Долина джерел [Валерій Олександрович Шевчук] (fb2) читать постранично, страница - 99


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

спустила листки.

Легкий морозець перейшов через тіло: стало йому холодно. Дощ тарабанив об піддашок за вікном і все більше закропував шибки.

Метлинський узяв стосик списаного паперу і вкляк біля грубки. Відхилив дверці і почав всовувати один за одним листки. Підпалив і дивився, як корчаться, чорніють і пропадають рядки та слова. Простяг до вогню сухі, сині руки й грівся.

Вогонь загас, лишивши після себе покручені темні смужки. На них проступали ще літери й навіть окремі слова — бронзуватий слід на чорному тлі. Він поворушив коцюбою, і смужки розпалися на дрібні клаптики сажі.

Звівся й підійшов до валізи. Вийняв пістолет, сів у крісло і, звівши курок, спокійно й без найменшого хвилювання натиснув на спуск.

Переляканий служка влетів у кімнату. Просто перед ним сидів у кріслі Метлинський, в руці його ще димів пістолет, а груди були залиті кров’ю.

— Я, здається, не поцілив,— сказав він крижаним тоном.— Будь ласка, покличте доктора Руданського.

Микола Костомаров почув про самогубство Метлинського, тільки-но приїхав до Ялти. Він одразу подався до лікарні й попросив доповісти про себе головному лікареві. Незабаром у дверях з’явилася широкоплеча постать із козацькими вусами. Видно було, що лікар не одну ніч не спав,— коло очей йому проклалися сині кола.

— Я професор Костомаров,— звівся назустріч йому Микола Іванович.

Його утла рука потонула у великій і теплій лікаревій.

— Дуже радий, — сказав Руданський.— Ви, напевне, щодо Метлинського.

— Це мій давній колега й приятель,— сказав Костомаров.— Чи не зміг би я з ним побачитися?

— Поки що ні,— Руданський зморено сів на стілець.— Я роблю все, щоб його врятувати, але моя сила невелика.

— Йому погано?

— Дуже погано,— Руданський звів втомлені очі, і вони дивилися якийсь час один на одного.

— Чи не міг би я чимось допомогти?— тихо спитав Костомаров.

Але допомоги вже не потребувалося. Метлинський розплющив у цей час очі й побачив великого білого птаха, що летів до нього просто зі стелі. Мав той птах великі зелені очі, а крила його срібно сяяли. Метлинський згукнув вражено й почув, як далеко-далеко хтось заспівав ту саму пісню, яку колись чув він від темнокосої красуні. Він побачив і ту красуню, вона також мала крила й зелені очі. Співала, і солодкі дзвенькотливі звуки заповнили світ.


Примітки

1

Дажбог — поганський бог слов’ян. Тут ідеться про слов’янські племена.

(обратно)

2

Пороки — тарани.

(обратно)

3

Мандатор — урядник в австрійській державі до революції 1848 року.

(обратно)

4

Процесія складається з двох підсвічників, хрестів та хоругов.

(обратно)

5

Паус — пляшечка з вином чи молоком.

(обратно)