Дьяченко Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

найбільшої «сценічності» – тобто пристосування до звичних для публіки і добре сприйманим нею

стандартів – п’єси були зручні для стереотипного виконання і насаджували ремісництво в

акторській грі.

НЕ ВГОДИВ, з книги О. Островського «Статті про театр. Записки. Промови»

І Снєткова, і Владимирова рано покинули петербурзьку сцену, і прем’єршею залишилася

Струйська. Це була артистка зовсім особливої властивості: вона не вміла ходити, не вміла стояти,

– у неї макітрилася голова, і вона ловила то тією, то іншою рукою кого-небудь, аби утриматися і

не впасти; вона не вміла читати змістовно, розділові знаки не мали для неї ніякого значення.

Тому, що актриса, яка грає в імператорському театрі перші ролі, не вміє змістовно читати, –

цьому, звичайно, не всякий повірить, я й сам би ніколи не повірив, якби не переконався в тому на

власному досвіді.

Драму «Василина Мелентьєва» я ставив у Петербурзі сам; царицю Ганну грала Струйська, і мені

довелося проходити з нею цю роль. Я справді вирячив очі, коли вона почала читати свої монологи,

і як я не бився, а граматичного змісту в читанні добитися від неї не зміг, так і махнув рукою,

віддавши виконання ролі на її волю.

І що ж? Під час спектаклю вона щось читала замість моїх віршів, щось робила на сцені, і гра її

не викликала незадоволення; публіка навіть схвалювала.

…Вона була якась не жива, нічого не знала, нічого не бачила в житті і тому не могла ні

зрозуміти, ні зобразити ніякого типу, ніякого характеру і грала постійно себе. А сама вона була

особа не дуже цікава: холодна, обмежена, неосвічена, вона не могла внести на сцену розуму і

відчуття понад ту нікчемну частку, яка була потрібна звичайним вульгарним водевільними

ролями.

Знайшлися постачальники і для цієї прем’єрші: частково – Дяченко, а частково – Крилов писали

п’єси якраз за міркою її талану.

…Знайшлася і публіка, якій така актриса могла подобатися; знайшлися й критики, які її

схвалювали.

ВИВЧАЮТЬ В ТАТАРСТАНІ, із звіту кафедри російської й зарубіжної літератури Єлабузького

державного педагогічного інституту

В рамках проблеми вивчення маловідомих і забутих імен російської літератури працює весь склад

кафедри. Так, професор Н. М. Валєєв, доцент С. І. Грахова, старший викладач Г. Н. Хабібуліна

продовжують вивчення творчості відомого в ХIХ столітті, але пізніше забутого письменника

купецького походження Дмитра Івановича Стахєєва, а також єлабужця-вченого Капітона

Івановича Невоструєва.

Професор А. І. Разживін продовжує роботу в рамках дослідження російського передромантизму.

Ним перевидані праці літераторів початку XIX століття А. Х. Востокова і Д. Е. Кашкіна,

досліджується творчість Н. М. Кугушева, Н. А. Цертельова, М. П. Загорського, Н. А. Львова й

інших поетів.

Область наукових інтересів старшого викладача кафедри І. М. Вєрьовкіної – творчість

письменника пушкінської пори Олександра Ардаліоновича Шишкова.

Асистент О. О. Дєготьков в рамках дисертаційного дослідження звернувся до творчості

драматурга 1860-х років Віктора Антоновича Дяченко.

ЦВИНТАР «ВПОРЯДКУВАЛИ» БУЛЬДОЗЕРАМИ, з розвідки А. Акіньшина «Храми

Воронежчини»

У 1808 р. була побудована Вознесенська церква, яка й дала офіційне ім’я цвинтарю. Проте воно

практично не вживалося, всі городяни знали цвинтар як Чавунний. Не тому, що місцевість

прилягала до залізниці, або «чавунки», – її ще тоді не було, – а тому, що храм будувався на

пожертвування багатого купця Самуїла Микитовича Мещерякова, якого за величезну фізичну

силу прозвали «Чавунним».

…Церква святого Самуїла була менших розмірів, без дзвіниці і зовнішнім виглядом схожа на

довгий напівовальної форми будинок. Біографічних відомостей про благодійника Самуїла

Мещерякова, на жаль, я не відшукав. Можливо, пізніше він переїхав до Києва: там теж була

церква, побудована на його засоби і відома як Чавунна.

…У XIX ст. Чавунний цвинтар став одним з найбільших у Воронежі. Тут за століття з чвертю

поховали тисячі воронежців. Серед них були і ті, чиї імена добре відомі любителям старовини:

учасники Вітчизняної війни 1812 р. полковник Михайло Матвійович Петров (1780-1858),

підполковник Олексій Іванович Самбурський (1788-1862), генерал-лейтенант Аполлон

Никифорович Марін (1789-1873), літератор Віктор Антонович Дяченко (1818-1876)).

…Вознесенську церкву