Шестикрилець [Катря Гриневичева] (fb2) читать постранично, страница - 47

гриміло гучно по небу. Буря йшла — кучерявила трави, котилася курним перевертом понад волинський шлях.

Військам велено відплисти лісами на схід, і вони ринули сірим звалом у прямоїзне русло стародреву. За ними рокотіли весняні громи — запалювали з обкапаних живицею ялиць огнисті віхи, ватри жалібні тому, що сам був весняним громом.

Падали накази, вози тягнули важко, шуміли в травах тисячі копит, немов обмотаних вогкою вовною.

Біля нашвидку збитих і покладених на віз смертних саней їхали чужі дружинники у своїх волосяних брунатних опанчах верх зброї, при мечах коротких, як ножі, немов вікінги з книг Едди, їх діди.

Дружинники несли свій стяг із розшитим чорним круком та насупленим напівом, із паузами твердими, як удари, проносили пісню на сон героєві, споминали ріг Гіялля — аз ним хвалу мечів, розсіяну поза смерть і тлінь.

Мелодія з малим засягом звуків росла суворо і скупо, з тону на тон, з інтервалу на інтервал, як слід музичній старовині. Це був ритуальний опровід героя, із загою про Гунді Гундігсбані, переможця демонів.

Згодом співці знизили голос до шепоту, що як гук металу гоготів із об'єднаних войовницьких грудей. Вони причитували стару пісню Велюспи про сумерки грядучих довгих зим, часи зрад і вбивчих булав.

Усюди, де тільки сльозив лісовий струмок або хочби капливець, порослий мохом, дружинники ставали враз і пили долонями воду на спомин вічних ловів і краси раїв Вальгали. Там князя-героя, що вів їх у країну лицарського подвигу, зливатимуть водою безсмертя, щоб міг побачити Одина, якого плащ — небо, наголовник — хмара.

Тоді ж, мов арфи многострунні, заплакали бояни у невперізуваних гребенних ризах до землі, у вінках омели над віщими брівми. Руками, піднесеними у жалібному пориві, вони кидали велетенську Романову тінь на всі віки народу. Славили князя-воїна, що вмер від ран, вічно молодий,— у святий день Чину, у розгарі задумів спочив.

Хвилинами вони змовкали нагло, підкошені тривогами майбуття, що запирали їм віддих у грудях. Оголошені, спотикалися тоді, як сліпці, у своїх доземних сорочках із сивого льону, аж знову в ритмі похоронних кроків, воєнного півтанку, тропоти — находили себе й нові слова для Пісні. А слова ці вістили непохитно, що сила героя остане всеціло в народі. І вдержить нарід сподавні межі, понесе ціннощі високо — кивот у раннє сонце.

І ще співали бояни, що душа народу — як гірська миса з каменя, з самородною водою, що з неї п'ють орли. Під кожний сумерк вода зникає до дна й божеська миса порожня по вінця, а кожним ранком чашечний камінь оцей знову гостить орлів, повний джерельним буртом по самі береги.

Гриміло ще. Над верховіттям у мідяних хмарах йшли на себе їздці з блиску та імли, громада духів у морі полум'я. Вони орали обрії коліссям огненних квадриг: розсипували золоті шприхи на поворотах небесної дороги.

Це було так, наче й там ішов жорстокий бій, як той, на землі, що родить смерть і нове життя,— творче ж хотіння чинить безсмертним.

КОМЕНТАРІ

До збірки Катрі Гриневичевої «Непоборні» увійшли вибрані оповідання й новели письменниці, повість «Шестикрилець». Книжка охоплює більшу частину спадщини письменниці, але, на жаль, далеко не вичерпує її творчого надбання, що склало б два томи (разом з листами, спогадами, статтями).

Твори письменниці розташовані в хронологічному порядку, відбивають основні віхи творчого шляху К. Гриневичевої. Вони подаються за авторськими виданнями із збереженням внутрішньої композиції збірок, а також за авторитетними прижиттєвими виданнями.

У коментарях до кожного твору подаються джерела публікації творів К. Гриневичевої, наводяться відомості про автографи, дається коментар до реалій.

Матеріали архіву Катрі Гриневичевої, що використані при підготовці цієї збірки, зберігаються в трьох установах: відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України — ф. 8, № 1—31 (автографи оповідань, новел «Дивна ніч», «Війна», «Кінь у заграві», «Коло хати», «Красний роман», «Листи», «Мак», «Мисалехова зустріч», «На жидівській могилі», «Поділена слава», «Причуд», «Тихою годиною», «У баби Мотрі», повістей «Шестикрилець», «Шоломи в сонці» та ін); у Центральному державному історичному архіві України у Львові (ф. 327, чт. № 1), де зберігається автобіографія письменниці, окремі листи до неї від різних осіб.

З опису упорядникові відомо, що у ВУАН, у США, зберігаються автографи творів К. Гриневичевої «Де липи цвіли», «Лист винної лози», листи Б. Лепкого за 1926—1937 pp., фото письменниці тощо. Опрацювання цих матеріалів дасть змогу підготувати повне видання художньої, літературно-критичної та епістолярної спадщини К. Гриневичевої.

В кінці книжки подано словничок архаїзмів та малозрозумілих слів