Населений острів [Аркадій Натанович Стругацький] (fb2) читать постранично, страница - 120


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

країні принципово нової фантастики, прологом до якої став знаменитий роман І. Єфремова «Туманність Андромеди». У ньому йшлося не тільки про велетенські можливості науки, а й про невичерпність духовного потенціалу людини, її відкритість для безмежного самовдосконалення. Моделювалися етика, психологія, філософія будучини. Прозирання в прийдешнє, вивільняючись із шкаралупи схоластичності, абстрактності, набувало практичного сенсу. Принаймні в це хотілося вірити. Багато хто й вірив — гаряче, рвійно, непоступливо…

Перший осяжний твір Стругацьких «Країна багряних хмар» глибоко, органічно наснажений духом тодішньої (тепер ми знаємо — непростої, неоднозначної) епохи, перейнятий насущними земними клопотами. Політ на Венеру змальовується як справа недалекого майбутнього, перед героями стоїть конкретне завдання: знайти уранові поклади. Жодному сумніву не піддається теза — досягти мети за будь-яку ціну. Тим-то й не дивно, що екіпаж зорельоту ні перед чим не зупиняється, без вагань іде на муки, жертви. Мрія володарює над умами, кличе й кличе вперед…

З огляду на це вельми характерний, промовистий учинок тринадцяти вчених — «Чортової Дюжини» — з повісті «Далека Райдуга». Щоб цілковито присвятити себе пізнанню, вони вирішують позбутися почуттів, емоцій, пристрастей, поєднатися, злитися з машинами, стати «людьми-реакторами», «людьми-лабораторіями». Врешті-решт заповітна мрія втілюється в життя. І що ж? Всемогутні експериментатори, займаючись улюбленою працею, стають самотніми, неприкаяними. Жадане самовдоволення обертається на саморуйнування, неминуче веде за фатальну грань.

Уже в ранніх публікаціях Стругацькі намагалися дослідити складне діалектичне переплетення земного й космічного, реального й уявного, можливого й бажаного, ймовірного й гіпотетичного. Пильно вдивляючись чи то в близьке, чи то далеке майбутнє, автори широко послугу валися аналогіями, паралелями, тобто відштовхувалися від знаного, побаченого на власні очі й, певна річ, трансформувавши його, вкраплювали у виплекані фантазією картини. Таким чином будучина часто-густо поставала як поліпшений варіант сучасності. Однак, уважніше перечитуючи твори, можна було завважити, що змальоване майбуття має не лише якісь окремі відмітні прикмети, параметри, а й якісно іншу сутність, серцевину, ніж навколишня дійсність. Несамохіть напрошувався висновок: плавний, гармонійний перехід дня нинішнього в день завтрашній неможливий. Потрібні розгін, стрибок, прорив. Звичайно, це суперечило офіційним настановам, планам, прогнозам, але імпонувало юні — основному контингентові шанувальників творчості Стругацьких.

Що ж, молодь завжди була, є й, немає сумніву, буде каталізатором суспільного та духовного оновлення, носієм прогресивних ідей, архітектором прийдешнього. Незмінно враховуючи це, письменники тонко, вміло вияскравлювали безоглядний потяг підростаючих поколінь до незвіданого, їхнє прагнення будувати світ за віковічними законами добра, краси, людяності.

Відомі фантасти витворили цілу галерею самобутніх, здебільшого романтичних образів. Це — відважний планетолог Юрковський («Планета багряних хмар»), шукач пригод Румата («Важко бути богом»), мужній астроном Малянов («За мільярд років до кінця світу»), сміливий, відчайдушний Жилін («Хижі речі віку»)… Чільне місце серед названих і не названих героїв Стругацьких — великих мрійників, невтомних, безкомпромісних борців з несправедливістю, злом, підлістю — займає Максим Каммерер, який діє в повісті «Населений острів».

Як своєрідний гімн молодості сприймаються такі її рядки: «Звісна річ, якщо тобі двадцять років, якщо ти нічого до ладу не вмієш, якщо ти до ладу не знаєш, якого вміння тобі хочеться, якщо ти ще не навчився цінувати свій найбільший скарб — час, якщо у тебе немає і не передбачається якихось особливих талантів, якщо домінантою твого єства у двадцять років, як і десять років тому, залишається не голова, а руки і ноги, якщо ти настільки примітивний, що уявляєш, буцімто на невідомих планетах можна відшукати якусь коштовність, неможливу на Землі, якщо, якщо, якщо… то тоді… звісно. Тоді бери каталог, відкривай його на будь-якій сторінці, тицьни пальцем у будь-який рядок і лети собі. Відкривай планету, називай її власним іменем…»

Повість розпочинається загадково, тривожно: «Максим прочинив люк, висунувся і з острахом зиркнув у небо». І так само закінчується. Це характерно для всього доробку Стругацьких. Кожен їхній твір — мінливий калейдоскоп екстремальних ситуацій, несподіваних збігів обставин, таємниць, гострих конфліктів.

Дія розгортається стрімко, захопливо, як правило, в пригодницькому ключі. «Що буде далі?» — звичне запитання для читачів, які беруть у руки чи то ранні книжки «Шлях на Амальтею», «Стажисти», «Повернення», чи то написані в зрілому віці повісті та романи «Готель «Біля загиблого альпініста», «Равлик на схилі», «Хвилі гасять вітер», «Місто приречених»… А ще заполонюють краса логіки,