Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...
Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...
Вобщем, стандартный набор российского патриота :)
Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)
До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее
подробнее ...
впечатление.
Первые две книги, даже третья, развивались хорошо и не спеша, держа интригу. Но потом что-то случилось: автор как будто пытался закончить как можно скорее, игнорируя многие моменты, что привело к множеству вопросов и недопониманий. Как Аксель выжил? Почему отступил Хондар и что с ним теперь? Как обстоят дела в Империи после победы, ведь один из главных членов Тайной Стражи оказался предателем? Что мешало Сикху сразу избавиться от Акселя, как только тот лишился части души? Что двигало Августом, что такого произошло между им и владыкой Грехов? Второстепенных вопросов у меня ещё больше. Несмотря на крутой сюжет и мир, многое написано словно на скорую руку и слишком скомкано.
Например, в Эльфийском лесу явно были недовольны браком, и однажды даже было покушение на ГГ. Почему попытки не продолжались, ведь Аксель действительно приносил много проблем эльфам, особенно после смерти их бога? Или встреча в нижнем мире с богом демонов, который сказал, что их встреча не последняя. Но в конце Аксель становится смертным и лишается своей силы, и они уже точно не встретятся. Почему были выкинуты Лилиш и Шальда? Если первую убили, то вторая жила в поместье и была действительно полезной, но что с ней по итогу случилось, не ясно.
Короче говоря, слишком много недосказанностей. Многие интересные арки начались, но такое чувство, что автору становилось лень их продолжать до логического конца. Самый яркий пример — бизнес Акселя в лице корабельной верфи. Он встретился в темнице с отцом одного из своих гвардейцев, поговорили о контракте, и на этом всё закончилось. А дальше что?
Теперь к другим вещам, которые подпортили впечатление. Эмоции всех девушек, боевые заклинания, эротика — почему всё это одинаковое? Каждая девушка "прикусывает губу", "мурлыкает". Эти слова повторяются слишком часто. Заклинания тоже разочаровали, они не менялись и застыли на уровне первого года обучения в академии. Аксель ничего не умеет, кроме воздушных стен и чёрных сфер. А про бедняжку Тирру вообще молчу: всё, что она могла — это создавать огненные шары. Где разнообразие? С эротикой всё точно так же. Местами она была в тему и действительно добавляла шарма, но иногда хотелось пропустить эти сцены, потому что они вставлялись в неподходящие моменты и были абсолютно одинаковыми.
Почему Акселя почти всегда окружают только девушки? И большая часть его гвардии — тоже девушки. Спасибо, что хоть Корал был, но его арка тоже не до конца раскрыта. Можно было бы много чего увлекательного с ним сделать, ведь он получился интересным персонажем.
Я мог бы написать ещё много чего, но боюсь, что отзыв выйдет слишком длинным. Единственное, что хочется добавить в конце, это про суккубу Тирру. В начале она была просто прелесть, умная, сильная, ценная единица в отряде. Но под конец она стала беспомощной обузой и вызывала раздражение, ведя себя как ребёнок. В начале за ней такого не наблюдалось, что обидно, ведь как персонаж она мне больше всех нравилась.
В общем, автору есть куда расти и стремиться. Потенциал хороший, и надеюсь, что когда-то будет продолжение этой увлекательной истории, которое расставит все точки над "и".
знали, що творили.
Вважати причиною голодомору вилучення продуктів харчування рівнозначно тому, щоб мотузку вважати причиною смерти через повішання, а кулю — причиною смерти внаслідок розстрілу.
Вилучення зерна було не причиною смерти, а найбільш дієвим засобом масового вбивства українських селян, так само як мотузка чи куля є засобом виконання смертного вироку окремій особі. Але хтось же отой смертний вирок Українцям виносив! Та годі шукати папірця, де він був би записаний. Якщо такий папірець і був, то давно знищений. Про те, що такий вирок був винесений, свідчить вся сукупність подій та постанов того часу.
