Пригода опівночі. Однієї дощової осені [Андрій Гуляшки] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (86) »
3
До складів Центру було хвилин п'ятнадцять їзди. Абакум викликав машину, зручно вмостився на задньому сидінні і заплющив очі. Йому неважко було перебороти інерцію свого сидячого способу життя, бо робота реставратора-археолога — це теж своєрідна «детективна» діяльність. За ознаками розрізнених частин предмета Абакум відновлював картину цілого, точну його форму. Він угадував по химерних вигинах теракотових[4] черепків, по їх зламах і по тому, чого не вистачало між ними, точні контури античної посудини і місце кожної її окремої частини. Саме цей індуктивний метод дослідження Абакум застосовував і в своїй розвідувальній діяльності. Проте як у реставраторській, так і в розвідницькій роботі він завжди виходив з широких і глибоких знань загального. Чи відчував Абакум внутрішню єдність цих двох, таких різних за своїм характером занять? Він не любив розповідати про себе, а тим більше слухати, коли інші говорили про нього. Тільки раз, під час гарячої суперечки з кількома зарозумілими молодими художниками, у Захова зірвалось: «Я служу красі більше, ніж усі ви!» На столі була горілка, і, можливо, вона допомогла йому зробити це єдине в його житті признання. Я добре знаю Абакума, але й досі не можу зрозуміти, що саме він мав тоді на увазі: свою діяльність вправного реставратора чи секретну розвідницьку роботу. Як би там не було, машина мчала капітана до складів Центру. Абакум посміхався в думці: цього разу випадок зведе його з людьми, яких він знає. З Венцеславом Рашковим, начальником складу, він навіть був на екскурсії на річці Іскир. Цей хлопець, що наче зійшов з першотравневого плаката, перший і на танцях, і на спортивному майданчику, і на службі, не викликав підозрінь. До таких красенів, «приємних у всіх відношеннях», Абакум ставився з добродушною поблажливістю. Захов пророкував їм успішне підвищення по службових східцях до рангу «начальника відділу», щасливе сімейне життя і поїздку за кордон по білету, на який припав виграш у державній лотереї. Він заохочував Венцеслава: «Ти народився під щасливою зорею — грай у «тото»[5] — і незлобиво сміявся. Венцеслав, звичайно, не ображався. Він мав такий характер, що коли б навіть і хотів, то не зміг би образитись. Венцеслав сприймав Абакумів сміх як вияв доброзичливості. А до гри в «тото» його не треба було заохочувати. Він сам регулярно заповнював бланки. Інколи Рашков вигравав дрібні суми і тоді, безмежно щасливий, сповнений надій, пригощав своїх колег і начальника по службі фруктовим рахат-лукумом. Тепер, немовби зайшовши до нього випадково, Абакум мав намір узяти непомітно дві пляшечки з вакциною — одну з тих, що їх надсилали в заражені прикордонні райони, і другу з непочатої партії, у фабричній упаковці. Капітан хотів обидві пляшечки віднести в хімічну лабораторію управління Державної безпеки, щоб встановити, чи однакова вакцина в них, чи немає різниці в її інтенсивності. Капітан задумав ще дещо, але чекав, поки прибуде на місце, щоб зорієнтуватись в обстановці. Не доїжджаючи до складів, Абакум попросив шофера зупинитись і сотню кроків, які відділяли його од під'їзду, пройшов пішки. Він простував короткою і вузькою, з маленькими тротуарами вуличкою біля моста, який пролягав над коліями залізничної станції Сердик. Вуличка була запорошена і брудна, бо з ранку до вечора по її вибитій бруківці тяглися валки возів. Вона спускалася вниз між двома рядами низеньких будинків з вимощеними диким каменем подвір'ячками, на яких де-не-де росли кущі бузку та старі акації, посивілі від спеки й вуличного пилу. Склади Центру містилися в одноповерховому, але масивному квадратному будинку, фасад якого виходив на вулицю, а задня частина впиралась у
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (86) »
Последние комментарии
1 день 4 часов назад
1 день 9 часов назад
1 день 17 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 19 часов назад
3 дней 7 часов назад