Пігмаліон. Свята Йоанна [Бернард Шоу] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (105) »
ДІЯ ПЕРША
Лондон. Ковент Ґарден[13] літнього вечора. Злива. Звідусіль лунають відчайдушні сигнали таксі. Перехожі поспішають сховатися від дощу під портиком церкви Святого Павла, що на Ринковій площі. Серед них ПАНІ зі своєю ДОЧКОЮ, обидві у вечірніх сукнях. Усі похмуро вдивляються у стіну з дощу, за винятком одного ПАНА. Він стоїть спиною до решти людей, цілковито захоплений нотатками, що їх поспіхом робить у своєму записнику. Годинник видзвонює чверть на дванадцяту.ДОЧКА (стоїть поміж центральними колонами портика, ближче до лівої). Я змерзла до кісток. І куди він заподівся, той Фреді? Уже двадцять хвилин, як пішов. МАТИ (стоїть праворуч від дочки). Двадцять — не двадцять, а таксі вже можна було взяти. ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ (праворуч від матері). До півдвенацяти й думать забудьте! Поки з тіатрів усі не пороз’їжжаюця, ніхто вам ніякої таксі не дістане. МАТИ. Як це не дістане?! Ми не можемо стояти тут до опів на дванадцяту! Яке неподобство! ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. Ну, шо ж тут, пані, зробиш… ДОЧКА. Коли б наш Фреді мав голову на плечах, то уже б давно взяв таксі під театром. МАТИ. Не його провина, що вільних таксі немає. ДОЧКА. Інші собі знаходять. Чому ж він не може?
ФРЕДІ, двадцятирічний юнак у вечірньому костюмі, дуже змоклому нижче колін, вбігає з-під дощу з боку Саусемптон-стріт і стає поміж ними, згортаючи мокру парасольку.ДОЧКА. Що, так і не знайшов? ФРЕДІ. Нема ніде й за жодні гроші. МАТИ. Ох, Фреді, цього не може бути… Треба було пошукати краще. ДОЧКА. Як це мені все набридло! Що ж нам, по-твоєму, самим іти й шукати? ФРЕДІ. Кажу ж вам, усі зайняті. Дощ полив так зненацька — усі кинулися ловити таксі. Я обійшов усе аж до Черинґ Крос і майже до Ладґейт-серкес — ніде немає! МАТИ. А на Трафальґарській площі? ФРЕДІ. Теж немає. ДОЧКА. А ти шукав? ФРЕДІ. Я дійшов аж до станції Черинґ Крос. Ви що, хотіли, щоб я вирушив у Гемерсміт? ДОЧКА. Шукав називається! МАТИ. Справді, Фреді, ти такий безпорадний! Піди ще раз; і без таксі не вертайся. ФРЕДІ. Але ж я весь змокну! ДОЧКА. А ми що ж? Чи нам стояти увесь вечір тут, на протязі, майже роздягненим? Що за свинство! Тобі на всіх наплювати, крім себе… ФРЕДІ. Та годі; іду вже, йду. (Розкриває парасольку й біжить у напрямку Стренда, але раптом зіштовхується з КВІТКАРКОЮ, яка теж поспішає сховатися від дощу, й вибиває у неї з рук кошика з квітами. Цей інцидент відбувається на тлі сліпучого спалаху блискавки та оглушливих розкотів грому). КВІТКАРКА. Ну, ти, Хреді, диви, куди сунеш! ФРЕДІ. Вибачте. (Чимшвидше відбігає). КВІТКАРКА (підбираючи розкидані квіти й укладаючи їх у кошик). Оце тобі й манери. Два букети хвіалків мені виваляв!
Сідає під колоною праворуч від ПАНІ й починає перебирати квіти. Привабливою її не назвеш. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній матроський капелюшок із почорнілої соломки, добряче припорошений лондонською курявою і навряд чи коли чищений. Волосся, яке давно варто
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (105) »
Последние комментарии
9 часов 6 минут назад
11 часов 10 минут назад
1 день 8 часов назад
1 день 8 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 18 часов назад