Людина без серця [Юрій Дмитрович Бедзик] (fb2) читать постранично, страница - 75

міністр, — відгукнувся комісар. — За останніми відомостями, маніфестує більше трьох мільйонів чоловік…

Корпоратисти охнули. Тод зблід. Судорожно стискуючи трубку, він закричав:

— Виконуйте наказ! Киньте всі наявні резерви війська!

— Слухаю! — почувся в’ялий голос.

Тод поклав трубку.

— Становище ускладнилося, — сказав він. У цю мить відчинилися двері і до приміщення рішучими кроками зайшов диктатор.

— Я знаю все — прохрипів Стар. — Ось до чого призводить лібералізм… Тепер буду діяти я!..

— Що ви маєте на увазі, пане прем’єр? — запитав Тод.

— Я жорстоко придушу цю маніфестацію! В моїй імперії повинні панувати тільки покора і відданість!..

— Стар! — вихопилось у Тода. — Ви сказали «моя імперія»… Чи правильно я зрозумів вас?..

— Так! Я сказав «моя імперія»! Всю повноту влади я беру в свої руки!.. Ваша влада — влада «Золотого ангела»— закінчилась! Є один володар імперії — я!

Корпоратисти, геть спантеличені, дивилися на божевільне лице Стара. Вони не знали, що думати, що відповісти йому. Тоді підвівся з свого місця Тод.

— Ви занадто захопилися, Стар. Ми попереджали вас, що ви загинете, коли виступите проти нас.

— Цього не буде! — гордовито відповів диктатор. Гляньте на вулицю. Чи впораєтесь ви без мене! Тільки я врятую вас, вас і імперію.

Спалахнув екран контрольного телевізора, і на ньому з’явилося лице комісара поліції.

— Повідомляю, що армія перейшла на бік маніфестантів. Вона відмовилася розганяти народ… Дивіться самі! Включаю контрольні об’єктиви на центральній площі…

Корпоратисти побачили, як на сусідньому екрані проступили обриси площі, заповнені багатотисячним натовпом. Над головами людей майоріли національні прапори. Гриміло могутнє скандування:

— Геть Петера Стара! Геть диктатуру! Вимагаємо нових виборів у парламент! Геть війну!..

В натовпі мелькали мундири солдатів. Комісар говорив правду.

Екран згас. Знову почувся голос комісара.

— Які будуть накази?..

Його обірвав Тод. Він рішуче підвівся і, дивлячись прямо в обличчя Стара, промовив:

— Ви чули, пане прем’єр, голос народу? Там, на вулиці вимагають вашої відставки. Ми не можемо зараз робити інакше. Ситуація надто складна. Ми змушені вивести вас зі складу уряду.

— Голос народу! Ха-ха-ха! — зареготав Стар. — Ви виводите мене із складу уряду! Ха-ха-ха! Ви — шкідливі коти, що, напаскудивши, тікають в куток. Я покажу вам, хто справжній володар імперії!.. Зараз я виїжджаю з оперативними групами до атомних заводів' Блокую їх!..

— Ви не зробите цього. — Герман Тод гнівно звів брови. — Ви хочете занапастити імперію…

— Я зроблю це! Я мушу одержати елемент, необхідний для врятування імперії. Потім, роздушивши непокору, я піду в похід. А ви — слухайте мене! — підвищив голос Стар, блискаючи очима. — Я вимагаю покори від вас. Беззаперечної покори.

Слова Стара почали діяти. Корпоратисти піднялися з місць і завмерли непорушно.

Диктатор невесело засміявся.

Ну от! Я можу тепер наказувати вам все, що завгодно! Тепер ви нікчемні раби й більше нічого! Де ваша пиха? Де могутність, якою ви так хизувалися?

Ніхто не промовив жодного слова. В поглядах наймогутніших сановників держави проступала тільки покірність і собача відданість.

— Ми слухаємо вас, володарю! — тихо промовив Тод.

Диктатор зневажливо махнув рукою.

— Кому ви потрібні? Сідайте і ждіть!..

Корпоратисти, мов манекени, опустилися в свої крісла. Диктатор швидко попрямував до виходу.

— Між іншим, — зупинився Стар, — продовжуйте засідання.

Круто повернувшись, диктатор залишив зал. Корпоратисти, пригнічені й приголомшені, не озвалися жодним словом.

… Стар вийшов на площу перед будинком. Тут розташувалась оперативна бронетанкова група. Біля машини, чекаючи володаря, стояли солдати й офіцери.

— Гей, вірні мої хлопці! — закричав на весь голос диктатор. — По машинах!..

Солдати заметушилися. Почувся гуркіт моторів. Стар сів у невеликий броньовик і рушив на урядову трасу. За ним з брязкотом посунув загін. Здалеку долинав гомін багатомільйонної юрби. То на парламентській площі маніфестанти вимагали відставки Петера Стара.

Диктатор криво посміхнувся.

«Аби тільки зарядити батарею! — подумав він. — Тоді я покажу вам! О, я покажу вам!»

Бронетанкова група промчала по урядовій трасі і вилетіла за місто. В долині бовваніли корпуси атомних заводів. На неосяжному пустирищі юрмилися тисячі робітників. Заводи були блоковані. «Доведеться вдатися до зброї, — подумав Стар. — А може, може… спробувати масовий гіпноз? Так! Тільки так!».

Стар зупинив свій броньовик. Спинився і весь загін. Кіптява, піднята машинами, поволі відносилась вітром в далину. Робітники мовчазно і суворо стояли стіною перед входом на заводське подвір’я.

Машина диктатора почала стиха наближатися до юрби, яка завмерла в суворому, настороженому чеканні.