cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
проводжали наших друзів. Васьці здалося, що Жабенція навіть плаче, дивлячись на нього. Він так знітився, що ледь не зав’язав вузлом свого хвоста.
Опанасик, напевне, поспішав на карнавал, і тому плив дуже швидко. Цьому всіляко сприяла прозора вода очищеного Озера, і гарний, святковий настрій.
Через деякий час показався знайомий берег. Опанасик визирнув із води подивитись, чи немає на березі диких тварин, які могли б з легкістю проковтнути наших мандрівників.
— Все чисто, — сказав він, — виходьте на берег і швиденько ковтайте збільшувальні пігулки.
«Пройдисвіт» вилетів на пісок. Щоправда, піщинки були більш схожі на каміння. Ще раз озирнулися навколо, дістали подарунок П’явки-Відьм’явки і вийшли нагору.
Не встиг Васька закрити двері «Пройдисвіта», як почувся неймовірний гуркіт і з трав’яного лісу вискочив волохатий динозавр.
— Ой, лишенько! — перелякався Карасик-Опанасик. — Це ж Щуряка-Злодіяка.
Тепер і друзі розгледіли, що то не динозавр, а величезний щур.
— Ковтайте пігулки! — не розгубився Сашко.
Щуряка летів як навіжений. Від стукоту його лап аж вуха позакладало, його очі наливались кров’ю, і голосно капала слина із величезної пащеки. Та враз підлі кулінарні сподівання щура розсипалися, маска радості злетіла з пики, очі вилізли з орбіт, та всі чотири лапи почали шалено гальмувати.
— Няв! — хвацько крикнув Васька і ринувся на Щура, збільшуючись на очах. У того від несподіванки замакітрилося в голові. Він збирався добре пообідати, а тепер сам невідворотно перетворювався на обід.
Боба і Сашко також збільшилися й підтримали товариша:
— Лови його, лови!!!
Щур із диким писком підстрибнув, крутнувся в повітрі й щосили дременув у траву. Васька висів у нього на спині. За мить обидва зникли в заростях, почувся лемент, стогін, тріск, і наразі все стихло…
Через кілька хвилин із трави вийшов Васька із щурячим хвостом у зубах.
— Ти що, вже його з’їв? — здивувався Боба.
Васька сердито глипнув на нього й виплюнув хвоста на пісок. Опанасик, який спостерігав за всім із безпечної відстані, булькнув під воду. Натомість Тритон-Батон виповз на берег до хвоста і обережно його понюхав. Потім, із надією поглянувши на друзів, пірнув у воду.
— Утік, — знічено пояснив Васька. — Встиг залізти в нору. Лише хвоста відірвав.
— Не переживай, — відповів Сашко. — Я чув, що пацюки несмачні.
— А що ж тепер їсти? — похмуро запитав Васька, і тишком зиркнув на карасика, у якого моментально настовбурчились плавники. — Це ж тепер друзі, а друзів не їдять.
— Кинь цю звичку — жерти когось, а хвоста подаруй тритонам, — сказав Боба. — Бачу, він їм подобається.
І справді, тритони, ласо облизуючись, позирали на хвіст. Васька схопив його і жбурнув в Озеро:
— Беріть, будете Щуку-Злюку ним лякати або холодець зробите.
— Карасику-Опанасику, тритончики, друзі, дякуємо вам за все. «Пройдисвіта» ми візьмемо із собою, а ви бережіть своє Озеро, — Сашко схвильовано помахав рукою тритонам та карасику.
— Це вам спасибі. Приходьте на наступний карнавал, — Опанасик з тритонами високо вистрибнули з води і, як справжнісінькі дельфіни, попливли на своє свято.
— …Сашко! — почулось здалеку. Це бабця Соня шукала свого онука. Сашко хутко поклав в кишеню «Пройдисвіта» із піщинкою гіперпростору, чарівні пігулки, зібрав свою вудку, і мандрівники швиденько рушили додому.
— Не знаєш, чому Злюка залишилась живою? — Васька штурхонув Бобу.
— Щоб карасі не спали, — відповів той і побіг поруч із Сашком.
Последние комментарии
1 час 25 минут назад
2 часов 58 минут назад
6 часов 51 минут назад
6 часов 55 минут назад
12 часов 16 минут назад
1 день 23 часов назад