Золотий маг. Книга 1. Зерно [Микола Олександрович Бакума] (fb2) читать постранично, страница - 192

посиленим якостям власним та жертв, стали вождями, королями, імператорами й зібрали для Господаря величезні армії. Ось ці армії і прийшли підкорювати Тротс та сусідні держави. Була кривава війна. Загинули мільйони людей. І тільки завдяки древнім магам, древнім народам і невеликому втручанню Богів вдалося перемогти у цій війні. Але дуже страшною ціною. Напівбог був убитий. Ну як убитий… Змогли знищити тільки його тілесну оболонку, а його самого забрали Боги і мали вбити. Ну, суть не в цьому. Господар точно так само, як і простих людей, наділяв Чорної Зіркою і магів. І виходили дуже сильні маги. Причому в якості жертв для ритуалу вибиралися інші маги. Тоді маг-володар Чорної Зірки отримував магічні таланти своїх жертв. Ніби забирав собі їх Зерна. Так з простих середніх магів створювалися видатні маги, які мали таланти у багатьох видах магії. Коли ви мені розповіли про цього Некроманта і про те, що у нього з’явилися здібності, яких не було раніше, я й згадав про Чорну Зірку. І ось ви самі бачите. Найстрашніше підтвердилося.

— Але ж цього напівбога, який був Господарем, вбили Боги, як ти сам сказав, — запитав Атавхаї. — Як у Вілі Аррато могла з’явитися ця Зірка?

— Цього я не знаю. Але боюся, що якщо в одного вона з’явилася, то може з’явитися або вже з’явилася і в інших. А це, повірте, проблема страшніша за можливий напад Темних. Так що у нас з вами з’явилася нова загадка, яку треба вирішити якомога швидше.

— Багукхане, але може все не так страшно? Може, цей Вілі знайшов десь записи з ритуалом і зміг його провести? З ним ми ж впоралися.

— Я не чув, щоб простий смертний міг провести цей ритуал. Адже хтось йому дав можливість викликати бойового демона. І кудись повинен був привести портал, через який він збирався втекти.

— Вмієш ти заспокоїти, — огризнувся Атавхаї. — Будемо тепер ще й цю проблему вирішувати. Але…

Він не встиг договорити, як в палату увірвалася зла Магістр Целмаліт. Вона побачила на підлозі тліючу пентаграму з тілом Некроманта і вже хотіла кричати на них, але Хранитель її випередив.

— Все, все, Целмаліт. Ми закінчили. Можеш надсилати своїх, щоб прибрали.

— Я так цього не залишу. Я завтра все розповім директору Хегану! — І подивившись на Ніка та Атавхаї, розсердилася ще більше. — І навіщо я вмирала, рятуючи вас двох? На вас уже й лиця немає. Негайно випили ліки і спати! Мені ще завтра цілий день над вами працювати.

Щоб не злити ще більше Магістра, Нік та Атавхаї випили всі ліки і настоянки, які вона принесла.

Думки почали плутатися. Подіяло лікувальне зілля, яке йому дали. Нік насилу озирнувся на всі боки. Палату госпіталю магічною Школи заливала нічна темрява, що розривалася невеликими колами світла від палаючих масляних ламп. Біль у плечі потрохи стихала. Поруч з ним на зсунутих ліжках лежав поранений демон. Він руками підтримував живіт. На білих бинтах з’явилися червоні плями крові, але не дивлячись на біль, він про щось голосно сперечався з Хранителем. Нік чув слова, але зрозуміти їх вже не міг. На підлозі, в центрі пентаграми, лежав мертвий маг з розпоротим горлом. Як же багато всього сталося. Адже ще півроку тому про таке Нік міг, хіба що, прочитати в забавних фантастичних книжках. Очі злипалися. Зілля вступало в свої права. Втомлений від останніх подій мозок видавав за сон картинки з такого спокійного недалекого минулого.