Мій ізмарагд [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Мудрість за­хо­ва­на,
Золото в скрит­ку -
Однаковісінько
Суть без по­жит­ку.
8
Дурний, хто, по­ми­лок ля­ка­ючись,
Не сміє бра­ти­ся до діла, -
Так, як би я не їв, ля­ка­ючись,
Щоб криш­ка в го­лос­ни­цю не влетіла.
9
Не пли­ве суп­ро­ти вітру
Запах квітів і ка­ди­ла, -
Але йде по всіх усю­дах
Добра сла­ва, добрі діла.
10
Навіть той, хто в приз­на­чен­ня вірить,
Все ж тру­ди­ти­ся му­сить постійно:
Адже ж ба­чиш і сам, що без тру­ду
Не го­рить і су­хеє поліно.
11
Не зви­кай утер­ти­ми стеж­ка­ми
Йти за дру­гим сліпо, як у дим,
Бо як ста­нуть пас­ту­хи вов­ка­ми,
Треба вівцям пас­ти­ся й са­мим.
12
Бережи маєток про чор­ну го­ди­ну,
Та віддай маєток за вірну дру­жи­ну;
А се­бе най­більше бе­ре­жи без впи­ну;
Та віддай май­но, і жінку, й се­бе за Вкраїну.
13
Гість, ди­тя, і цар, і жінка
Мають всі один зви­чай:
Є що чи не­ма - бай­ду­же,
Їм усе лиш дай та дай.
14
Хто ду­хом низький, не мішай­ся там,
Де є ви­со­ких тро­ни;
Таж чо­бо­та на го­ло­ву ніхто
Не надіва замість ко­ро­ни.
15
Та й глупі ж ті ба­га­тирі,
Що люб­лять спать на по­душ­ках!
Я спав лиш на однім пері,
І твер­до так бу­ло, що страх!
16
Щасливий той ба­гач подвійно:
Піч пов­на дров, огонь го­рить, го­го­че;
А в ме­не лиш од­но поліно,
Та й те горіть не хо­че.
17
Отрута є зле вив­че­на на­ука,
Отрута є нест­рав­ле­на їда;
Для бідних тру­та - взаїмна по­ру­ка,
Старому тру­та - жінка мо­ло­да.
18
Скупий - не пан своїх засіків пов­них,
А сто­рож, і прис­тав­ник, і не­вольник.
19
Книги - морська гли­би­на:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і тру­ду мав до­сить,
Дивнії пер­ли ви­но­сить.
20
Хто влас­но­го ума не має,
То з книг не вий­де ум йо­му;
Хто є сліпий на обі оці,
То що по дзер­калі йо­му?
21
Клониться де­ре­во, пло­дом об­тя­же­не;
Чесний, ро­зум­ний, і ти так кло­нись!
Висохле дре­во, бемізкії го­ло­ви
Зломляться, та не по­хи­ляться вниз.
22
Великі де­ре­ва ша­нуй,
Що плід да­ють і в спе­ку тінь;
А як і плід ча­сом хиб­не,
Чи ж тінь са­ма не є доб­ром?
23
Мухи сіда­ють на ра­нах,
Пчоли на квітах па­ху­чих;
Добрий все ба­чить лиш доб­ре,
Підлий лиш підле у дру­гих.
24
Як військо скли­кає тру­ба,
Так ан­гелів бо­жих скли­ка­ють
Сердечні сло­ва.
А в гуслі та флей­ти де гра­ють
І бра­та осуд­жу­ють - там
Приховок чор­там.
25
Лихвар і п'яни­ця -
Се два поб­ра­ти­ми:
Сам чорт поб­ра­тимст­во
Зв'язав поміж ни­ми.
26
На двоє сот­во­ре­но бо­гом ви­но:
Розумним на радість, на згу­бу дур­но­му;
Багатство - на двоє теж да­не во­но:
На доб­ро ми­ло­серд­ним, на згу­бу ску­по­му.
27
Як від лю­то­го та­та­ри­на,
Що шаб­лю­кою ма­ха,
Всі тіка­ють бе­зо­ружнії,
Так тікай ти від гріха.
28
Хто з всіми доб­рий хо­че буть,
Той швид­ко втра­тить доб­рий путь.
На мо­же при добрі той жить,
Хто хо­че злу й доб­ру слу­жить.
Бо, хтівши до­го­дить обом,
Він швид­ко ста­не зла ра­бом.
29
Від сло­на на ти­сяч п'ядей,
Від ко­ня на сто тікай,
Від во­ла на де­сять п'ядей,
Зла й на очі не ви­дай.
30