Людина без серця [Юрій Дмитрович Бедзик] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

запитав Берн.

— Це було б чудово.

— Ніколи! Чуєте мене? Ніколи! — запально вигукнув хірург, збуджено блиснувши очима. — І, взагалі, давайте закінчимо цю розмову…

— Гаразд, — підкреслено коректно згодився Гельд. — Нас розсудить час.

— Саме так! — Берн підвівся з свого глибокого крісла. — Нас розсудить час. — Він підійшов до операційного столу і уважно оглянув апаратуру. — До речі, час уже сказав своє слово. Ось його присуд.

Рука хірурга лягла на біле покривало. Він тріумфуючи посміхнувся.

— Шановний добродію, чи пак, шановний пане скептик, прошу поглянути сюди, — іронічним тоном запросив Берн асистента і плавно зняв простирадло. — Ось мій доказ. Ні, ви дивіться! Ви гарнесенько роздивляйтесь, пане невірний Хома!..

На операційному столі лежав здоровенний чорний пес. Очі його були закриті. Кінцівки ледве помітно здригалися. Берн тримав у руках коробочку, з’єднану з грудьми пса тонким ізольованим проводом, який підводився під шар бинтів в область серця. Він поклав коробочку в шкіряну сумку і прив’язав її до спини пса. Потім повернувся до асистента і майже сухо, як завжди, промовив — Час і дослід — кращі судді. А зараз можете йти. Я з півгодини почергую, потім ви мене зміните. Необхідно занотувати все, що відбуватиметься в організмі тварини…

Асистент мовчки кивнув головою й вийшов.

Берн знову сів у крісло. Дві глибокі риски біля рота розійшлися, сухі вузькі губи розтягнулися в задоволеній посмішці. Розмова з Гельдом втомила його, але водночас зробила для нього ще яснішою перемогу. Сьогодні не тільки його свято — сьогодні свято всього людства! Він — Йоган Берн — віднині на сотні років відганяє смерть від людини! Вічне серце створено!

Стрічка на записувачу біострумів рухалась, чорна лінія-хвиля переконливо підтверджувала великий успіх молодого хірурга. Берн на якусь мить закрив очі, з задоволенням потягнувся, хруснув суглобами. Скільки йому довелось докласти зусиль, щоб у безперервній боротьбі відстояти свою правду. В свідомості зароїлися якісь образи, до болю яскраво виринуло минуле. Ось ніби зовсім поряд з ним звучить милий голос…

— …Йоган, прочитай. Якраз про ту проблему, над якою ти працюєш.

Ах, це ж аудиторія університету! Евеліна, чарівна Евеліна, сиплячи в його душу іскорки з зелених очей, подає йому журнал «Вісник Московської Академії Наук».

Прямо перед Йоганом — високий дівочий стан, обтягнутий елегантним синім платтям, бурхливий водоспад каштанового волосся, напівприкриті довгими віями лукаві очі — вони з розуму зводять, ті очі. Та жоден м’яз не здригнувся на обличчі Берна. Холодно, іронічно посміхаючись, він говорить:

— Подивимось…

Йоган піднімає худе обличчя, кидає журнал на стіл і, протираючи скельця окулярів, трохи мружачись, дивиться на Евеліну.

— Ти що ж… думала переконати мене? Навіть тоді, коли роботи по створенню живого білка будуть цілком закінчені, ще неясний механізм їхнього застосування… Це все розраховано на століття кропіткої праці багатьох інститутів.

Дівчина махнула рукою, надула свої м’які, повні губи:

— Тебе молотком по голові треба переконувати…

— Кого це треба так переконувати? — весело кричить, влітаючи до кімнати, Петер Стар. — А, Евеліна знову докучає Йоганові… Ну й що ж, не піддається…

Друзі тиснуть одне одному руки. Петер взяв журнал, пробіг очима кілька рядків, посміхнувся:

— А! Тепер розумію! Все та ж сама проблема — продовження життя. Ти не згоден з доказами цих учених, Йоган?

— Ні! — вперто хитає головою Берн. — Таку проблему треба вирішувати одним ударом.

— І, звичайно, тільки великий геній Погана Берна здатен піднятись на цю вершину, — з дружньою іронією проголошує Евеліна.

Берн якось непевно знизує плечима:

— Я говорив і завжди скажу, що продовжити життя на багато років можна тільки створенням штучного серця, яке не буде втомлюватися, як наше, природне.

— Невже здоровій людині потрібно твоє…

— Ні, ні, не перебивай! Я не хочу сказати, що нормальному індивідууму треба заміняти серце механічним! Воно буде нам в пригоді тільки тоді, коли людина стане на грані смерті або в разі нещасного випадку. Штучне, механічне серце активізує організм, допоможе йому боротися з утомою. Висновки — ясні!..

Евеліна закинула ногу за ногу, почала розгойдуватись у кріслі.

— Ясно тільки одне, — озвалася вона з посмішкою, — замість теплого ніжного серця ти хочеш вставити людям залізячку!

— І не дивно, — жартівливо додає Петер, — бо ти, Йоган, сухар. Великий розум без гарячого серця. От і хочеш зробити всіх людей подібними до себе!

— Ну, це вже занадто, — ображається Йоган, але Петер перебиває його:

— Хіба неправда?.. Тому Евеліна й зробила свій вибір.

Холодна гадюка закрадається в душу Йогана.

— Ну що ж, поздоровляю, — іронічно скрипить він. — Це правда, Евеліно?

Евеліна грайливо обіймає Петера за шию, кокетуючи, ствердно киває головою: