Рука допомоги [Пол Вільям Андерсон] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

тяжіння та низьких температур, сконтаріани були расою велетнів більше двох метрів на зріст і настільки кремезні, що здавалися могутніми. Їх можна було вважати гуманоїдами, як двоногих ссавців, але на тому схожість і закінчувалася. Широке й низьке чоло посла насувалося на товсті брови й було помережане зморшками, схожими на гірські хребти. Очі Скорроґана своїм упертим виразом нагадували золоті очі яструба. Його обличчя з куцим носом, здоровенними щелепами й повним ротом гострих зубів, здавалося скоріше мордою; круглі вуха були високо поставлені на масивному черепі. Коротка каштанова шерсть покривала його м’язисте тіло аж до кінчика довгого неспокійного хвоста, а від голови до горла пломеніла руда грива. Незважаючи на тропічну для нього температуру, посол був затягнутий у церемоніальні хутра й шкіру, навколо нього поширювався їдкий запах поту.

— Пан герцог припізнилися, — мовив один з міністрів з вишуканою гречністю, — Сподіваюся, пана герцога не затримали проблеми.

— Ні, я просто не розрахував час, щоб дістатися сюди, — відповів Скорроґан, — Прошу вибачити, — але це не прозвучало як вибачення. Він опустився всім тілом на найближчий стілець і відкрив свій портфель, — Ну то починаймо, панове?

— Ну… авжеж. — Делтон сів на чолі довгого конференц-столу, — Але на цій попередній зустрічі ми не надто зацікавлені у фактах і цифрах. Ми бажаємо просто домовитися про спільні цілі та основні політичні питання.

— Звичайно ж, ви бажаєте отримати повний звіт про наявні ресурси Аваїкі та Сканґу, а також Аланських колоній, — додав Вахіно своїм м’яким голосом. — Сільське господарство Кундалоа й шахти Сконтару на сьогодні демонструють високу продуктивність, і в подальшому можна розраховувати на повну самоокупність.

— Це питання до спеціалістів, — мовив Делтон, — Ми відрядимо багатьох експертів, технічних радників, викладачів…

— І, звичайно, будуть питання щодо військових ресурсів… — втрутився Голова Генштабу.

— Сконтар вже має власну армію, — відрізав Скорроґан, — Нема потреби, нема й розмови.

— Може й нема, — зауважив ухильно міністр фінансів, вийняв цигарку й запалив.

— Будь ласка, шановний! — за мить голос Скорроґана став схожим на бичаче ревіння, — Не треба диму! Вам же відомо, що сконтаріани не переносять тютюну…

— Вибачте! — міністр фінансів загасив цигарку — рука дрібно тремтіла — та зиркнув скоса на посла. Нема чого непокоїтися, кондиціонер за хвилину витягне дим. І в жодному разі не варто підвищувати голос при урядових особах… Особливо, коли прийшов по допомогу…

— Буде задіяно й інші системи, — мовив Делтон поспішно, намагаючись з раптовим почуттям відчаю згладити незручність і напругу, — не тільки соляріанські колонії. Вважаю, обидві раси розпочнуть експансію за межі власної потрійної системи, заради ресурсів як результату таких колонізацій…

— Ми розпочнемо, — похмуро зауважив Скорроґан, — після того, як у нас за угодою заберуть усі чотири планети — аякже. Прошу вибачити. Мені тяжко в товаристві ворога, навіть не згадуючи про те, звідколи він мені ворог.

Цього разу мовчанка запала надовго. І Делтон зрозумів, з раптовим відчуттям майже фізичного болю, що Скорроґан знищив ущент усі свої перспективи. Навіть якщо б він раптом схаменувся, і наважився б загладити свою провину, — а ніхто й ніколи не чув, щоб високородні сконтаріани за щось вибачалися — все одно запізно. Забагато мільйонів глядачів, що дивилися в телеекрани, бачили його непростиме чванство. Забагато важливих персон, лідерів Соляріанської системи, сиділи з ним в одній залі, дивлячись у його гордовиті очі, вдихаючи сморід нелюдського поту.

Сконтар не отримає допомоги.

* * *
На заході сонця, хмари з’юрмилися над темною лінією скель, що простяглися на схід від Геергейму, і різкий холодний вітер подув долиною, шепочучи про зиму. Перші сніжинки народилися й закружляли багровим небокраєм, рожево зблискуючи в останньому кривавому світлі. Чекай опівночі на завірюху.

Зореліт вигулькнув із пітьми та заліг у своє лігво. За невеликим космодромом простягся загорнутий у сутінки древній Геергейм, зіщулився калачиком проти вітру. Руді вогні світилися під стріхами старих осель, але криві мощені вулиці були порожні й звивалися наче каньйони по гребеню гори, з якої нерадісно позирав замок, древнє гніздо славетних баронів. Вальтам мусив оселитися там, і нечисленний Геергейм тепер столиця Імперії. Від гордого Скірнора та величного Труванґа лишилася тільки радіоактивна твань, і дикі звірі вили серед обгорілих руїн колишнього палацу.

Скорроґан, син Вальтгака, тремтів, виходячи зі шлюзу, тремтів, спускаючись трапом. Сконтар був холодною планетою, холодною навіть для тубільців. Скорроґан загорнувся у свій важкий хутровий плащ щільніше, ніж завжди.

Вони чекали внизу біля трапа, старійшини Сконтару. Коли Скорроґан побачив їхні незворушні обличчя, йому похололо в животі. Хтозна, може й смерть чекає