Волошин Максимилиан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

відкривати двері, я побігла слідом... Макс! Кидаюся назустріч, В’ячеслав перепиняє шлях. Я –

вправо, уліво, він увесь час виявляється між нами. Ми сміємося. Але наскільки необразливий цей

жарт? Пізніше я зрозуміла...

Якось увечері В’ячеслав звернувся до мене:

– Сьогодні я запитав Макса, як він ставиться до зростаючої між мною і тобою близькості, і він

відповів, що це глибоко його радує.

Я зрозуміла, що Макс сказав правду.

Незабаром я зрозуміла, що В’ячеслав любить мене. Я розповіла про це Лідії і про своє рішення

виїхати. Проте для неї усе вже давно стало ясним... Відповідь Лідії:

– Ти ввійшла в наше життя, ти належиш нам. Якщо ти підеш, залишиться – мертве... Ми обоє не

можемо без тебе.

Потім ми говорили втрьох. Вони висловили дивну ідею: двоє, злиті воєдино, як вони, можуть

любити третього. Подібна любов є початок нової людської громади, навіть початок нової церкви, де Ерос втілюється в плоть і кров. Природне моє питання було про Макса.

– Ні, тільки не він.

– Але я не можу залишити його.

– Ти повинна вибрати, – сказала Лідія. – Ти любиш В’ячеслава.

Так, люблю, але ця любов не така, щоб виключати з неї Макса!

Мати жахнулася: ні, ніколи – «тільки через мій труп»! Я написала Івановим. Тепер і мови не могло

бути про їхній приїзд до Богдановщини. Незабаром прийшла відповідь: вони знімуть будинок у

сільській місцевості в одній із західних губерній і будуть чекати на мене там...

…Я вирішила відправитися в Коктебель до Макса, але по дорозі, не повідомляючи маму, заїхала

до Іванових. У просторих сонячних кімнатах сільського будинку, овіяного свіжими запахами

полів, мої друзі здалися мені набагато молодшими. Вони поздоровішали, зміцніли.

Утішною здалася мені батьківська ніжність В’ячеслава! День пролетів, як блаженний сон, хоча

Віра, старша дочка Лідії від першого шлюбу, і її вихователька поставилися до мене відверто

недоброзичливо. Вісімнадцятирічна білява красуня Віра явно замінила мене в колишньому

«потрійному союзі».

Макс зовсім засумував... Ми і не припускали, що більше вже не зустрінемося...