Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Слог хороший, но действие ГГ на уровне детсада. ГГ -дурак дураком. Его квартиру ограбили, впустил явно преступников, сестру явно украли.
О преступниках явившихся под видом полиции не сообщает. Соглашается с полицией не писать заявление о пропаже сестры. Что есть запрет писать заявление ранее 3 дней? Мало ли, что кто-то не хочет работать, надо входить в их интерес? Есть прокуратура и т.д., что может заставить не желающих работать. Сестра не
подробнее ...
пришла домой и ГГ отправляется в общественную библиотеку, пялясь на баб. Если ГГ и думает, то головкой ниже пояса. Писатель с наслаждением описывает смену реакции на золотую карту аристо. Диалоги туповатые, на уровне ребёнка и аналогичным поведением. История драки в школе с кастетами и войнами не реально глупая. Обычно такие тупые деологи с полицией, когда один сознаётся в навете оканчивается реальным сроком. Когда в руки ГГ попали вымогатели с видео сестры, действия ГГ стали напоминать дешевый спектакль. Мне данный текст не понравился, сказочно глупый.
мені повстає нехіть до нього. Це було щось противне тому, що я передбачав, але ж — не знаю, як і чому — його видима приязнь до мене скоріш докучала й разила мені. Ступнево ці почуття докуки й відрази виросли в гарячу ненависть. Я уникав цієї звірини: певне, почуття сорому та пам’ять про мій давніший жорстокий учинок не дозволяли мені фізично її скривдити. Протягом кількох тижнів я ні разу не вдарив її, не вчинив ніякого іншого насильства, але помалу — дуже помалу — я дійшов того, що дивився на неї з невимовною огидою і мовчки тікав від її нелюбої присутности, мов від дихання чуми.
Що, безперечно, підсилило мою ненависть до животини, так це моє відкриття вранці, привівши його додому, що він, як Плутон, не мав одного ока. Навпаки, цей факт ще додав йому повабу в очах моєї дружини: їй, як я вже казав, в вищій мірі була властива та гуманність чуття, що колись була і моєю характерною рисою, [джерелом багатьох простих та чистих радощів].
Та що більше зростала моя відраза до цього кота, то, здавалось, міцніла його приязнь до мене. Він ходив за мною слід у слід з такою упертістю, що нелегко її з’ясувати читачеві. Де б я не сів, він розляжеться було під стільцем або ж вискочить мені на коліна, в’язнучи до мене з своїм огидним милуванням. Коли я вставав іти, воно опинялось мені між ногами і таким способом замалим не валило мене додолу або ж, чіпляючись своїми довгими й гострими пазурями за одежу, видиралось мені таким робом на груди. Під таку пору мені кортіло знищити його одним ударом, та я таки стримувався від цього, почасти з пам’яти про мій давніший злочин, але найбільше — хай уже зразу признаюся — з абсолютного жаху перед цією твариною.
Це не був певне жах перед фізичним злом — а одначе, я затрудняюся визначити його якось інакше. Мені майже сором признати — так, навіть у цій камері смертника мені майже сором признати ― що жах і боясть перед цією твариною зміцніли в мені від однієї химери — найчистішої химери, яку тільки можна собі уявити. Дружина не раз звертала мою увагу на характер згадуваного уже знаку білої шерсти, що становив єдину видиму одміну між цією дивною звіриною та тією, що я був убив. Читач пригадає, що цей знак, хоч і великий, був зразу дуже невиразний, але ступнево — ступнями майже неслідними, так що розсудок мій довго силувався відкинути це, як фантазію — він набрав нарешті чіткої виразности обрису. Це став тепер образ речи, що її я жахаюсь назвати — що за неї я над усе ненавидів і боявсь, і хотів би позбутись цієї страшної істоти, коли б тільки смів, — це був тепер, кажу, образ огидної — примарно-жахної речи — образ шибениці! ― О понуре, грізне знаряддя жаху і злочину — конання і смерти!
І направду тепер я був нещасний — поза межами суто людського нещастя. Безтямний звір, що такого ж я зневажливо знищив, безтямний звір завдавав мені — мені, людині, сотвореній на подобу Вищої істоти — таких незносних терпінь! Боже! ні дні мої, ані ночі не благословлялись тепер спокоєм! Удень це створіння не лишало мене в самоті й на мить; а вночі я схоплювався що-години, пробуджуючись від невимовно жахливих снів, щоб відчути чиєсь гаряче дихання на своїм лиці, чиюсь страшенну вагу — цього втіленого Кошмару я негоден був з себе скинути — що навік мені налягла на серце!
Під гнітом таких тортур заник у мені всякий залишок доброго. Лихі гадки стали єдиним мені товариством — найчорніші, без міри лихі гадки. Химерність мого звичайного настрою виросла в ненависть до всього світу, до всього людського роду; і для частих моїх, раптових і непогамовних, вибухів лютости, що на їх волю я сліпо тепер віддався, моя безодмовна дружина — нещасна — стала найзвичайнішою, найпокірнішою жертвою.
Одного дня ми пішли удвох за якимсь господарським ділом до льоху, під тим старим будинком, де через нашу бідність мусили жити. Кіт пустився за мною по крутих сходах і заледве не скинув мене сторч головою униз, розлютивши цим до нестями. Замахнувши сокирою й забувши в гніві той дитинний страх, що доти спиняв мою руку, я намірився був на тварину; цей удар, звичайно, був би їй фатальним, коли б тільки впав, куди я націлив. Але його запинила рука моєї дружини. Розлютившись цією перешкодою, я зробивсь навісніший демона; враз увільнив я од неї свою руку і з маху загнав їй сокиру в череп. Вона, як стояла, так і впала мертва, без єдиного стогону.
Довершивши це потворне вбивство, я зразу й цілком розважно заходився ховати тіло. Я знав, що не можу винести його з дому ні вдень, ні вночі без риску, що це помітять сусіди. Багато планів зійшло мені в мисль. Один час я був думав порізати труп на дріб’язок та знищити його вогнем. Далі рішив був викопати могилу в долівці льоху. То знов міркував укинути його до колодязя в дворі або ж запакувати звичайним способом у ящик, ніби крам який, та й покликати носильника, щоб забрав його з дому. Кінець-кінцем я натрапив на те, що видавалось мені слушнішим за всі інші наміри: я рішив замурувати тіло в льоху, так як, кажуть,
Последние комментарии
7 часов 23 минут назад
15 часов 23 минут назад
1 день 6 часов назад
1 день 9 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад