Убиенные революцией Том 1 [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 4

class="book">– Я, – говорить, – Ксенечко, піду, Господь зі мною, – між вами може любов буде. Як, – уточнює, –

ви на лежанку ляжете, ти з нього чоботи зніми. Чоловік, – на них не наперешся...

А хміль-то грає. Валентин себе за волосся хапає, крутить його.

– У мене, – говорить, – видіння. Я як вип'ю – у мене видіння. Ось бачу я – ти, Ксенія, мертва, обличчя в тебе огидне. А я піп – за твоєю труною іду і кадилом махаю.

І тут він, звичайно, голос підняв. Ну, не більше чим жінка, вона-те. …Вона вже й кофтинку ніби

ненароком розстебнула.

– Не кричіть, Валентину Івановичу, – шепоче, – не кричіть, хазяї почують...

Проте хіба зупиниш, коли йому гірко зробилося?

– Ти мене скривдила, – плаче Валентин й хитається, – ой, люди-змії, чого захотіли, душу купити

захотіли... Я, – говорить, – хоч і байстрюк, та дворянський син... чула, куховарко?

– Я вам ласку зроблю, Валентине Івановичу...

– Пусти. – Встав і двері розчинив. – Пусти. У світ піду.

Ну, куди йому йти, якщо він, голуб, п'яний. Впав на постіль, обблював, вибачите, простирадла й

захропів, раб божий. А Морозиха вже тут як тут.

– Користі не буде, – каже, – давай винесемо.

Винесли баби Валентина на вулицю й поклали у підворітті. Повернулися, а господарка вже чекає в

очіпку й багатющих кальсонах; куховарці зауваження робить.

– Ти ночами чоловіків приймаєш…. Завтра ж зранку отримаєш розрахунок і геть з мого чесного

будинку. У мене, – говорить, – дочка-дівиця в родині...

До синього світанку плакала баба в сінях, скиглила:

– Бабусю Морозихо, ой, бабусю Морозихо, що ти зі мною, з молодою бабою, зробила? Себе мені

самій соромно, як я очі на божий світ підніму, і що я в ньому божому світові, побачу?

Плаче баба, скаржиться…

– Помилка вийшла, – відповідає їй Морозиха, – нам чоловік був потрібен простіший, нам би

Митька покликати…

МЕРЗОТНА РОБОТА ВБИВСТВА, з книги І. Бабеля «Кінармійський щоденник 1920 року»

Білів. 14.7.20

Франк Мошер. Збитий льотчик-американець, босий, але елегантний, шия, як колона, сліпуче білі

зуби, костюм в маслі і багні. З тривогою питає мене, невже я скоїв злочин, воюючи з радянською

Росією.

...Ой, як запахло Європою, кафе, цивілізацією, силою, старою культурою, багато думок, дивлюся, не відпускаю.

Лист майора Фонт-Ле-Ро – в Польщі погано, немає конституції, більшовики сильні, соціалісти в

центрі уваги, проте не у владі. Треба вчитися новим способам війни.

Що говорять західноєвропейським солдатам? Російський імперіалізм, хочуть знищити

національності, звичаї – ось головне, захопити всі слов'янські землі, які старі слова. Нескінченна

розмова з Мошером, занурююся в старе, розтрусять тебе, Мошер... Лукавить Мошер чи ні –

гарячково добивається, що таке більшовизм. Сумне і солодке враження.

26.7.20. Лешнюв

Україна у вогні. Врангель не ліквідований. Махно робить набіги в Катеринославську і Полтавську

губернії. З'явилися нові банди, під Херсоном — повстання.

Чому вони повстають, короткий комуністичний піджак?

Хотин. 27.7.20

Від Радзивілова – нескінченні села, вершники, які мчать вперед, важко після безсонної ночі.

Хотин – те саме село, де нас обстріляли. Квартира – жахлива – убогість, баня, мухи, статечний, покірливий, стрункий мужик, пройдисвітка баба, нічого не дає, дістаю сало, картоплю. Живуть

безглуздо, дико, кімнатка і міріади мух, жахлива їжа, і не треба нічого кращого – і жадність, і

огидне облаштування житла, ...і шкіри, що смердять на сонці, грязь без кінця дратує.

Був поміщик – Свєшников, розбитий завод, розбита садиба, величний остов заводу, червона

цегляна будівля, ...алеї, вже немає сліду, мужики байдужі.

У нас шкутильгає артпостачання, втягуюся в штабну роботу – мерзотна робота вбивства. Ось

заслуга комунізму – немає хоч проповіді ворожнечі до ворогів, окрім, хіба що, до польських

солдатів.

Привезли полонених, одного абсолютно здорового ранив двома пострілами без всякої причини

червоноармієць. Поляк корчиться і стогне, йому підкладають подушку.

Убито Зинов’єва, молоденького комуніста в червоних штанях, хрипи в горлі і сині повіки.

...Ночую в смердючій дірці, званій двором. Не сплю допізна, заходжу до штабу, справи з

переправою не блискучі.

Пізня ніч, червоний прапор, тиша, спраглі до жінок червоноармійці...

У ПОШУКАХ СЕКСУ, зі спогадів І. Бабеля «Мій перший гонорар»

Туман весняної задухи заганяв мене знову на горище, в ліс почорнілих пнів, осяяних місяцем.

Мені