Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
чи, може, професор Варсава так зробив з своїми учнями: від удару блискавки затряслись гори, і обвалом засипало всі виходи з печер. З того дня диких розбійників більше не бачили в цих краях.
А ліс, озера й пуща — все жило своїм одвічним, своїм невсипущим життям.
Заходило сонце, і знов лунав над світом врочистий вечірній дзвін:
Бом,
бом,
бом!
Сторож лісу сповіщав усім стовусам і тривусам, що день закінчився і що пора їм прокидатися — їх ждуть великі й малі клопоти.
Сиз блаженно потягнувся, ніжився у м'яких подушках. Він дозволив собі ще придрімнути, ну бодай одну крапелиночку. Він і не помітив, як в його кімнату, де безладно лежали товсті вчені книги, влетіла якась маленька грудочка. Влетіла, швидко промайнула під стелею і сіла на високий комод.
— К-у-ку, кук! — і вмовкла.
Сиз розплющив сонне око. Ти диви — чудасія! На комоді сиділо — ви ніколи не здогадаєтесь що — сіреньке мале зозуленятко. Воно два рази кукнуло, на більше у нього не дістало голосу.
— Ах ти, моє голуб'я! — засміявся Сиз і потягся до люльки. — Це, видно, тобі сказала колись про мене стара й добра моя зозуля. Правда? Ну що ж, давай знайомитися: я Сиз Дванадцятий, а ти ким будеш моїй вартівниці, сином чи дочкою?
Сиз простяг руки — і на долоню йому сіло мале пташеня. Воно, мабуть, не дуже давно вилетіло із чужого гнізда: пір'ячко на ньому стирчало коротке, а коло дзьоба лежали два жовті кружечки заїдів. Весело і трохи ніби лукаво глянуло зозуленя на господаря: мовляв, а де ваші пухкенькі п'яти, якими так часто хвалилася моя мати?
Сиз не був гордий. Сказав добродушно: «Кхе!» — і потяг на себе ковдру, показав малому свої чисті, свої золоті від блиску п'яти.
Засміявся.
— Рости! — сказав весело. — Набирайся голосу! Як ввіб'єшся в колодочки, сріблом та росою прополощеш собі горлечко на лугах, тоді прилітай. Будеш кувати мені рівно дванадцять разів.
Зозуленя пурхнуло з долоні у вікно, легко й непомітно, наче його й зовсім тут не було. Сиз опустив ноги з ліжка. Знав, що теплі капці, кашне, сорочку, підтяжки — все йому наготовили турботливі руки Мармусії.
Закурив і, примовляючи: «Кхе! Добрий буркун, хай би йому лихо!» — з кільцями диму в вусах потупав на вулицю.
Став на ворітцях, глянув, що воно робиться в світі.
І знов, як у давні добрі часи, повний місяць висів над лісом. Десь на лугах сумно й замріяно виводила пісню стовусівка, так тихо й лунко було на землі, і зорі, незліченні зорі, мов пучки червоної калини, дивилися з неба!
А Сизів корч? О, тепер у Сиза був новий корч, ще кращий, ніж стояв колись.
Його зладнали всією громадою. З міцного свіжого дерева, добре виструганий, він кожною дошкою світився проти місяця — отим теплим, золотим блиском, яким відливає стругана сосна й живиця. А на корчі… Сиз глянув і підсмикнув схвильовано вус. На корчі стояло не два, а три вітрячки. І всі нові. їх приніс Вертутій. «Один хай гомонить тобі за мене, — сказав брат Вертутій, — другий за Чублика, а третій, на зло всім іншим нашим ворогам, хай крутиться проти вітру!»
Сиз попихкав люлькою і торкнув чубуком вітряки. Всі три вони весело завертілися: один лагідно замуркотів, як кіт на припічку, другий сухо, кленовим голосом виторохкував, а третій шпарив крилами проти вітру. Словом, вели свою пісню три вітрячки, ще раз нагадували всім, що в країні Довгих озер по-справжньому настала тепла літня ніч.
— Кхе! Добре пахне сосною! — сказав Сиз і понюхав: з лісу несло свіжою, чистою прохолодою, густо-густо настояною на сосновій хвої.
Дехто вже й забув, як два роки тому тягло з пущі важким димом. Було, було таке, краще не згадувати! Стовуси, малі й дорослі, гуртами ходили в ліс, збирали грузді й опеньки. Ото, бувало, гребеться хтось хворостиною, розгортає купи листя, бо опеньки дуже люблять ховатися під сухим дубовим падолистом, аж ось — якась колода насподі, чорна, звуглена…
Стовуси з німим страхом відходили геть, шукали чистих галявин, та десь знов натикалися на обвуглену колоду, присипану листям.
— Ет! — сказав Сиз, відганяючи недобрі згадки; така благодать стояти під зорями, а йому спливає на пам'ять хтозна-що!
Вже ліпше згадати, як він блукав недавно за Кабанячою річкою, стомився, сів, зморений, у затінку під деревом. Витяг буркунцю, кахикнув, оглянувся. Диви, щось дуже знайома місцина! Отож! Ось тут вони залягли тоді з Чубликом, притаїлися, а з печер виводили полки, розверталися…
Сиз випалив люльку й пішов одчиняти ворітця. Потім рукавом протер мідну табличку, похукав на неї, старовинні літери ще дужче заблищали, і місяць теж задивився на промовисту об'яву:
ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИЙ МУЗЕЙ СВІТЛЯЧКІВДОКТОРА ТРУТОЗНАВСТВА І ЛИЧИНКОЗНАВСТВАСИЗА XII СТОВУСА.ВХІД БЕЗКОШТОВНИЙ!ВІДВІДИНИ ТІЛЬКИ ВНОЧІ.ЛАСКАВО ПРОСИМО!
А внизу було дописано: «Заходьте тільки королівським кроком. Оп-ля-ля!». Зараз він постояв при дверях, відчинив підземний музей і тут почув на сходах
Последние комментарии
23 часов 15 минут назад
1 день 7 часов назад
1 день 22 часов назад
2 дней 1 час назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 2 часов назад