Шість головоломок для дона Ісидро Пароді [Хорхе Луїс Борхес] (fb2) читать постранично, страница - 3

неабиякі таланти розтринькав у найгидотнішому з-поміж занять — у порожній балаканині. Відволіктися від цієї спокусливої згуби, як мені здається, нам допоможе ще один персонаж — Пардо Салівасо, потужна і яскрава літературна віньєтка-маргіналія, що вкотре доводить нам неймовірне розмаїття стилістичної вправності Орасіо Бустоса.

Але не все аж настільки квітуче. Витончений критик, що зачаївся в найглибших нетрях моєї душі, не може оминути мовчанкою яскраві, виснажливі та невиправдано щедрі, безмежно спонтанні мазки; ці густі зарості закривають від ока та кидають тінь на ясні лінії Парфенону…

Скальпель, що іноді заміняє ручку в руках нашого сатирика, виявляється не таким небезпечним, коли мова заходить про дона Ісидро Пароді. Начебто ненароком автор творить для нас портрет дорогого нашому серцю істинного креола, образ, гідний зайняти почесне місце поруч з найвидатнішими творіннями, що становлять наш спадок, — дель Кампо^[22], Ернандеса^[23] та інших жерців фольклорної гітари, серед яких найвище стоїть автор «Мартіна Ф’єрро».

А в хроніці кримінальних розслідувань саме донові Ісидро належить честь стати першим детективом в ув’язненні. Хоча критик, безперечно, повинен вказати на низку явних та прихованих паралелей, якщо тільки сам він наділений справді гострою інтуїцією. До прикладу, кабальєро Огюст Дюпен^[24], не виходячи зі свого кабінету в домі на Фаберже в паризькому Сен-Жермені, допоміг затримати винуватця трагедії на вулиці Морг; князь Залеський, усамітнившись у моторошному замку, вибудовує плани і знаходить способи відшукати коштовний камінь і музичну скриньку, амфори і саркофаг, шлях до ідола в подобі бика, розкриваючи таким чином лондонські загадки; Макс Каррадос не спроможний вийти за межі своєї портативної в’язниці — власної сліпоти^[25].

Ці, по суті, нерухливі, неповороткі детективи, зацікавлені voyageurs autour de la chambre^[26], певною мірою провіщають з’яву нашого Пароді; мені очевидно, що саме такий персонаж мав народитися у цій ніші в процесі розвитку детективного жанру. Але заслуга його відкриття, його trouvaille^[27] — це подвиг або тріумф аргентинців, і я не можу не підкреслити, що це сталося завдяки докторові Кастильйо^[28].

Нерухомий спосіб життя Пароді — це надзвичайно місткий символ нічим не поневоленого інтелекту, і він повністю викриває безглузду суєту суєт, що охопила своєю лихоманкою цілу Північну Америку, — суєту, яку в’їдливий та проникливий розум міг би порівняти з метаннями білки з усім відомої байки…

Але думаю, що я вже трохи надужив терпіння мого читача. Що ж, неймовірні пригоди користуються нині більшою повагою, ніж розмірковування уголос. А тому настав час прощатися. Досі, мій друже, ми йшли нога в ногу; а зараз я залишаю тебе на самоті з цією книжкою.

Хервасіо Монтенегро,

член Аргентинської академії літератури

Буенос-Айрес, 20 листопада 1942 р.

О. Бустос Домек

Нижче ми публікуємо короткий біографічний нарис, написаний педагогом сеньйорою Адельмою Бадольо^[29]:

«Доктор Оноріо Бустос Домек народився в містечку Пухато (провінції Санта-Фе) у 1893 році. Переїхавши разом з батьками до міста Росаріо (це щось на кшталт нашого аргентинського Чикаго^[30]), він опанував там надзвичайно цікаву програму початкової школи. У 1907 році на сторінках місцевих газет уже було надруковано перші оповідання юного улюбленця муз, хоча ніхто не уявляв, наскільки він насправді юний. До цієї епохи відносять твори: «Ванітас^[31]», «Успіхи поступу», «Блакитна й біла Батьківщина^[32]», «До Неї», «Ноктюрни». У 1915 році він прочитав у Балеарському центрі перед вишуканою публікою свою «Оду до “Елегії на смерть батька” Хорхе Манріке», і цей виступ приніс йому голосну, але не надто тривку славу. Того ж року було опубліковано твір «Громадянин!» — текст вельми ґрунтовний, але, на превеликий жаль, зіпсований галліцизмами^[33]; це можна пробачити з огляду на вкрай юний вік автора і загальний рівень нашої вітчизняної культури.

У 1919 році виходить збірка «Фата Моргана» — витончений непотріб; та все ж у її завершальних піснях вгадується потужний голос автора творів, виданих у майбутньому: «Будемо говорити точніше!» (1932) та «Між книг і паперів» (1934). Під час інтервенції Лабруна^[34] його спочатку призначили інспектором освіти, а потім адвокатом у справах бідних. Саме ці роки, коли він покинув ніжні обійми батьківського дому і зустрівся із суворою дійсністю, дали йому досвід, завдяки якому його твори наповнилися високим моральним змістом. Відзначимо ще кілька наступних