До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
обличчя в рогатих касках, пилюга, смерть… — Крупнов ще раз солодко потягнувся і відкрив очі, — пора!”
Та замість нещільних закіптюжених балок стелі над ним знову розкинулось чисте палевого кольору небо. Це починало дратувати. Він рвучко відкинув ковдру й сів. Навкруг нього червоні цегляні руїни. Сонце наче прилипло в одній точці. Крупнов підвівся і обійшов ліжко. Гострі камінці впивалися в підошви зовсім по-справжньому. Він зробив ще крок і схлипнув від болю, вдарившись об уже потьмянілу снарядну гільзу.
— Але ж цього не може бути! — мало не знепритомнів Крупнов. Його губи по-дитячому ображено затремтіли. — Ні, не може цього бути! — у відчаї крикнув він, уже в деталях пізнаючи і руїни, і ліс, і річку внизу.
Власний голос налякав його, оглушив. Крупнов пригнувся І затамував подих, сподіваючись, що ця мана розсіється, зникне. Та нічого не зникало. Звідусіль повзла німа, тисячорука тиша. І коли зовсім перехопило подих, Крупнов позадкував до ліжка, єдиної частинки звичного світу, упав на нього, озираючись навкруги, і заголосив жахливо і безнадійно.
А від лісу наростав, наближався важкий металевий брязкіт — рухалися танки. Крупнов раптом ясно усвідомив, що це його останні хвилини. На диво, нервова напруга враз спала, і він полегшено зітхнув. Підвівся, пильно вдивляючись у гармату, що стояла біля вікна, і тільки зараз помітив нашвидкуруч надряпаний штукатуркою напис на цегляній стіні:
“Це доведеться зробити тобі самому, хлопче! Щасливо!..”
Він усміхнувся сумно і заспокійливо, наче відчув потиск дружньої руки. Освітлений негріючим нерухомим сонцем, він уже зовсім вільно, не горблячись, зробив крок назустріч наростаючому важкому гуркоту.
ВИПАДОК З СЕРЖАНТОМ
Вже смеркалося, коли, тихо постукавши, до кімнати зайшов пенсійного віку маленький дідок. Він старанно витер об килимок ноги, зняв капелюха і струсив з нього сніг.
— Добривечір! Проходьте, сідайте, — сержант кивнув на жорсткий стілець, на якому чітко виднівся інвентарний номер. — Слухаю вас.
Поки відвідувач влаштовувався, сержант кілька разів зиркнув на годинник, відкрив і закрив шухляду в столі і переклав у теці якісь папери.
— Ну, я слухаю вас, — роздратовано повторив він, мовби кажучи: — Ох, оці ще мені пенсіонери, кляузники.
— А ви не кричіть на мене, — образився дідок, — адже я можу й піти.
“А бодай тебе!..” — подумав сержант і доброзичливо усміхнувся:
— Ну, вже одразу й “піти”. Ніхто на вас не кричить. Говоріть! Я слухаю.
— Тож бо, — заспокоївся дідок і знову замовк.
Сержант почав сердито совати шухляди в столі. До кінця робочого дня залишалося всього десять хвилин.
— А ви не нервуйте, — порадив дідок, — це ваш обов’язок: вислухати і вжити заходів.
— Але ж я ніяк не дочекаюся, щоб вас вислухати, — силкуючись бути спокійним, сказав сержант і, відчуваючи, що от-от закричить, розтягнув губи в силуваній усмішці.
Начебто збагнувши його настрій, старий трохи підвівся і округлив вологі очі:
— Я просто не міг зібратися з думками. Не знав, з чого почати. Розумієте, діється щось дивне.
Сержант полегшено закивав головою. Крига скресла.
— Справа в тому, що я працюю… Так, так! Працюю! А ви що думали? — відповів він на недовірливий погляд сержанта. — Я працюю механіком у павільйоні ігрових автоматів. Це в новому парку на околиці міста. Не знаєте? Ну, про нього мало хто знає. Не який там заробіток, зате постійно з людьми. А чого мені ще треба? Автомати старі, звичайно, переважно японські та англійські, але я впродовж десяти років, як свої п’ять пальців… — він розчепірив пальці і помахав рукою в повітрі, — адже до пенсії я на заводі наладчиком працював… — старий ненадовго замислився. — Так от, привернув він мою увагу місяців зо два тому…
— Вибачте, хто “він”? — урвав його сержант.
— Як хто? Хіба я не сказав? — старий вибачливо розвів руками. — Я одразу запримітив цього типа, тільки-но він зайшов. Одягнений дивно, але стерпно. Все, начебто, як належить. А придивишся, так і верне з душі. А очі які? Наче щось недобре у нього на думці… — він похитав головою.
Сержант, скориставшись паузою, спитав:
— Він що, гроші крав з автоматів?
— Ні! З чого ви взяли? — розгубився дідок. — Нічого він не крав. Спокійно поводився. Чемно. Та й у літах уже…
За вікном зовсім стемніло. Чути було, як раз у раз стукали двері і десятки ніг гупотіли до виходу. Робочий день закінчився.
— Ви б коротше, — засовався на стільці сержант. — Що конкретно він вчинив?
— От у тому й дивина, що нічого. Грав тобі, як і всі. Пограв і пішов.
— І все? — спитав сержант.
— Все! — підтвердив відвідувач.
І тоді в очах сержанта промайнув здогад.
— Цей тип приходив і вдруге? — обережно поцікавився він.
— Ну, звичайно! — пожвавішав дідок.
— І знову нічого недозволеного не робив? — уточнив сержант.
— Ні! У тому-то й справа, що ні, — занервував старий, — та що я говорю вам… Ось,
Последние комментарии
2 дней 17 минут назад
2 дней 34 минут назад
2 дней 47 минут назад
2 дней 52 минут назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 3 часов назад