Слідами космічної катастрофи [Микола Данилович Руденко] (fb2) читать постранично, страница - 3

форму мають малі планети? Якщо вони кулястої форми, то ні про розлам, ні про вибух не може бути й мови.

В міру того як удосконалювалися телескопи, число відкриттів малих планет незмінно збільшувалося. Потім відкриття посипалися, мов із рогу достатку. Щоб навести в цьому «господарстві» якийсь лад, їх почали класифікувати за ознаками, умовившись, що планети одного типу слід називати чоловічими іменами, другого — жіночими. А число відкриттів з року в рік зростало…

І тільки через сто років після відкриття Церв ри вченим вдалося з точністю відповісти на питання, яке їх хвилювало, — про геометричну форму малих планет. Жодна з них не була кулястою, — всі без винятку мали яскраво виражену осколочну форму!..

Тепер налічується понад 3500 малих планет. Це, звичайно, тільки те, що дозволяють побачити найпотужніші телескопи. Довелося відмовитись од назви «малі планети», бо з планетами їх ріднить тільки хімічна структура, спільна для всіх небесних тіл. Вони дістали назву астероїдів (що відповідає слову «планетоїди»). Тепер уже ніхто не сумнівався, що ці небесні тіла є осколками загиблої планети. Крім астероїдів, на їх складних і різноманітних шляхах розсіяна безліч найдрібніших осколків і планетного пилу, загальна маса яких значно перевищує масу самих астероїдів.

Картина стала зрозумілою: відбувся не розкол, а титанічної сили вибух, спрямований з глибин самої планети. Радянський учений І. І.Путилін, якому належить найбільш ґрунтовна праця про походження астероїдів, пише: «Астероїди утворилися з досить великих шматків первісної планети, що розірвалася, і їх частин. Але одночасно з великими шматками при розриві повинні були утворюватись і численні дрібні осколки, аж до найдрібніших часток. Ці дрібні осколки породили метеорити і метеорний пил»^[1].

Такі дані «судової експертизи», яку ніяк не можна запідозрити в несумлінному ставленні до справи: її робота тривала майже п’ятсот років.

2. Чи можна припустити, що на цій планеті існувало життя?

Звичайно, можна припускати все що завгодно, — це ні до чого не зобов’язує. Але інша річ робити припущення на основі вірогідних наукових даних. На жаль, астрономія надавала дуже мало уваги вивченню астероїдів. На це скаржиться і видатний радянський вчений І. І. Путилін, який значною мірою заповнив цю прогалину: «В науковій астрономічній літературі, — пише він, — як у вітчизняній, так і в закордонній, бракує книг узагальнюючого характеру, присвячених малим планетам. В той час, як великим планетам, кометам, метеорам і метеоритам присвячено сотні книг всіма мовами світу, малим планетам не приділялося в цьому відношенні майже ніякої уваги».

Після того, як виявилось, що це лише Дрібний щебінь у нашій світобудові, що цим крихтам матерії немає ліку, інтерес до астероїдів згас. Це досить важко пояснити, — адже саме в них закладена разюча таємниця загибелі однієї з наших найближчих сусідок. Здавалося б, людина не може не сходити за ріг, щоб довідатися, від чого згоріла хата у сусіда. Та ще в наш час, коли людська думка уже ширяє за межами видимих галактик. І все ж факти свідчать про те, що астероїдами займається дуже обмежена кількість людей, — як у нас, так і за кордоном, їх, головним чином, «відкривали», і, головним чином, для того, щоб поставити на них свій підпис або вирізьбити ім’я коханої, як це все ще робиться на вершині Ай-Петрі. І справді, серед малих планет ми зустрінемо і Ларису, і Любу, і Ліду, і Риту, і Марину… Список малих планет можна було б повісити в загсі. При цьому «відкривача» не турбувало те, що ім’я коханої він намагається увічнити на рештках трагічно загиблого світу. Про це просто не хотіли думати. Докір стосується не тільки наших астрономів, — зарубіжні діяли так само.

Певно, в недалекому майбутньому наші космонавти зможуть дослідити найкрупніші осколки загиблої планети і з граничною точністю відповісти на запитання — чи існувало на ній органічне життя? Нам же доводиться задовольнятися тим, що піддається попередньому узагальненню.

Найбільш приступними для дослідження є метеорити. Незважаючи на те, що Земля щоденно збільшує вагу за рахунок метеоритів на 10–20 тонн^[2], зібрано їх з усього світу лише близько півтори тисячі. Це також важко пояснити — саме метеорити є «речовими доказами» космічної трагедії. Вони дозволяють відповісти на багато питань з великою вірогідністю.

Мені доводилося читати, як по нитці, що лишилася на радіаторі автомашини, судові експерти встановили злочинця, який убив людину, як з попелу воскрешають важливі документи… А втім, зараз нема жодної загадкової події, яку не змогла б розкрити судова експертиза. Про це написано сотні книг. Але в той же час нема жодної книги, яка давала б узагальнений аналіз спостережень над метеоритами в зв’язку з загибеллю планети, хоча всі визнають, що метеорити — її осколки. Це свідчить про те, що ми ще дуже мало замислювались над причинами