Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи] [Петро Яценко] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (84) »
2
— Ага, он ти… — хрипляві крики кота линули з вітальні, до якої Мар’яна заходила нечасто. Це була кімната небожительки-матері. — І як ти туди проліз? — Мар'яна роззулася, поклала збірки нот на телефонний столик і повісила на плечики свій літній плащ. Кіт чкурнув із кімнати, ледь вона прочинила двері, і зник у сутінках коридору, лишаючи за собою шлейф їдкого запаху. — Паскудник, а!.. Це він так мститься, — повчально сказала Мар’яна і клацнула вимикачем, короткозоро мружачись. — Басовий ключ, блін… Зловивши літаючий віхоть котячої шерсті, Мар’яна («басовий ключ… басовий ключ») ухопила ганчірку і, ставши навколішки та обсипавши вогку пляму пральним порошком, вже заходилася прибирати — («цікаво, чи котяча сеча проникає так само, як і підсолена вода?..») — як раптом спинилася. Жінка піднялася з колін і повільно підійшла до столу, що стояв посеред кімнати, зазирнула під нього. Під столом на Мар’яну чекала дивовижа. Між двома мостинами паркету, трохи спучивши їх, вибивався блідо-зелений паросток. Він був доволі високий, з десяток сантиметрів, і мав нагорі два округлих листки, прокомпостованих деінде голками котячих зубів. Мар’яна відкладає ганчірку і неквапом обдивляється паросток. «Як?!.. Я ж у суботу прибирала!.. Козора короткорова… корова короткозора… Пересадити в горщик», — і Мар’яна стала розмірковувати над наступним питанням: «Хто мені паркет розбере?» Думка просто зрізати, вирвати паросток навіть не виникала в Мар’яни, і якби її спитали: «чому?», відповідь була б проста й по-дитячому правильна: «Воно ж живе. Жити хоче, як ми». Наступного ранку з дверей випав складений аркушик паперу. «Ну нарешті!» — промайнуло в Мар’яни майже з полегшенням. Проте розгорнувши, вона впізнала чергове «особисте» запрошення на курси антицелюлітного масажу й позбавлення зайвої ваги. Спустившись поверхом, жінка сміливо натиснула ґудзик дзвоника, інтуїтивно впевнена, що це безрезультатно й тому безпечно. Почекавши хвилю і, справді, не розпізнавши в квартирі жодних рухів, Мар'яна вже збиралася йти, коли двері помешкання навпроти відчинились. Виходила старша жінка з онуком, допомагала йому витягти торохкітливий барвистий велосипедик. Мар’яна привіталася, поцікавилась, куди поділися сусіди з «першої» і, діставши відповідь від онука, що округлив очі і викрикнув: «Умерли!», а від старої з фальшиво-солодкою усмішечкою: «Не знаю, не виділа сьогодні, і вчора не виділа…», дещо здивована, попрямувала надвір. Позаду чувся дзвінкий дитячий голос, що запитував російською: — Ба-а… а ба?.. Куда люди после смерти деваются? — Нікуди. На удобрення. На удобрення йдуть, — злостиво відгиркувалась стара.3
З пересадкою несподіваного мешканця була морока. Мар’яна не наважувалась самотужки розібрати старий паркет. Це було рівнозначне тому, щоб розрити якийсь гробівець, порушити табу, а в бібліотеці, на роботі, колектив підібрався зі старих дівиць. Лишень прибиральниця «тьотя Аля» мала пенсіонера-чоловіка, який колись- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (84) »
Последние комментарии
9 часов 52 минут назад
11 часов 24 минут назад
15 часов 18 минут назад
15 часов 22 минут назад
20 часов 43 минут назад
2 дней 8 часов назад