Деякі дослідники голодомору вважають, що він не був спрямований лише проти українців на тій підставі, що мав місце також в Казахстані, на Північному Кавказі (Кубані) та Поволжі. В Казахстані справді жахливою голодною смертю загинуло 1 млн. казахів. Але причини голодомору там нехай визначають самі казахи. Що ж стосується Кубані, то там жили переважно українці, їх більшовики й вимордовували. У Московії голодомор був організований в південних районах тодішньої Курщини та Вороніжчини, знову ж таки з переважно українським населенням. Взагалі, голодомор лютував на тих теренах Європейської частини Московської імперії, де жили переважно українці, а карта людомору співпадає з етнічною картою Руси-України. В інших областях Московії міг бути голод, але не було людомору. Не треба також скидати з рахунку, що рано чи пізно страшний злочин буде розкритий, а тому злочинці розробляли і прикриття ("алібі"), зокрема, організовуючи голод і на інших теренах.
До 1990 року Русь-Україна була колонією Московської імперії. Але в 20-х—30-х роках 20 ст. верховодили у ній не москалі. Після захоплення жидами-більшовиками влади в 1917 р. вся система державного управління належала їм. Їхня роль була вирішальною принаймі до 1938 p., коли Сталіну за допомогою інтриг та масових чисток фактично вдалося здійснити невидимий переворот і обмежити (лише обмежити!) абсолютну владу жидів. До цього вони повністю контролювали Центральний Комітет (ЦК) партії, засоби інформації, і особливо репресивні органи, армію та ГПУ (Государственное Политическое Управление), а отже, і увесь совєцький та господарчий апарат.
Якщо виходити з того, що жидобільшовицька правляча кліка була такою собі отарою наївних ягняток, що безмірно любила робітників та селян і мріяла про побудову світлого майбутнього для всього людства, а їм заважали українські селяни, які не розуміли, де їхнє щастя, то голодомор був випадковим збігом обставин.
Зовсім інший буде підхід, коли врахувати, що керівники Московії були досвідченими політиками та інтриганами, які мали 20–25 річний стаж політичної та державної роботи, що вони гартувалися в терористичній боротьбі та громадянській війні, що для них вбити приятеля і колегу по багатолітній роботі було так само легко, "як випити склянку води", що вони не мали жодних "забобонів" сумніву чи жалости. Всі ці риси характеру вони мали в надлишку, навіть аби не було ніяких людоморів. Чому ми маємо відкинути й не враховувати тієї обставини, що переважна більшість жидів, які керували країною, народилися задовго до 1917 p., отже, виховувалися в юдейському середовищі, на людиноненависницьких "вченнях" Танаха та Талмуда, які "вчать", що юдеї — вища раса, єговообрані, які не визнають християн і взагалі всіх неюдеїв людьми, закликають і виправдовують їхні вбивства? Чому вважаючи, що злочини фашизму є наслідком його расистської ідеології, ми не згадуємо, що фашизм був лише блідою подобою юдаїзму? Не дивно, що злочини фашизму були значно слабшими за злочини більшовизму-юдонацизму.
Інші жидівські книги, рабини та "пророки" вчили тих жидів, що Богдан Хмельницький — "Хмєль-злодєй", що жидолюб Симон Петлюра — антисеміт, який організовував жидівські погроми, і взагалі, всі українці — страшні антисеміти, яких "треба винищувати як найгірших злочинців". Все це ми зобов'язані взяти до відома не лише при вивченні та аналізі подій 20-30-х років, але навіть і сучасних. Не треба також забувати, що вдача жида і вдача християнина протилежні по своїй суті. В основі першої лежить ненависть і помста, в основі другої любов та милосердя. Не ставши на точку зору жида, ми не зрозуміємо і його дій, а замість аналізу подій будемо ворожити, як на кавовій гущі. Треба взяти також до уваги, що гой, який потрапив у жидівське середовище, має за дружину жидівку та дітей жиденят, неодмінно буде діяти в жидівських інтересах, стає шабес-гоєм. В противному разі середовище його просто виштовхне.
Шабес-гоями були Молотов, Калінін, Ворошилов та величезна кількість керівників партійних та державних органів у той час. Якщо врахувати усі ці обставини, а не дивитися на тодішніх керівників Московії як на абстрактних людей, виходити з норм жидівського, а не "загальнолюдського" (тобто, фактично, християнського) права, то дії правлячої кліки стають зрозумілими і вмотивованими.
Палаючи ненавистю до Українців і маючи необмежену
Последние комментарии
11 часов 57 минут назад
14 часов 45 минут назад
2 дней 1 час назад
2 дней 10 часов назад
2 дней 15 часов назад
2 дней 17 часов назад