Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
внаслідок біохімічних процесів, що в них відбуваються — І.М.) самок містять гени, які контролюють зміни у тканинах, і відтак клонований організм не може бути повною генегичною реплікою батьківського генома. Клоновані та вирощені, на перший погляд, безпомильно телята, незважаючи на нормальний розвиток у стані ембріона, здихають за кілька місяців. Ці експерименти наводять на висновок, як мало ми поки що розуміємо справжні функції ембріогенетичних процесів, а зокрема, не знаємо, що керує молекулами при їх перенесенні до іншого організму.
Чергова проблема — питання про дозволені межі автоеволюційного вдосконалення людини або хоча би “поліпшення” людської успадкованої плазми. Згідно з доволі поширеною думкою, створення повної карти людського генома відкриє браму композиторам генетики відтворення. Це погляд геть фальшивий, а в галузі лінгвістики відповідає переконанню, що якби ми розчленували драми Шекспіра на окремі літери, то змогли б отримати здатність із тих мільйонів елементів укладати твори нової драматургії. Роботи над “картографією” людського генома вже завершуються, та з ідентифікації всіх мільярдів нуклеотидів, які зумовлюють нашу спадковість, не виникне відразу знання про те, як усі ці біохімічні “літери” зумовлюють виникнення фізичних і психічних властивостей у людських ембріонів.
Шлях, який маємо подолати, щоб осягнути пізнання обсягу та роду функцій генів, буде дуже довгий. Відомо, що два геноми, складені з тотожних нуклеотидів, не розвиваються однаково, бо вирішальну роль відіграє нуклеотид або їхня група залежно від локалізації у них хромосомної нитки. Насправді завдання, що стоять перед інженерами (чи “композиторами майбутніх геномів”), будуть не лише підлягати етичним оцінкам і заборонам, але і значною мірою спиратимуться на метод спроб і помилок.
Природну розбіжність, що панує в людському генофонді, важко оцінити й ідентифікувати, бо залишається дієвим класичний принцип протистояння природних і набутих властивостей. Як правило, на жаль, найкраще успадковуються гени, що переносять шкідливі властивості — аж до летальних генів, як, наприклад, той, що, викликаючи уковісцидозу, вбиває в молодому віці.
Навіть якщо і передаються позитивні властивості, то разом із ними також і шкідливі. Знаємо також, що геніальність не успадковується, інакше ніж через вплив культури. Психобіологія рясніє прикладами видатних людей у науці чи мистецтві, чиї нащадки відзначалися посередніми розумовими здібностями чи навіть психічною неповноцінністю.
У справі штучного інтелекту волію не висловлюватися категорично, насамперед тому, що навіть найвидатніші вчені з цього приводу радикально пересварені. Ніхто не знає, скільки нейронів містить пересічний людський мозок. Колись мене вчили про десять мільярдів, тепер допускають кількадесят. Якщо звернути увагу на те, що клітина окремого нейрона контактує принаймні з сотнями, а навіть із тисячами інших клітин нейронів, виникає образ, порівняно з яким комп’ютерний шаховий переможець Каспарова Dеер Вluе виглядає дубовою колодою. Видається цілком можливим, що людський мозок утворений згідно з правилом, яке проголосив Джон фон Нойманн: “Певна система з непевних елементів”.
Можливо, вдасться створити штучний розум завдяки розробці та впровадженню нанотехнології: науковці провідних американських лабораторій переконані, що ми стоїмо перед порогом нової ери електроніки. Дослівно кілька місяців тому вдалося створити елементи комп’ютерних систем, так звані логічні брами, з однієї молекули. Таким чином, молекулярна електроніка вже не є, як я запитував на початку статті, загальним припущенням, бо зроблені перші кроки на шляху її розвитку. Крім того, вдалося не лише зійти на двоцифрову (0 і 1) альфанумеричну систему, використовуючи відповідно згруповані атоми, але також закріпити успіх новою технікою створення напівпровідників, які налічують лише десяток атомів товщини. Молекулярні перемикачі повинні сполучати мікроскопічні провідники. Проводяться праці над системами типу RАМ (Rаndom-Ассеs Метогу), які будуть не лише в сотні разів менші за ті, що виробляються нині, але і набагато дешевші. На основі кремнієвої мікроелектроніки створюють елементи, розміри яких співмірні з тисячною часткою товщини людського волоска, тобто близько ста нанометрів, або 0,0000001 метра. Яким би це не виглядало маленьким, на рівні молекулярної електроніки можна зменшити розміри компонентів до одного нанометра (0,000000001 м). Найдалі за п’ять років будемо мати принципово нову технологію виробництва комп’ютерів, яка відповідатиме такій же величезній індустріальній революції, як перехід від електронних ламп до транзисторів у 50-х роках.
Якщо вдасться подолоти всі труднощі, нова техніка повинна буде вирішити ще деякі проблеми квантової механіки; дійде до справжньої революції, що переверне догори ногами всю світову напівпровідникову промисловість. Досі комп’ютерні чипи створюють методом
Последние комментарии
12 часов 58 минут назад
13 часов 15 минут назад
13 часов 28 минут назад
13 часов 33 минут назад
16 часов 5 минут назад
16 часов 9 минут назад