Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Пам’ятаю, у дев’ятнадцятому під Уссурійськом наш правий фланг добряче виручили два українських… як їх… — Якубичек задумався й ляснув пальцями…
— Курені? — підказав Гоголь.
— Точно, курені, - підхопив Якубичек.
Незабаром фляга спорожніла.
— Ви їдете післязавтра? — уп’яте перепитав Якубичек. — Інспектор кивнув головою.
Тоді Якубичек урочисто оголосив:
— Дозвольте передати вам подарунок від правління нашої філії.
Гоголь з підозрою глянув на співрозмовника. Але той недбало махнув рукою й запитав:
— А ви ніколи не пробували ловити уссурійських тигрів у Маньчжурії?
Гоголь трохи подумав і заперечливо мотнув головою:
— Я їх ніде не пробував ловити, думаю, справа ця невдячна.
Якубичек радісно махнув рукою: «Тоді одну секунду почекайте!» — і зник за дверима.
Господар закурив сигарету і глянув на двері, мабуть, очікуючи, що там зараз з’явиться Якубичек з диким уссурійським тигром. Однак гість повернувся без тигра, але зі старим офіцерським планшетом у руках.
Гоголь полегшено зітхнув:
— Дозвольте повідомити вам, пане Гоголю, що приблизно за місяць до вашого приїзду у відділення нашого банку звернулися два козаки-емігранти… — Якубичек замовк, потім покопирсався у внутрішній кишені піджака й дістав флягу. — Вип’ємо! — натхненно запропонував він.
— Вип’ємо, — підтримав його ініціативу господар, не відводячи очей від планшета. Безперечно, він розумів, що в цей планшет легендарний уссурійський тигр поміститися не може.
Вони випили, і Якубичек продовжив:
— Отож, як виявилося, ці козаки заробляли на життя ловами тигрів, живцем. Ви тигрів у Харбінському зоопарку бачили?
Гоголь заперечно похитав головою.
— На них за ґратами дивитися страшно, а ці козаки блукають маньчжурськими горами й ловлять цих чудовиськ живцем! — Якубичек багатозначно підняв келих угору. — Отож півтора місяці тому до мене в контору прийшов здоровенний козак з рудою бородою, з сережкою у вусі та назвався дивним ім’ям, напевно, литовським — Данилович — і розповів мені історію своїх мисливських пригод. Виявилося, що наприкінці двадцятих років він із… е-е… побратимами почав полювати на уссурійських тигрів. З’ясувавши, що живі тигри коштують дорожче, аніж шкури, ці козаки стали ловити тигрів живцем.
Тут Якубичек пересмикнув плечима й запропонував знову випити. Компаньйони перехилили чарки, і завідувач філією продовжив:
— Одного зловленого тигра вони продали японським негоціантам за ціною 1400 ієн. Негоціанти, зрозуміло, тигра перепродали за 6000 ієн, наваривши 400 відсотків прибутку. Другого разу козаки зловили двох тигрів. Як вони умудрилися це зробити серед маньчжурських хребтів, я не уявляю, хоча, судячи з того, що я бачив у дев’ятнадцятому, ці козаки здатні й не на таке. Але за двох тигрів негоціанти запропонували вже тільки одну тисячу ієн. От Данилович і звернувся до мене в пошуках розумної ціни. Зрозуміло, ми дійшли взаємовигідних умов, хоча я зважився на цю угоду виключно з почуття ветеранського братерства.
Зрозуміло, що далі пішов тост за фронтове братерство.
Господар тим часом продовжував уважно поглядати на таємничий планшет. Якубичек помітив його погляд і простягнув пакунок йому.
— Цей офіцерський планшет козаки-тигролови передали мені, повідомивши, що випадково знайшли його в якійсь печері, що розташована в одному з міжгір’їв Маньчжурського гірського хребта.
Гоголь узяв до рук планшет і розкрив його — усередині був зошит у шкіряній палітурці. Від нього пахло вогкістю, на деяких аркушах записи розпливалися й були укриті темними плямами.
— Я намагався читати, — сумно сказав банкір, — але погано знаю російську граматику, а тут, здається, написано русинською мовою.
— Українською, — машинально поправив Гоголь, перегортаючи злежані сторінки.
— Може, ви знайдете там щось цікаве, — радісно сказав Якубичек, але відразу з тривогою подивився на годинник. — Пане Гоголю, час іти, за кілька хвилин почнеться бенкет.
— Так, неодмінно, — відгукнувся той, зосереджений на записах. — Прошу вас, ідіть, я зараз підійду.
Гість вийшов, а Гоголь сів за стіл, клацнув вимикачем лампи й почав читати. На перших сторінках, що розпливлися від вогкості, рядки неможливо було розібрати, але далі цупкі аркуші зберегли текст майже неторканими.
Якийсь час із нижніх поверхів було чулися звуки бенкету, музики і співу, але докторе Гоголя, здавалося, цілком поглинули записи в зошиті. Опівночі настала тиша. Інспектор піднявся, побачив залишену Якубичеком флягу, побовтав її, вилив залишки коньяку в чарку й залпом випив, потім підійшов до вікна. На вулиці продовжував іти сніг, але від недавнього зачарування не залишилося вже нічого.
Гоголь знову сів за стіл і заглибився в читання. Дійшовши до середини зошита, він знову розкрив першу сторінку й почав читати спочатку…
Маньчжурія, літо, 1925 рік
Последние комментарии
1 день 3 часов назад
1 день 11 часов назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 5 часов назад
2 дней 6 часов назад
2 дней 6 часов назад