хай тебе чорт візьме! (Корабель трусонуло, поклало на борт). Так от, я не дуже вірю в ці штуки. Так, не дуже… Але якщо ви зв’яжетеся з базою, передайте наші координати.

— Миколо Олександровичу, — голос дівчини був, як і раніше, веселий, — я думала, що в наш час кораблі не тонуть… Ви зробите щось, і все буде гаразд. А передача думок на відстань — це не розмова по радіо. Я можу передавати лише загальні враження…

— От-от, скажіть їм: у мене таке враження, що “Сміливий” затоне приблизно на широті…

Капітан схилився над картою.

XX століття звикло до відкриттів. Ще в пелюшках воно бачило політ перших аеропланів,