Любов, президент і парадигма космосу (збірка) [Юрій Дмитрович Бедзик] (fb2) читать постранично, страница - 119

закваску зробив! — зловтішно вигукнув у напівтемряві Горобенко. І зітхнув ремстиво: — Усе вкупі перемішано, в одному велетенському військовому казані! Нашо нам тепер така військова закваска? Куди ті потужності пускати?

Головлікар подумав:

— А ще ж і атомних станцій натикали нам стільки — кошмар!

— То особстаття, Андрію, — зітхнув Президент. — Знаєш, як прив’язували першу атомну в Україні? Академік Алєксандров прилетів до Щербицького, відчинив ногою двері до його кабінету і прямо заявив: — "Мою станцію предлагаю прив’язать в Вишгороде. Полная безопасность гарантирована! Можете хоть на Крещатике ее построить".

— От і построїли! — хмикнув Горбенко. І враз сторожко повернувся до вікон. — Наче вертольот… А? Не чуєш?

— Чую і радію за наших льотчиків. — сказав Президент. — Хай готують твого покаліченого. За півгодини буде в області на операційному столі.

Коли виносили до вертольота постраждалого, Президент стояв у коридорі, спостерігав за людьми. Горіли попід стінами на тумбочках гасові лампи, і від них важке, непевне світло осявало постаті Горбенка в накинутому наопашки пальті та двох санітарів у кожушках, що несли ноші з хворим…

Було незручно, з вулиці вривався зимний протяг, всі квапилися, штовхали один одного. Президент мимоволі зробив крок уперед, і його очі вперлися в лице постраждалого. Воно здалося знайомим. Мав насунуту на голову кудлату шапку, і з-під неї позиркували осклянілі очі. Маленькі, запалі, з проблиском страждання. Кущуваті брови, викривелені губи…

Це ж був Загула! Точно — він! їхній шкільний товариш, прозваний колись веселим прозвиськом "Загуляйвітер". Його пронесли, на порозі підняли трохи вище, і він далі поплив, як єгипецький фараон перед вічністю.

"Так ось де нас звела доля! — подумав Президент. — Химера!.. Страхітлива і дивовижна химера!. І таланить же мені чинити добро. Усім! Усім без винятку!.."

Підійшла дружина, взяла Президента за руку і майже силоміць повела його до машини. Вона відчувала його стан.

— Все уладналося. Не переживай, — мовила голосно, серед гулу моторів.

— Якби ти бачила його очі, — зірвалося з його вуст.

— Чиї? — не зрозуміла дружина.

— Загули… Я тобі розповідав колись. Пообіцяв мені кілька мільйонів і зник. Це його будуть оперувати в області. Нещасний! Розбився по дорозі, жінка загинула… — Президентів голос бринів болем: — 3 обленерго доведеться вести особливу мову.

— Так невинне ж обленерго, — сказала дружина. — Кажуть, хурделиця порвала дроти.

— Ти вічно ладна всіх прощати, люба моя, — дражливо мовив Президент.

— А сама, бачу, гориш!

Від лікарні протоптаною стежкою швидко ішов головлікар.

— Слава Богу, всунули його в вертоліт, — сказав він. І враз обняв Президента: — Хотів тобі спасибі сказати, та не хочу наврочити… Мені з області після операції подзвонять. А я вже тобі…

— За два тижні, — усміхнувся Президент. — Раніше не вирвуся з-за океану.

— Господи! Я й забув… — знітився Горбенко. — Ну, то все одно, зроби собі десь зарубку…

Поруч ревнуло авто, і Президент, не второпавши слів, перепитав гучно:

— Що, що? Яку рубку?

— Зроби зарубку, що ти врятував ще одну душу!

— Мабуть, так Бог хотів, Андрію. Хай живе собі, розуму набирається.

Подали машину. Президент сів у неї з дружиною в лагідне, надійне тепло, накотилося чуття спокою, але й заразом якоїсь непевності, наче лишав тут у селі щось дуже важливе, якусь частку своїх сил і своїх думок. Але коли загудів мотор, коли почулося під колесами рипіння вкоченого снігу, подумав: отак ще один крок по своїй землі, і будуть за ним ще кроки й кроки, які постеляться в довгу, яку ж трудну дорогу. Накотилося чуття певності і водночас заздрощів до Горбенка. Що йому? Малі клопоти, малі проблеми, а тут лети через океан, в ревище чужих міст, у безсонні ночі.

Колона рушила засніженою вулицею. Президент обернувся і побачив позаду присадкувату будову лікарні. Вікна в ній були темні, а стіни наче вібрали в себе всю білизну нічного снігу. На ганку стояв Горбенко, махав прощально рукою. З ким прощався? Може, з вертольотом, який оддалік на вигоні здіймав куряви снігу? Чи, може, з машиною Президента, яка нагадала йому дитинство і забирала зараз те дитинство з собою? Вічні прощання, вічна розлука.

Машина повільно сунула між заметами, біла ніч опадала з зірок на землю. Дружина сиділа мовчазна і наче ображена. Президент узяв її руку і підніс до щоки її гарячі пальці. Жар у неї наче поменшав. І він подумав з болем: "Боже, це ж найдорожче, що я маю в житті. Бережи мене, люба! І, якщо можеш — віддай мені цей жар!"

Примечания

1

В 1975 році група офіцерів балтійського флоту на чолі з капітаном 1 рангу Валерієм Сабліним підняла бунт на протичовновому кораблі "Сторожовий", виступивши з гострим осудом політики тодішнього партійного керівництва СРСР. Бунт було подавлено, а