Мій ізмарагд [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

жи­ру,
Що в будні тільки й ду­ма про про­цент,
А для пісень на "шрррум" наст­роїть ліру.
Який же я у біса де­ка­дент?

ПАРЕНЕТІКОН 

ГНІВ - СЕ ОГОНЬ...

Гнів - се огонь. Чим більше дров кла­деш,
Тим яр­че по­лум'я лю­тує яс­не;
А пе­рес­тань до­ки­ду­ва­ти дров,
Як стій за­гас­не.
Як мо­ря­ки в час бурі все з суд­на
У мо­ре ме­чуть, щоб суд­но влег­ши­ти,
А стих­не бу­ря, жаль їм ста­не страт,
Почнуть ту­жи­ти, -
Так і гнівний у лю­то­му роз­палі
Не тя­мить, що здо­ро­ве, що бо­ля­че;
А гнів ми­не, - зга­дав­ши, що на­коїв,
Запізно пла­че.

НЕМАЄ ДРУ­ГА ПО­НАД МУДРІСТЬ...

Немає дру­га по­над мудрість,
Ні во­ро­га над глу­по­ту,
Так, як не­ма лю­бові в світі
Над матірню лю­бов свя­ту.
Не ділиш муд­рості з бра­та­ми,
Її злодії не вкра­дуть,
Її не згу­биш по до­розі,
Вона є вільна се­ред пут.
Вона маг­нет по­се­ред мо­ря,
Найвищий скарб, безцінний дар,
Огнище теп­ле в студінь го­ря,
Холодна тінь під страс­тей сквар.
Без неї все жит­тя пус­ти­ня,
Така, як пус­тий без дру­га шлях,
І як твій дім пус­тий без си­на,
І як пус­тий дур­но­го страх.

СЕБЕ СА­МО­ГО НА­ПЕ­РЕД...

Себе са­мо­го на­пе­ред
Застав ро­бить, що слідує,
А лиш по­то­му інших вчи, -
Тоді з до­ро­ги не схи­биш.
Ти сам се­бе та­ким зро­би,
Щоб інших ти нав­ча­ти міг;
Сам над со­бою за­па­нуй,
То за­па­нуєш над людьми.
Хто сам се­бе опа­ну­вав,
Найтяжчу річ він до­ко­нав;
Хто сам се­бе оберіга,
Той без­печніший від усіх.
Не ки­дай влас­ної ме­ти,
Щоб за чу­жою десь іти,
А влас­ну яс­но ціль пізнай,
До неї прос­то поспішай.

ЯК ЛАМ­ПА РОЗ­БИ­ТА...

Як лам­па роз­би­та,
Даремно олій до­ли­ва­ти;
Як злодій утікне,
Даремно стайні за­ми­ка­ти.
Як ви­сох­ли во­ди,
То по­що там мос­ти бу­дуєш?
Як юність ми­ну­ла,
То по­що з дівка­ми жар­туєш?

ХТО ТО­МУ ШКО­ДИТЬ...

Хто то­му шко­дить, що йо­му
Зла не зро­бив,
Невинному, кот­рий йо­го
Не ос­кор­бив,
На сього влас­не зло йо­го
Впаде - без сло­ва,
Як про­ти вітру сіяна
На сіва­ча па­де по­ло­ва.

ВОРОГ БАТЬКО, ВО­РОГ МА­ТИ...

Ворог батько, во­рог ма­ти,
Що не вчи­ли си­на!
І піде він в світ блу­ка­ти,
Як та си­ро­ти­на.
Як між па­ва­ми во­ро­на
Поваги не має,
Так нев­че­ний в то­ва­ристві
Голову схи­ляє.

СТРОФИ

1
Пурпуром со­неч­ко схо­дить,
Пурпуром криється в морі;
Так будь і ти все спокійний -
В щасті і в горі.
2
Мужню си­лу хоч по­хи­лить го­ре,
Та не зло­мить, в підлість не по­вер­не;
Так і свічку хоч схи­ли до­до­лу,
Свого світла вниз во­на не звер­не.
3
Обрубане де­ре­во знов зе­леніє,
І місяць із сер­па знов пов­ний стає;
Се ба­ча­чи, чесні, не тратьте надії,
Хоч до­ля гнівная вас го­нить і б'є.
4
Не цу­рається прав­ди муд­рець,
Хоч во­на й з уст ди­ти­ня­чих бу­де, -
Так як в ніч, ко­ли сон­це зай­шло,
Каганця не цу­ра­ються лю­де.
5
Добру на­уку прий­май,
Хоч її і від прос­то­го чуєш;
Злої ж на ум не бе­ри,
Хоч би й свя­тий го­во­рив.
6
Хто має мудрість, а з неї
Ближнім не хо­че вділи­ти,
Той має скарб мно­гоцінний,
В міх шку­ра­тя­ний за­ши­тий.
7