Вiдслонити завiсу часу! [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

учених мобiлiзувати весь технiчний та психологiчний потенцiал для усунення грiзної небезпеки. За оволодiння потугою зоряного монстра змагаються рiзнi сили, походження й значення котрих землянам теж неясне. Сам технiчний дракон, названий "Демоном" або "Джином", свiдомо не дiє, вiн лише страхiтлива зброя в руках повелителiв, котрi дають йому алгоритм i програму дiї. Не можна запевнити, що люди прийдешнього впоралися з "шоком" космiчної несподiванки. Вся наука й технологiя безсилi супроти "гостя", i треба застосувати вiдчайдушний "таран" типу Гастеллового тарана в бою з фашистськими лiтаками в сорок першому роцi...

Тут у мене, читача, виникає невдоволення ситуацiєю. "Любити й ненавидiти" - це з арсеналу минулого або ще недосконалого сучасного, коли ми дiємо в умовах планетарного яйця, коли справа торкається, так би мовити, внутрiсiмейних, внутрiземних проблем.

Та й то - досвiд останнiх рокiв пiдвiв нас до розумiння необхiдностi тверезого й зваженого пiдходу до розв'язання iсторичних вузлiв. А що ж говорити про космоiсторичнi вузли, якi можуть виникнути в прийдешньому? Проникати "крiзь око Демона" в надра таємничого явища, маючи на озброєннi лише "любов" (очевидно, до людей) i "ненависть" (очевидно, до руйнiвного гостя), це для високоосвiчених онукiв наших вельми наївно i недостойно. Чи не так ми дiємо тепер, штурмуючи таємницi атомного ядра генетичних глибин та далеких свiтiв, маючи в руках лише громiздкi важелi примiтивних технозасобiв, а в душi - несформованi чуття "любовi" й "ненавистi", навiть не усвiдомлюючи, що вони означають - тi чуття, яка енергетика, якi iнстинкти їх породжують?

До чого я веду? Заперечую прогностичний погляд В.Головачова на можливi ситуацiї в прийдешньому? Аж нiякi Бiльше того, я вважаю, що ситуацiя, змодельовава автором для майбуття, iлюструє сучасну ситуацiю. Хiба ми не пробудили такого ж самiсiнького "Демона", розпочавши використання ядерних сил, ще не вiдаючи як слiд нi їхньої динамiки, нi їхнього мiсця у свiтобудовi, нi їхнього значення в тому, що фiлософiя називає Цiлiстю Буття. Ми ввiмкнули механiзм, який не конструювали, ми ввiйшли, як дiти, в динамiтний льох з заваленим смолоскипом, гадаючи, що той вогонь "науково" висвiтлює таємницю наукових глибин, а насправдi - ризикуючи щохвилини висадити в повiтря себе й сам планетарний корабель, на якому пливемо в океанi Всесвiту.

Тому я й кажу, що тенденцiя "тараном" усувати грядущi небезпеки "футурологiчних шокiв" неприйнятна i марна. Загалом схвалюючи вмiння автора будувати динамiчний сюжет, ставити важливi проблеми перед розумом читача, готувати його до справдi драматичних конфлiктiв у майбуттi, я закликаю його вiдповiдальнiше малювати картини того свiту, де мають жити нашi дiти й онуки, озброювати їх не чорно-бiлим баченням, а райдужним спектром свiтовiдчуття, допомогти нащадкам народитися не лише смiливими, мужнiми дослiдниками таємниць свiту, а й тонкими, парадоксальними мислителями, здатними до несподiваних метаморфоз, здатних вивести мислячу iстоту навiть з безнадiйної ситуацiї.

Чи вiдчуваємо ми вищий психорiвень жителiв XXIII вiку порiвняно з сучаснiстю? Чи наявнi переваги грядущого перед нинiшнiм станом суспiльства?

(C) Видавництво "Веселка", 1988

Правда, є двi традицiї (або навiть кiлька) у фантастицi при зображеннi людей наступної епохи. Наприклад, I.Єфремов малює в прийдешньому своєрiдних титанiв духу, розуму й чуття, навiть трохи холоднуватих порiвняно з нами, пiднесених на недосяжний рiвень рацiональностi та вивершеностi. А брати Стругацькi вважають, що навiть далекi нащадки будуть "майже такi самi", як ми, навiть дiалоги тих далеких героїв будуються з допомогою сучасних стереотипiв поведiнки та спiлкування ("Куди преш, iдiот?", "Що за бредятина?" тощо). Може, воно i "оригiнально", "iндивiдуалiзовано", проте не вiриться, що вiки минуть марно, що мова нащадкiв (а отже, мислення) буде захаращена вульгаризмами та жаргоном. Бо хiба ж сенс i радiсть спiлкування мiж людьми полягає в банальностi та грубощах! Як на мене, то така радiсть i розкiш - у витонченостi та високiй духовностi, i ми маємо сублiмувати, вдосконалювати не лише технiку або науку, а й - насамперед - людську особистiсть, її духовну багатомiрнiсть i чутливiсть, її делiкатнiсть та культурну симфонiчнiсть. Тобто iстота мисляча має не просто використовувати слова для iнформацiйних контактiв, а буквально творити з них, як композитор зi звукiв та акордiв, мелодiї єднання та саморозкриття. У древностi прозвучало таємниче запитання, адресоване Синовi Людському: "Куди грядеш?" Невже за кiлька вiкiв воно модифiкується на "Куди преш?" Дуже сумна трансформацiя!

На щастя у В.Головачова до таких вульгаризмiв не доходить, проте загальний рiвень суспiльства не вiдрiзняється вiд сучасностi i це дуже прикро. Дуже багато кнопок, пристроїв, засобiв комфорту, транспорту (аж до трансмiграцiї через простiр i час), проте людинознавчий аспект дуже Вiдстає. Дуже полюбляють нашi нащадки карате та iншi види боротьби, нападу, чи оборони. Але ж це характерно лише для нинiшнього соцiуму при наявностi великої маси злочинцiв та антагонiстичних структур.