Українська дивізія «Галичина» [Вольф Дітріх Гайке] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

оперативні і тактичні спостереження, як також історичні факти про бойові дії цього військового з'єднання, формування якого почалося влітку 1943 року в Галичині, а капітуляція перед західніми державами наступила 8 травня 1945 року.

Це незаперечний факт, що Українська Дивізія боролася по німецькому боці. У праці не розглядається причини її створення і яким чином вона опинилася у бойових діях по німецькому боці. Цією тематикою вже займалися деякі автори, а інші зможуть ще писати про це у майбутньому.

Автор цієї книжки - професійний вояк тодішніх німецьких сухопутних військ, був начальником штабу Української Дивізії. Він був старшиною генерального штабу, а не політиком. Він намагався схопити у хронологічному порядку фактичні дані про бойові дії цього з'єднання на основі записів у воєнному щоденнику, збережених картографічних схем та власної пам'яті. Ця праця була написана вже в 1947 році під час перебування автора в таборі інтернованих. Цей військово-історичний нарис має за мету відзначити для наступних поколінь - як це нормально робиться в кожній країні нашого світу - гідне поваги й пошани військове з'єднання.

Одне треба ствердити для теперішніх і майбутніх поколінь: у другій світовій війні від 1943 до 1945 року Українська Дивізія, через яку пройшло близько 32 000 вояків, по німецькому боці у добрій вірі та за справедливу справу боролася, страждала, перемагала і була переможена. Це не була її вина. Вояки Дивізії, так само як ті по боці противника, тільки виконували свій обов'язок. Поряд селян і робітників у ній були старі заслужені вояки з першої світової війни із своїми старшинами, переважно з колишньої Австро-Угорської і Української Галицької армій, як також велике число молодої інтеліґенції з Західньої України. Вони заплатили велику ціну крови, про що німецький народ не повинен забувати.

Ця праця присвячена не тільки українцям, але також німецькому народові, який має щодо українців зобов'язання вдячности. Проте я особливо присвячую її моїм колишнім товаришам по зброї, як вклад до їхньої загальної військової історії. Тому я стараюся відтворити ясну картину бойових дій Української Дивізії

Ми німці, не зважаючи на власну тверду долю, повинні також виявити щире співчуття українському народові, історія якого поставила його на такі тяжкі випробування у минулому.

Цю працю написав німець, який пізнав і пережив історію та відносини Української Дивізії, найбільшого суцільного українського військового з'єднання по німецькому боці під час другої світової війни, і який намагався розуміти події з української точки зору. Він тим більше стоїть по їхньому боці, бо сам пережив тодішні великі похибки німецької політики, які також мали вплив на Українську Дивізію.

Хай ця праця внесе ясність щодо заслуг українців у боротьбі за справжню демократію та хай буде визнанням хоробрости і порядности її вояків, які свій меч до кінця війни тримали чесно та залишили його незаплямленим.


Осінь 1969 року.

Вольф-Дітріх Гайке.

Формування і вишкіл

На початку 1943 року, після невдач німецьких армій на Східньому фронті, німці, забувши свою настанову, що «східня проблема може і буде вирішена тільки виключно пролиттям німецької крови», почали притягати до збройної боротьби з большевизмом народи Східньої Европи і творити з них окремі військові одиниці в рамках зброї СС. Після творення двох лотиських і однієї естонської дивізій прийшла черга на українців в Галичині. Ініціятором цієї ідеї був губернатор Галичини д-р Отто Вехтер, [1] який за допомогою створення української дивізії хотів активізувати українське питання і приєднати українців до тіснішої співпраці з німцями. Це було в час, коли після німецької катастрофи під Сталінградом на Україну увійшли вже совєтські війська. Але саме в неуспіхах німців на Східньому фронті Вехтер вбачав деяку можливість зміни німецької політики щодо України, при умові, що українці взяли б участь у збройній боротьбі проти комунізму по німецькому боці. Успіх українців на фронті вимагав би від німців політичних поступок.

Можливо, що плян і заходи Вехтера були на межі утопії. Це було й тому, що всі дотогочасні заходи в справі створення української збройної сили натрапляли на рішучий опір майже всіх державних органів німецького райху, які мали вплив на українські справи: міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа, міністра для східніх окупованих областей Альфреда Розенберґа, райхскомісара України з своєю відомою політикою застосування сили - Еріха Коха, [2] його близького приятеля міністра Мартіна Бормана та - на початку - райхсфюрера СС Гайнріха Гіммлера, [3] вплив якого на політику Східньої Европи починав поступово зростати. В той же час і українці, головне їхня інтеліґенція, переконалися на практиці, як виглядає німецька політика райхскомісара України, і,