У вирій [Галина Тимофіївна Тарасюк] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

одиноко, хоч самій у той вирій лети…

Не встигла Келя думу ту пекучу додумати, як вислизнула з-під її ніг земля, і щось схоже на крила підхопило її благеньке тіло і понесло вгору, туди, де нема зими, де вічно тепло і сонячно, де у білих ваннах і голубих морях, як русалки, хлюпочуться її товаришки — дівчата з рільничої, помахуючи їй руками, як одна — молоді і веселі-веселі…

Летить Келя — Килинка і не чує як із засніженої землі гукав її переляканим Соньчиним голосом голова Тадейович:

— Ой, що ж це ви, Филимоновна?! Люди — з вирію, а ви — у вирій?!!

Але Килина Филимонівна не озивалася, бо була високо, бо дуже вже їй не терпілося скоріше до вирію долетіти.


1998 рік