Органи російських партій [Іван Семенович Нечуй-Левицький] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

селяни й міщани, бурлаки й робітники, з своїм життям, з своєю нуждою, горем, з біднотою та злиднями; виступають купці з дикарським, звірським деспотизмом в сім'ї; виступає "темное царство", як назвав його критик, покійник Добролюбов, розбираючи комедії Островського. Вже не самі за себе пани, князі та графи інтересують писателів і читателів, а в поетичних творах стали вже на листках журналів рядом з панами і мужики, часом обірвані, босі і голодні, навіть не зовсім християни, як описує Решетников одне село за Волгою.

Коли в поетичні твори журналів петербурзьких вклюнувся такий народний дух, то конечно з великою прихильністю загомоніли про народ і прозаїчні твори, научні, соціяльні. Згадані нами вище петербурзькі журнали виявляють свою прихильність до народу щирим своїм прямуванням. З великою симпатією вони розбирають все, що тільки стосується до получчання народного буття, що тільки потребується для народної просвіти, до луччого і правдивішого збирання податків, до рівноправства перед законом, перед судом. "Петербургские ведомости", "Киевлянин" і другі все встоюють за український і білоруський народ проти польських поміщиків на Західній Україні, в Білорусії і на Литві. В Остзейськім краю вони оступаються за латишів і естів, котрих пригнічують німецькі поміщики, якраз так, як польські пани українських, білоруських і литовських хлопів.

Всі ліберальні журнали й газети обороняють народ, народний волосний суд від нападання аристократичних газет як петербурзьких, так і московських. Емансипація народу має за себе в тих журналах заступців, котрі хотять і бажають якнайскоріше злити народ і вищі стани в одно тіло, розпустити просвіту якнайширше, якнайглибше в маси темного народу. І можна в певній надії сподіватись, що ті журнали й газети будуть демократичними органами, вироблять демократичну партію, як тільки дадуть більше волі для преси, для мислі і діла. І така надія може бути певнішою тим, що писателі в тих журналах всі повиходили з простого народу, з міщан, з духовенства, і вже за собою потягли і панів. В демократичних журналах петербурзьких вже можна знайти не одне княже ім'я (князь Юрій Голіцин, князь Салтиков, граф Кушелев-Безбородко.).

В Європі тепер, час од часу, приймає більше сили діло робочого люду, а найбільше в тих царствах, де кляса робоча розрослася в велику масу. Питання про робочих, про їх заробітну плату, про стосунки роботи й робочих до хазяїнів, до капіталу ввійшло тепер там в науку, в газети й журнали. Скрізь по Європі почали складатись асоціації робітників, почалися протести проти фабрикантів, змовки всіх робочих проти своїх лихих і скупих хазяїнів. Згадані нами вище петербурзькі ліберальніші журнали й газети почали пересаджувати те питання і на російську землю. В їх подекуди з'являлися звістки про той рух в Європі, про научну сторону того діла. Якраз під той час в Росії настало визволення кріпацького народу з підданства панам (19 лютого 1861 р.). Цензура тоді дуже жорстоко слідила за тими журналами, не пропускала нічого того, що тільки ходилось о робочих людях, об асоціяціях робочих. В тодішніх журналах "Современнику" і "Русском слове" те питання з'їжджало на комунізм. Звісний великоруський еміґрант Бакунін, котрий і тепер, в 1869 р., був послом на конґресі робочих від орлеанських робочих, держався комунізму, спільного розділу добра і землі між людьми. В тодішній так званій "подпольной литературе" [2] в Петербурзі і Москві проповідувались комуністичні ідеї Бакуніна і Ґерцена. Російський уряд дуже боявся тих ідей, боявся бунтів селян, різні, гайдамаччини над панами, і після стріляння Каракозова в Олександра II ті обидва журнали було заборонено видавати, бо в їх проривалися вже ідеї комуністичні. Так, в "Современнике "Чернишевський печатав свій роман "Что делать?", де його героїні Вірі снився сон, ніби на якихсь диких пісках Росії, під палким сонцем, стала родюча і пишна сторона: там пани, дуже гарно й просто повбирані, всі гуртом жнуть на полі хліб; над ними від сонця розіпнуті шатра з полотна; вони роблять досхочу, а ввечері йдуть в громадський чудовий дім, де всі їдять за одним столом, всі співають, грають, танцюють, паруються і виходять в бокові кімнати. За такі сни своєї Віри Чернишевський одкупився Сибір'ю. Одначе та мисль, що сільська громада повинна мати спільну землю, не покинула й тепер революційної великоруської літератури заграничних великоруських емі´рантів. А питання про робочих, про їх асоціації за границею і тепер проявляється в ліберальніших журналах, наскільки попускає тяжка цензура. А все-таки вже можна вгадати, що в тих журналах і газетах тепер тільки починається, а колись зовсім затвердиться прихильність до робітника, до наймита, до бідного обідраного бурлацтва, а не до пишного панства. На який спосіб розв'яжеться те питання, тепер ще трудно вгадати. Полюбився той комунізм ліберальним великорусам, може, тим, що в характері великоруської сім'ї і справді лежить комунізм, спільне володіння добром.