Нащинский Даниил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Давид Нащинський (1758-1761), Самуїл Миславський (1759-1768), Тарасій Вербицький (1768-

1774), Никодим Панкратьєв (1774-1775), Касіан Лехницький (1775-1784), Варлам Миславський

(1784-1791), Ієронім Блонський (1791-1795) і останній у ХVІІІ ст. ректор – Феофілакт Слонецький

(1795-1803). На поч. ХІХ ст. і до перетворення Київської Академії у 1817 р. в Київську семінарію,

її ректорами були Іриней Фальковський (1803-1804), Іакінф Лагановський (1804-1813) і останній

ректор Київської Академії – Іоасаф Мохов (1814-1817).

ІНШИЙ ЖИВЕ ЛИШЕ ПО СМЕРТІ, з повісті Г. Вовка «Мед з каменю»

Небавом з правого боку показалися готикоподібні куполи собору Петра і Павла, дзвіниці й церкви

над брамою монастиря.

– А хто тут за ігумена?

– Пам’ятаю, коли ще я співаком супроводжував блаженної пам’яті імператрицю Єлизавету

Петрівну на прощу до Києва, то настоятель його, забув який це, був допущений до її руки, і вона

дала йому чин архімандрита. А зараз там Давид Нащинський.

– Мо, що був у Київській академії за ректора?

– Той. Здібно вчився в чужих землях. Потім все воював з наставниками, які скаржилися владиці,

що він їх морить голодом.

...Ось покої архімандрита.

Давид Нащинський зустрів мандрівника (Сковороду Г. – авт.) як старого знайомого.

– Чув за вас, доміне. Одні називають вітром, інші юродивим, треті вічним спудеєм, мандрівним

дяком. І, напевно, з останніми я погоджуюся. Ліберія, фарбована порохом та сонцем, шкіряна тека,

яко в бурсака. Обличчя стомлене, ось-ось замиркуєте під вікном.

– Кожний під своєю зіркою. Одна світить яскраво, друга слабше.

– А все ж дарує тепло.

...Архімандрит зітхнув і сказав:

– Наші гріхи, і за них доведеться покутувати.

– А що, ваші постриженці знайшли тут обітовану гавань?

– Не знаю, доміне, але прошу Всевишнього на поміч. Давид схопився з місця і вийшов у другий

покій. За кілька хвилин повернувся, тримаючи товсту книгу.

– Ось познайомтеся, – і подав гостеві.