Бабин Яр: версії гіркої правди [Данило Дятель] (fb2) читать постранично, страница - 3

статтю історика Тетяни Тур, що справила велике враження в усій Америці. У відповідь «українець» — поет Віталій Коротич негайно напався на ту статтю. В «Новому руському слові» (Нью-Йорка), найбільшій у світі жидівській щоденній газеті США, Коротич, режисер телефільму «Бабин Яр», колишній редактор московського тижневика «Огоньок», таврував пані Т.Тур у великій статті, але забув чи не зміг навести в приклад хоч одної помилки авторки. Він також вирішив, що зважаючи на ерудицію автора статті «Правда про Бабин Яр» та розголос про неї в Україні і світі, вона написана досвідченим пропагандистом, колишнім президентом України Леонідом Кравчуком, а не Т.Тур(!).

Згодом у Парижі з трьома статтями підряд виступив у квітні з гострою критикою статті «Правда про Бабин Яр» «українець-марксист» Леонід Плющ. В «Українському слові» Плющ до найдрібніших подробиць «перевірив» статтю Тетяни Тур, та довів, що в одному місці бракувало дужок, а в другому — вжито слова «скоїв» замість «скроїв», і що Єфім Флорізман є членом СПУФ-у (справді він дописує в Нью-Йорку до тижневика «Еврейский мир» і мешкає в США).

Ще Л.Плющ старався довести, що Т.Тур пише неправду, що нібито Докія Гуменна у грубій книжці «Хрещатий Яр» про окупацію Києва описала Бабин Яр у півреченні. У статті «Обережно — фальсифікат» в «Українському слові» Плющ наполягає, що Бабин Яр описаний Гуменною в п'яти реченнях на різних сторінках. Одначе з наведених сторінок Плющем з «Хрещатого Яру» ясно, що він або не розуміє, що там написано, або обманює читача «Українського слова». На тих сторінках є натяки на гітлерівські варварства, але опису Бабиного Яру немає.

Доктор Драган у доповіді звернув увагу, що про жидівські антиукраїнські брехні важко переконати генерацію українців, яка вихована у американських школах. У їхні голови втовкмачено, (запрограмовано), що їхні діди і батьки були причетними до винищування жидів. І майже неможливо переконати, що «голокости» жидів першої світової війни та «Голокост» другої світової війни перебільшені майже в 10 разів.

Доповідач звернув увагу та обговорив справу підручників історії України. Д-р Драган вважав за конечне звернути увагу і зусилля на правдиве навчання української історії у рідних школах внуків присутніх в залі. Це можна осягнути через видання додатку до теперішніх (застарілих) книжок з історії України для дітей та дорослих.

Адже підручник «Історія України» найбільш вживаний у рідних школах у США, є перевиданням аж з 1938 року. Новітню історію України у цій книжці доповнив у кінці 1970-х років д-р Петро Ісаїв. Одначе, він словом не згадав жидівської проблематики, немов жиди й не були нашими 1000-літніми сусідами. У цьому застарілому підручнику, виданому 1979 року (3000 примірників), покійний д-р Петро Ісаїв присвятив німецькій окупації України ледве три з половиною сторінки (1,5 %) тексту з тисячолітньої історії українського народу.

Ще гірша справа з підручником «Історія України» для дітей Антона Лотоцького, виданим 1991 року завдяки старанням і жертовності Миколи Мельника з Канади. 100000 примірників видало Івано-Франківське товариство «Просвіта». Підручник має 250 сторінок, історії XX-го століття автор присвятив 10 (десять) сторінок, а другій світовій війні — півтори сторінки (0,7 % тексту). Іменника або слова «жид» у тому підручнику ми досі не відшукали. Натомість аналогічний підручник для жидів в американських школах, котрий охоплює 4.000 літ жидівської історії, 28 сторінок присвятив «варварствам» над жидами, спричиненим головно українцями.

Для дорослих є два підручники, видані у діаспорі, і передруковані в Україні. 1988 року молодий тоді професор Орест Субтельний видав 650-сторінкову «Ukгаіпе, а Ніstогу». Друга світова війна тут описана на 20-ти сторінках. О.Субтельний не відкидає жидівських закидів і у наш бік і не пише, що українці не брали участі у винищуванні жидів. Усе в цій книжці написане на догоду жидівській громаді так, щоб вона не могла автора притягти до суду за порушення 117-ої статті канадського Кримінального кодексу про «ширення неправдивих вісток». У 1992 році Найвищий суд Канади, переважаючим голосом судді-українця Джана Сопінки, скасував цей закон. Одначе під тиском жидівської громади канадські прокурори використовують відтоді статтю ч.319, котра карає за «ширення ненависті». За таких умов хіба можна сподіватися, що правдива історія України прийде до нас з Канади.

Професор Володимир Косик з Франції та з Українського вільного університету у Мюнхені, видав відому книжку про німецькі документи з часу другої світової війни, що стосуються України. Останніми роками її видано у Франції, Німеччині, Америці й Україні. Та ще тяжче було писати правду про украінсько-жидівські взаємини проф. В.Косикові, ніж проф. О.Субтельному.

У Франції діє закон (запропонований комуністами) «Fabius Сtayssot», котрий передбачає втрату прав навчання, пенсії та високі грошові кари і ув'язнення за таке викладання історії, що ставить під сумнів висновки Нюрнберзького процесу.