Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок [Роберт Шеклі] (fb2) читать постранично, страница - 2

Фрей-хоффа Сент-Джона, свого заможного, огидного сусіда з Ларчмонтсу, високого, елегантного, бадьорого й натренованого завдяки веслуванню на байдарці. Вигляд у Сент-Джона був чудовий, а прижмурений погляд його очиць надто часто зупинявся на білявій красуні Адель.

— Тобі нізащо це не вдасться, Стіві, дитинко, — провадив Сент-Джон.

— Може, й так, — спокійно відповів Бакстер. — А ти, гадаю, сподіваєшся, що це вдасться тобі?

Сент-Джон підморгнув і за звичкою почухав носа вказівним пальцем. Він кілька тижнів натякав на спеціальну інформацію, яку начебто роздобув у продажного контролера Земельних перегонів. Ця інформація мала значно підвищити його шанси під час перетину району Мангеттена — найбіднішого і най-небезпечнішого урбаністичного утворення в світі.

— Облиш це, Стіві, дитинко, — найогиднішим своїм тоном правив своєї Сент-Джон. — Облиш, і я, можливо, зароблю для вас це майно. Що ти скажеш на це, пуцьвірінку?

Бакстер помотав головою. Не вважав себе сміливцем, та волів би радше вмерти, ніж прийняти милість від Сент-Джона. І в будь-якому разі все вже не могло залишатися таким, як раніше. Згідно з прийнятим минулого місяця «Додатком до Закону про розширення сімей» Стів тепер був зобов'язаний прийняти трьох неодружених двоюрідних сестер із тіткою-вдо-вою, чиє однокімнатне помешкання в підвалі промислового комплексу Лейк Плесід знищили під час будівництва нового тунелю Олбані-Монреаль.

Навіть по застосуванні антишокових ін'єкцій десять осіб в одній кімнаті — це вже занадто. Йому просто-таки доведеться виграти цю ділянку!

— Я залишаюся в перегонах, — стиха озвався Бакстер.

— Гаразд, дитинко, — Сент-Джон насупився і його жорстке обличчя набуло злобливого виразу, — але пам'ятай: я тебе попереджав.

Головний суддя закликав:

— Панове, прошу зайняти місця!

Учасники замовкли. Всі завмерли на лінії старту зі стиснутими губами, втупившись у одну точку.

— Приготуйтеся!

М'язи сотні ніг напружилися, п'ятдесят чоловіків нахилилися вперед.

— Рушайте!

І перегони почалися!

Хвиля інфразвуку ненадовго паралізувала натовп навколо. Учасники пробилися крізь непорушні ряди й рвонули вперед — хто над низкою зупинених автомобілів, а хто в обхід їх. Далі кожен обрав свій шлях, але переважно у східному напрямку, до Гудзону та незугарного міста, яке лежало на далекому березі річки, напівприховане пухнастим шлейфом з недогорілих вуглеводнів.

Стів Бакстер не подався на схід.

Лише він, єдиний з усіх учасників повернув на північ, убік мосту Джорджа Вашинґтона та Бі Маунтейн Сіті. Стиснувши зуби, він рухався мов уві сні.

У далекому Ларчмонтсі Адель Бакстер спостерігала за перегонами по телевізору. Мимоволі жінка затамувала подих. Її восьмирічний син Томмі закричав:

— Мамо, мамо, він іде на північ, до мосту! Але міст цього місяця закритий. Він не зможе пройти цим шляхом!

— Не хвилюйся, любий, — відповіла Адель. — Ваш батько знає, що робить.

Вона говорила впевнено, не відчуваючи жодної впевненості. І коли чоловікова постать загубилася в натовпі, їй залишилося чекати — й молитися. Чи справді знає Стів, що робить? Чи просто він у сум'ятті?

2

Проблема позначилася в ХХ столітті, а жахливі наслідки визріли за сто років. Після повільного тисячолітнього зростання чисельності населення у світі раптом стався демографічний вибух, людство щодалі подвоювалося. Хвороби давно здолали, харчами забезпечили достатньо, рівень смертності й далі падав, а народжуваність зростала. Людська популяція, спіймана у пастку збільшення в геометричній прогресії, розросталась мов ракова пухлина.

Чотири вершники Апокаліпсису, стародавня поліція, більше не могли підтримувати порядок. Хвороби та голод у цю добу виявилися поза законом, війна стала марнотратством. Лише смерть залишилася — значно слабша, лише тінь колишньої.

Наука й далі з непробачною легковажністю працювати над подовженням життя більшості людей.

І люди наступали, їхня чисельність зростала, поки не заполонила землю, псуючи повітря, отруюючи воду, харчуючись переробленими водоростями й хлібом із рибного борошна, тупо чекаючи на катастрофу, яка має розрідити надто тісні людські ряди, але очікування не справдилися.

Зростання чисельності землян змінило й людський досвід. Колись пригоди та небезпеки підстерігали у диких місцевостях — високо в горах, у голих пустелях, непрохідних джунглях. Але у двадцять першому столітті більшість цих місць використовувалися для розширення життєвого простору. Пригоди та небезпеки тепер крилися в містах з жахливою некерованістю їх мешканців.

Саме у містах існувало щось подібне до сучасних диких племен, страшних звірів і небезпечних недуг. Подорож до Нью-Йорка або Чикаго вимагала більшої винахідливості та витривалості, ніж сходження на Еверест чи експедиція до витоків Нілу.

У цьому світі тисняви земля стала найціннішим ресурсом. Коли з'являлися вільні